Зубов Валентин Платонович (; 22 листопада, 1884, Санкт-Петербург — 9 листопада, 1969, Париж) — граф, доктор філософії (1913), засновник Інституту історії мистецтв (1912), перший директор націоналізованих Великого Гатчинського палацу і Павловського палацу.

Життєпис Народився в Санкт-Петербурзі. Батько — граф, таємний радник Зубов Платон Олександрович, мати — Плаутіна Віра Сергіївна. Був наймолодшим серед трьох синів в родині.

Навчання Навчання було домашнім, але мати попіклувалась про запрошення найкращих викладачів. Гімназичні іспити здав екстерном.

Навчався в Імператорському Петербурзькому університеті, історико-філологічний факультет. Відраза від казенного викладання в університеті примусила покинути його. Відбув за кордон і знання іноземних мов надало можливість навчатися уривками в університетах міст Гейдельберг, Берлін, Лейпціг.

Заснування нового інституту 1912 року в Петербурзі засновано новий для Росії науково-навчальний заклад.

Ініціатором створення подібного закладу в тодішній столиці Російської імперії став аристократ, граф Зубов Валентин Платонович. Подібний заклад був тоді у місті Флоренція (Італія), що уславився як центр мистецтв та центр їх дослідження. Саме у Флоренції працював один з перших європейських мистецтвознавців — Джорджо Вазарі. Російська імперія і її уряд не піклувались ні про створення подібного інституту, ні про відповідне для нього приміщення. За недалекоглядну державу це виконав граф Зубов В. П., котрий і заснував інститут, і віддав безкоштовно під його розташування низку приміщень власного палацу. Зубов казав, що служити державі можна і — служінням мистецтву.

Навчання в інституті за часів Зубова було безкоштовним, утримувалось його коштом. Викладачами були запрошені авторитетні знавці мистецтв, переважно закордонного, традиційно сильного в Петербурзі. Граф Зубов передав новоствореному мистецтвознавчому закладу також безкоштовно власну бібліотеку у 6000 томівЖурнал «Старые годы» (1912. Март. С. 54) . Роками дбав про її збільшення. Новий заклад визнали юридично, а викладачі отримали звання професорів.

До рівня знавців піднявся і сам Зубов, котрий захистив докторську дисертацію з філософії 1913 року. З 1915 року — він професор, котрий отримав право викладати в інституті. До 1921 р. рахувався ректором інституту з дозволу більшовицького Наркома освіти А. В. Луначарського.

Рятування колекцій Гатчинського палацу 1917 року після націоналізації Гатчинського палацу в складі комісії брав участь в рятуванні мистецьких скарбів палацу і їх евакуації у ПетроградЗубовы // Большая российская энциклопедия / С. Л. Кравец. — М.: Большая Российская энциклопедия (издательство), 2008. — Vol. 10. — P. 581—582. — 768 p. — 65 000 экз. — ISBN 978-5-85270-341-5. За наказом А. В. Луначарського став першим директором націоналізованого Великого Гатчинського палацу, а також Павловського палацу«Петербурзький театральний журнал», № 0 1992.

Арешти Як граф і дворянин був під постійною підозрою у уряду більшовиків. Був декілька разів арештований і запроторений у в'язниці.

15 листопада 1917 року заарештований у Гатчині, 26 листопада випущений з тюрми. Новий арешт 7 березня 1918 р. звільнений через два дні 9 березня 1918 року.

Третій арешт 2 серпня 1922 року в Москві, перебував у внутрішній тюрмі на Лубянці, переведений у Бутирську тюрму. Другого вересня 1922 року силоміць перевезений у Петроград і запроторений у так званий Будинок попереднього ув'язнення НКВС (Санкт-Петербург). Другого грудня 1922 року звільнений. Зубов В. П. «Страдные годы»

Еміграція 15 січня 1925 року вийшов у відставку. 16 липня 1925 року відбув разом із дружиною у еміграцію. Рятуючи власне життя і життя родини емігрував у Німеччину. По закінченні 2-ї світової війни мешкав в Парижі, де і помер.

Працював викладачем. Був експертом і посередником у багатих клієнтів-колекціонерів творів мистецтва. Друкував в емігрантській газеті «Русская мисль» власні статті. Їх загальна кількість — 200 зразків.

Шлюби Перша дружина — Софія Іппа (1886—1955, Зальцбург), котра народила доньку Анастасію. Дружина померла в еміграції в Австрії. Друга дружина — Катерина Гвидівна Пенгу (1888—1966, Штудгарт), котра народила сина Івана. Дружина померла в еміграції в Німеччині. Третя дружина — Анна Йосипівна Бичунська (Нюта, 2 (20).07.1898 — 8.11.1981). Розділила з чоловіком еміграцію у Францію.

Друковані твори (російською) Низка статей в періодичних виданнях (газети «Жизнь искусства», «Красная газета» тощо) «Карло ди Джиованни Росси: К истории упадка петербургского ампира» (1913) «Царь Павел I. Человек и судьба» (1963) «Страдные годы России. Воспоминания о Революции (1917—1925)» (1968, перевидання 2004)

Галерея

Див. також Російський інститут історії мистецтв Врангель Микола Миколайович Дягілєв Сергій Павлович Луначарський Анатолій Васильович

Примітки

Джерела

Журнал «Старые годы» (1912. Март. С. 54) «Петербурзький театральний журнал», № 0 (пробный), 1992 Зубовы // Большая российская энциклопедия / С. Л. Кравец. — М.: Большая Российская энциклопедия (издательство), 2008. — Vol. 10. — P. 581—582. — 768 p. — 65 000 экз. — ISBN 978-5-85270-341-5