Пороська оборонна лінія — низка сторожових фортець вздовж річки Рось, заснованих за часів Київської Русі для захисту від набігів степових кочовиків. Вона безпосередньо пов'язана із Змієвими валами залишки яких видно й досі.
На карті
Пороська оборонна лінія починалася біля міста Канів і йшла лівим берегом річки Рось аж до Білої Церкви. Там вона повертала в напрямку на Фастів де з'єднувалася із Стугнянською оборонною лінією біля Ходоркова.
Були ще два помітні відгалуження. Одне, через Сквиру та Ягнятин, а потім на Вчорайше й Ходорків. Інше, від Синиці на Таращу та до села Чернина.
Оборонна лінія була дуже розтягнена і змушувала створення городищ, більшість яких в літописах не згадується. Карта, складена за матеріалами археологічних досліджень, згадує лише Білу Церкву, Богуслав та Корсунь.
В літописах
Починаючи від впадіння Стугни згадуються Іван та Заруб.
Коло гирла Росі згадують Родні на Княжій горі. Місто зникає в 10 віці, а на його місці з'являється Канів в 11 сторіччі.
Далі йдуть Товаров, Дверєн, Корсунь, Богуславль, Юр'їв/Гюрьгев та Володарев. Також згадуються Мунарев, Кульдеюрів, Боровой і Чюрнаїв.
На притоці Росі Растовиці згадуються Растовець, та шість міст згаданих в 1177 році. Потім йдуть Неятин та Куниль.
В центрі західного Поросся є відоме Перепетове поле (Білоцерківський степ). Неподалік були Безяниця, Святослав, Михайлів, можливо Дерновой (Двереном) та найвідоміше місто Поросся — Торчеськ.
Переважна більшість городищ були фортецями зі різноплемінним (слов'янами та торками) населенням, а деякі — значними міськими центрами.
V—X віки
Часи аварів, булгарів, угорців/мад'яр та південних слов'ян.
Хозарський каганат досягає розквіту наприкінці VII віку який триває до початку IX сторіччя. Більшість згадок про життя та події на тодішній Русі наводяться із зарубіжних джерел і лише в IX віці з'являються в Руських літописах — Никонівському літопису та Повісті временних літ.
В середині X віку Русь починає домінувати в колишніх Хазарських регіонах. Приблизно в цей час Хозарія за допомогою гузів перемагає печенігів і змушує їх перебратися на схід де вони розселилися від Дону до Карпат. Їхня фема Іавдієртим була розташована на кордоні з клітинами (уличами), деревлянинами (древлянами), лензианинами (лендзянами) та іншими слов'янами. Попри таку близьку відстань, аж до 915 року про печенігів немає згадок в літописах.
Битви починаються приблизно в середині X віку і змушують Володимира Святославовича засновувати нові міста та заселяти їх. Це дозволило відсунути південний кордон на "два денних переходи" (Толочко, 2003).
Приблизно в цей час печеніги зацікавились мирними відносинами з Руссю. Ще в 979 році князь Ілдея захотів перейти в підданство та жити в південному прикордонні.
Однак після смерті Володимира, печеніги знову починають напади на Русь.
XI—XII віки
Розбудова укріплень на Пороссі пов'язується з Ярославом Мудрий та його військовим походом на Польщу в 1030—1031 роках. Спершу, в 1030 році, були захоплені Белз та Чудь і заснований Юрьєв.В лѣт̑. ҂s҃ . . ф҃ . . л҃и . [6538 (1030)] Ӕрославъ взѧ Белзъ . и роди Ӕрославу . . д҃ . тыи сн҃ъ . и нареч̑ имѧ єму . Всеволодъ . сего лѣта . иде Ӕрославъ на Чюдь . и побѣди ӕ . и постави городъ Юрьєвъ .
ПерекладУ РІК 6538 . Ярослав узяв [город] Белз. І родився Ярославу четвертий син, і нарік він його ім'ям Всеволод.Сього ж року пішов Ярослав на Чудь, і переміг Їх, і поставив город Юр'єв.
В 1031 році, у новому поході, були захоплені Червенські міста, а багатьох захоплених поляків було поселень по Росі.В лѣт̑ . . ҂s҃ . . ф҃ . . л҃ѳ . [6539 (1031)] Ӕрославъ и Мьстиславъ . собраста воӕ многы . и идоста на Лѧхы . и заӕста градъ Червенъскыӕ ѡпѧть . и повоєвоста Лѧдьскую землю . и многы Лѧхы приведоста . и раздѣлиста ӕ . и посади Ӕрославъ своӕ по Рси . и суть и до сего дн҃и ❙
ПерекладУ РІК 6539 . Ярослав і Мстислав зібрали воїв многих і пішли на Ляхів. І зайняли вони городи червенські знову, і спустошили Лядську землю, і багатьох ляхів привели, і розділили їх. І посадив Ярослав своїх [ляхів] по [ріці] Росі, і є вони [тут] і до сьогодні.
І вже в 1032 році Ярослав почав засновувати міста по Росі. В лѣт̑ . ҂s҃ . . ф҃ . м҃ . [6540 (1032)] Ӕрославъ поча ставити городы . по Рсї ❙
ПерекладУ РІК 6540 . Ярослав почав ставити городи по Росі.
Зрештою, Ярослав Мудрий розбив печенігів під Києвом в 1036 році. Згадки про них продовжуються в літописах аж до монгольської навали, але вже як про народність Русі, яка мешкала в Київській, Чернігівській та Переяслівській землях.
Дещо пізніше з'являються нові орди, спершу торки, а потім половці.
В 1055 році перший похід на торків Всеволода Ярославовича закінчився перемогою. Після іншої битви в 1080 році торки вже стали допомогою в битвах з половцями в 1095 році.
В 1070-х роках половці заполонили простір поміж Дніпром та Дунаєм. Загальна кількість половців була 500-600 тисяч (Плетнева). Це змушувало кочівників до нападів на Русь, а тих для об'єднання з метою походів на половців.
Перелом відбувся на початку XII сторіччя коли Володимир Мономах зміг об'єднати багатьох князів для походів на половців. Вже в 1103 році Володимир Мономах переміг половців, та захопив вежі половців і торків та привів їх на Русь.
В 1140-х роках в літописах з'являються чорні клобуки які жили в Пороссі, а також "поршане". Їх столицею був Торчеськ з першою загадкою про нього в 1093 році. Подалі боротьба Русі з половцями здійснювалась руськими та чорноклобукськими гарнізонами Поросся.
В 1169 році Мстислав Ізяславич віддає дядькові Володимиру Торчеськ з Пороссям. Ще пізніше Торчеськом та Пороською волостю володів брат Андрія Боголюбського Михайло (1174), волинський князь Роман Мстиславович (1189) та син Рюрика Київського Ростислав (1190). Ростислав Рюрикович розбив половців в 1193 році й вогонь постійної боротьби вдалося придушити.
XIII століття
На початку XIII століття боротьба з половцями перейшла на Галичину та Волинь, хоча в 1234 році хан Котян розорив Поросся та окраїни Києва. З появою монголо-татар половці втратили не лише незалежність, але й історію.
В 1220-х роках монголи розбили хорезмського шаха Мухамеда і захопили Середню Азію. Після того було захоплено Дербент та степи Північної Кавказу. Половці були підкуплені й зоставили своїх союзників, але їх наздогнали й розбили на Дону в 1222 році.
А вже в 1223 році відбулася битва на Калці. Монгольські втрати не дозволили їм продовжити наступ аж до осені 1236 року. До весни 1237 року була завойована Волзька Булгарія. 1237 — Рязанське князівство, Коломна та Москва, 1238 — Суздаль, Владимир, та багато інших міст. Після Твері та Торжка монголи несподівано повернули на південь і влітку були в Придонні. 1239 — завойовано Переяславське та Чернігівське князівства та міста далі по Сейму. 1240 — фортеці Поросся, чорні клобуки та, зрештою, в кінці року, Київ.
Після Києва монголи пішли на Володимир та Галич.
Див. також Лінія оборони Змієві вали Поросся Посульська оборонна лінія Стугненська оборонна лінія
Примітки
Джерела Повна назва
Іванченко Л. І. Пороська оборонна лінія Південної Русі // Нариси з воєнної історії давньої України. — К., 2005. — С. 193—198. Квітницький М. Пороська захисна лінія: етапи формування та розвитку (у світлі писемних та археологічних джерел) // Місце і значення Поросся в історії України (ІХ-XVII ст.) [Текст]: матеріали наук.-практич. конф., [Корсунь-Шевченківський, 28 листопада 2007 р.] / Управ. культури і туризму Черкаськ. облдержадміністрації, Корсунь-Шевченків. держ. істор.-культ. заповідник. — Черкаси: Чабаненко Ю. А., 2007. — С. 17-50.