Аккад (; ; , Akkad) — держава, що існувала в XXIV — XXII століттях до н. е., а також прадавня область в середній частині Месопотамії, на території сучасного Іраку. Столиця — місто Аккад (шумер. Агаде). Була найбільшою державою свого часу.
Аккадська держава виникла внаслідок завойовницьких походів Саргона Стародавнього, який об'єднав під своєю владою землі шумерів та східних семітів (згодом аккадців), включивши в свої володіння всі номи Стародавньої Месопотамії і ряд сусідніх територій. Найвищої могутності Аккад досяг при онуці Саргона, Нарам-Суені, але вже наприкінці XXIII ст. до н. е. держава занепала, а її основна територія потрапила під владу гірських племен Гутіїв.
В аккадську епоху були закладені основи державної системи наступних великих держав Месопотамії — Шумеро-Аккадського царства, Вавилонії та Ассирії. У народів Стародавнього Близького Сходу Аккад вважався еталонною державою, свого роду зразком древньої монархії.
Територія
Корінна територія Аккада займала середню частину міжріччя Тигра і Євфрата, а точніше — північ Месопотамії і долину річки Діяла. В ранньодинастичний період ця область мала шумерську назву Кі-Урі (за іншими даними, цю назву мала лише долина Діяли) і включала в себе ряд номових держав, таких як Кіш, Сіппар, Ешнунна, Вавилон, Куту та ін. В процесі чисельних завоювань Аккад перетворився в найбільшу державу свого часу і став найбільшою з держав з тих, що існували до нього. Його територія простягалась «від Верхнього (Середземного) моря до Нижнього (Перської затоки) і включала північну частину майбутньої Фінікії, Сирію, примежеві райони Малої Азії, власне Месопотамію, частину Загросських гір» і Еламу (в сучасному Ірані). Після падіння Аккадського царства, в епоху III династії Ура назва «Аккад» стає усталеною назвою колишньої області Кі-Урі, оскільки Саргон і його наступники мали лише збиральні титули шумерських гегемонів, до яких додавали «Цар Аккаде» або замінювали на «цар чотирьох сторін світу». Надалі, після завоювання Вавилоном Нижньої Месопотамії, землі Шумеру і Аккаду отримали назву Вавилонія.
Історія вивчення
Як особлива країна, а тим більше велика держава, Аккад був абсолютно невідомий європейцям до XIX століття. Про нього мовчать античні джерела, бо занепад цієї держави відбувся задовго до появи класичної полісної системи в Греції. Навіть у вцілілих фрагментах, вцілілої в еліністичну добу «Історії Вавилонії», авторство якої належить вавилонському жерцю Бер-ушу (Беросу), абсолютно немає повідомлень щодо цієї країни, бо землі Шумеру і Аккаду вже давно мали іншу назву — Вавилонія, або (іноді) Халдея. І лише в Біблії малась єдина згадка Аккаду, але він тут вважався одним з володінь міфічного царя НімродаЦе повідомлення не має під собою історичної основи. Німрод не згаданий ні в царських списках Шумеру, ні в списках вавилонських і ассирійських царів, ні в жодному відомому клинописному документі., коментатори вагались з визначенням його місцезнаходження і вважали Аккад містом.
Перша наукова експедиція до Ірану і Месопотамії була здійснена ще в XVIII столітті німецько-данським вченим К. Нібуром, однак до XIX століття ассиріології як науки не існувало. Основною перепоною цьому була відсутність навичок читання клинописних джерел, зразки яких були зібрані ще європейцями в подорожах на Схід. Лише у 1802 році Г.-Ф. Гротефенд зробив перші кроки в дешифровці клинопису, проте, лише більш простого давньоперського, проте він сходив за формою знаків до месопотамського. Паралельно йому великий внесок був зроблений англійським дипломатом Г. Роулінсоном. В середині XIX століття відбувається активне розшифрування аккадського (вавилонсько-ассирійського) клинопису, найбільший внесок зробили Ж. Опперт і Е. Хінкс; в цей же час проводяться перші розкопки в Месопотамії.
Дослідження клинописних джерел дозволило ідентифікувати титул «царь Шумеру і Аккаду» (аккад.šar Šumeri u Akkadi), яким часто називали себе месопотамські правителі. В той самий час, під час розкопок XIX століття в Ассирії були знайдені літописи царів Тіглатпалассара I, Салманасара III і Сінаххеріба, в яких Аккадом називалась країна в Південній Месопотамії, в якій мешкав особливий народ. Неможливість традиційного читання ряду клинописних фрагментів або навіть цілих текстів, наштовхнула вчених на думку, що перед ними особлива мова, абсолютно не рідна вавилоно-ассирійській. Цю невідому мову вирішили назвати аккадською. Однак незабаром з'ясувалось, що аккадською (аккад. lišān ’Akkadî) називали свою мову власне вавилоняни і ассирійці. Тоді, виходячи з того ж титулу «šar Šumeri u Akkadi», невідому мову почали називати шумерська. Аккадською називається мова власне аккадців, так і їх нащадків — вавилонян і ассирійців.
Вивчення Аккада не являло собою якоїсь окремої галузі, а йшло в загальному руслі розвитку ассиріології. Оскільки столиця цієї держави до цього часу не була знайдена, знання щодо Аккаду доповнювались з інших месопотамських міст, які безпосередньо входили в склад держави. Археологічні дослідження XIX, та XX століття дали великий матеріал з історії культури цієї давньої держави. В руках вчених опинились численні адміністративні, правові і господарські документи, царські написи, релігійні і частиною — літературні пам'ятки, дипломатичні договори, світське листування, навіть шкільні тексти. Були знайдені різного роду стели, обеліски, руїни палаців, велика кількість циліндричних печаток, скульптури тощо. Паралельно здійснювалось вивчення аккадської мови, перша зведена праця з граматики і лексики була видана ще в 90-ті роки XIX століття Ф. Делічем. Було встановлено, що населення давньої держави говорило на його особливому, так званому староаккадському діалекті, який був попередником наступних вавилонських і ассирійських діалектів.
Джерела Джерела з аккадського періоду історії Месопотамії доволі різнорідні. Найважливіше значення має писемний матеріал. Аккадська держава була двомовна: і аккадська, і шумерська мови широко використовувались.
Писемні джерела складаються з численних господарських, адміністративних і правових документів з міст Месопотамії — Нгірсу, Ніппура, Умми, Ешнунни, Адаба, Тутуба тощо. Окрім цього — написи аккадських царів, наприклад «Обеліск Маніштушу»; дипломатичні документи (договір Нарам-Суена з еламським царем). Це також листи, шкільні тексти, вотивні (присвятні) і релігійні написи. Особливе місце займають так звані Omina — записи, зроблені давніми віщунами щодо природних явищ перед важливою подією в житті країни. Багато в чому на їх основі створені «хроніки» і ритмічні твори у вигляді справжніх царських написів (narû).
Аккад згадується в більш пізніх літературних творах. В більш пізні епохи, особливо в Давньовавилонський період, був створений ряд поем історико-дидактичного характеру. Найбільш відома — «Прокляття Аккаде. Помста за Екур». Як правило, ці твори мають тенденційний характер, і, як до джерел, до них ставляться дуже обережно. Також є окремі таблички з уривками оповідей про Саргона Аккадського, засновника царства, і його військові подвиги. Деякі з них були написані всього через кілька століть після описуваних подій, інші — вже в ассирійський період. Найбільш відомі «Легенда про Саргона» і «Цар битви».
Важливі свідчення дає археологічний матеріал. Це руїни палаців, стели (особливо Рімуша і Нарам-Суена), гліптика (циліндричні печатки), знахідки скульптур тощо. Також значні джерела з сусідніх країн — Еламу і Східного Середземномор'я (особливо Ебли).
Відкриття нових міст, нових артефактів Аккадської держави продовжується і у ХІХ ст.
Аккадці і шумери
Територія Нижньої Месопотамії, можливо, була заселена шумерами близько середини IV тисячоліття до н. е.
Приблизно на початку III тисячоліття до н. е. на землі Верхньої Месопотамії, імовірно з Аравійського півострова, переселяються східні семіти — пращури аккадців. З часом вони переймають у шумерів письменність, пристосувавши її під свою мову, а також міфологію і спосіб життя. Перші аккадські імена в Месопотамії з'являються в XXVII столітті до н. е. Семіти складали більшість населення в верхів'ях Тигра і середній течії Євфрату — містах Марі, Ашшур, Ніневія. В районі Кіша і Ніппура населення було змішаним, на південь від Ніппура було більше шумерів.
Співіснування народів було переважно мирним. Джерела не згадують конфлікти на національному ґрунті. Шумери чужинців не виділяли, а власне східні семіти мали таку ж самоназву «чорноголові» (аккад. ṣalmat qaqqadim).
З часом аккадська мова отримала більше поширення, що було пов'язано з її відносною простотою і можливістю використовувати мову як засіб міжетнічного спілкування. Після створення держави Саргона аккадська мова отримує статус державної. Однак пік семітизації шумерів припадає на наступну епоху — третю династію Ура. Наслідком цих процесів було формування нових народностей — вавилонян (з нащадків шумерів і аккадців південної Месопотамії) і ассирійців (нащадків семітського населення північної частини регіону).
Історія
Досаргонівська Месопотамія
Ранньодинастичний Шумер являв собою конгломерат безперервно воюючих між собою сторін міст-держав, або номів. Правителі найсильніших з них прагнули встановити контроль над сусідніми державами Півночі і Півдня Шумеру. У випадку, коли правитель визнавався в Ніппурі, він робився гегемоном Півдня і отримував титул «лугаль (цар) Країни»; якщо він займав Кіш, то він ставав гегемоном Півночі з титулом «лугаль Кіша» або (пізніше) «цар множин». Безперервні війни виснажили Шумер, що спонукало представників його аристократії, переважно південної, піти на компроміс і обрати собі єдиного, але підконтрольного їм лугаля.
Таким правителем наприкінці XXIV ст. до н. е. став Лугальзагесі — енсі Умми, який отримав титули «лугаль Урука» і «лугаль Країни». У 2316 році до н. е. він, головуючи коаліцію південних номів завдає поразки Півночі, розбивши енсі Кіша, Ур-Забабу. З цього часу, можливо вперше в історії, майже весь Шумер (окрім Лагаша) був об'єднаний під приводом єдиного правителя. Столицею держави Лугальзагесі став Урук, він також був обраний верховним жерцем в кожному з підконтрольних номів. Однак ця держава була лише конфедерацією, а влада Лугальзагесі була хиткою і цілком залежала від енсі, які його привели до трону.
Під час боротьби Лугальзагесі з непокірним Лагашу Уруінімгіною на Півночі виникло Аккадське царство.
Саргон Аккадський
Близько 2316 р. до н. е. в Кіші відбувається військовий переворот. Згідно традиції, після поразки від Лугальзагесі, царя Ур-Забабу повалив його садівник і кравчий, східний семіт, справжнє ім'я якого невідомо. Прагнучи виправдати узурпацію і приховати не аристократичне походження, він прийняв ім'я Шаррум-кен (аккад. Šarrum-ken «Цар правдивий», тобто Правдивий цар; в сучасній історіографії він відомий як Саргон Аккадський або Саргон Древній).
Отримавши титул північних гегемонів — «лугаль Кіша», він укріплює свою владу. Спираючись на масову підтримку простого населення, яке сформувало чисельне ополчення, Саргон веде успішні війни проти сусідніх номів. В перші три роки він завойовує землі Верхнього Євфрата і здійснює похід в Сирію. Владу Саргона визнає енсі Ебли, що дозволило йому вийти до «Верхнього моря» (Середземного).
На четвертий рік свого правління Саргон будує нову столицю — до цього незначне місто Аккаде (аккад. Akkadê), куди і переїжджає. Імовірно, це було зроблено для того, щоб не зв'язувати царську владу з традиційними шумерськими елітами і жрецтвом. До свого титулу «лугаль Кіша» Саргон додає «цар Аккаде». Почалась епоха нової держави. За ім'ям столиці вона називалась Аккад, а значна частина її населення, східні семіти, почали називатися аккадцями. Титулатура правителів нової держави мала в своєму складі лише збірку традиційних титулів шумерських гегемонів, до яких додавали — «цар (міста) Аккаде». Поняття Аккада як особливої області отримає поширення лише в останню епоху III династії Ура.