Хо́дорків — село в Україні, у Житомирському районі Житомирської області, центр Ходорківського сільського староства Попільнянської селищної громади. Населення згідно з Всеукраїнським переписом 2001 року становило 1371 особу.
Село розташоване на обох берегах річки Ірпінь, за 22 кілометри на північний захід від районного центру й за 2,5 кілометри від залізничної зупинки Яроповичі та за 6 кілометрів від залізничної зупинки Лотос. Ходорківській сільській раді підпорядковані с. Пустельники і селище Відродження.
Назва На думку І. Желєзняк, назва Ходорків є виразно відантропонімного походження — Ходоръ народна форма від Федір, Феодор, Теодор.Желєзняк І. Назви населених пунктів Київщини (Історичний погляд) Можливо, першим власником або поселенцем Ходоркова був Федір і від його імені стало називатися поселення.
Населення
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська133797.52%російська282.04%румунська50.36%інші/не вказали10.08%Усього1371100%
Історія села
Давні часи Початкове заселення місцевості, на якій розташований Ходорків, сягає давніх часів. За 2 км на південь від села було досліджене городище X-XII століть. Археологічними експедиціями під керівництвом М. П. Кучери у 1984-1988 роках на території Ходоркова та в його околицях були виявлені цікаві пам'ятки давніх часів. Так, за 2 кілометри на південний схід від села, на полі, за 100 м на схід від автодороги з Ходоркова до Котлярки відкрито 2 кургани, висотою 1-2 м, діаметром 22-35 м.Іващенко О. М. Пам'ятки і пам'ятні місця історії та культури на Житомирщині (Попільнянський район). Випуск 9. — Житомир, 2007. — с. 174—177. ISBN 978-966-655-267-2 За 500 м на південний захід від Ходоркова на лівому березі річки Ірпінь М. П. Кучера виявив та дослідив залишки змієвих валів X—XI столітьІващенко О. М. Пам'ятки і пам'ятні місця історії та культури на Житомирщині (Попільнянський район). Випуск 9. — Житомир, 2007. — с. 200—201. — ISBN 978-966-655-267-2..
Ці місця в давнину мали якесь виняткове значення, що випливає з величезної кількості могил, які залишилися у його околицях. Особливо багато їх виявлено в урочищі Грубськ (біля сучасного села Грубське), яке лежить на відстані 10 верст — тут їх дослідники нарахували 684. В Грубську окрім безлічі могил, знаходяться 4 вали з ровами, які досить добре збереглися. Один з них, висотою від 6 до 7 сажнів, має форму кола, оточує простір до 300 квадратних сажнів, утворюючи своєрідну цитадель. Біля неї наявний рів, всередину веде один в'їзд. Місцеве населення стверджує, що в часи першого нашестя татар на Київ навколишні жителі в кількості 40 000 осіб укріпилися в цьому місці, але всі вони були вбиті після недовгої облоги. Ніби на підтвердження цих переказів, в Грубську були знайдені сучасні татарським нападам монети, а саме широкий срібний гріш, відчеканений у Празі, з зображенням чеського короля Вацлава І, який був при владі з 1230 по 1253 роки.
Литовська доба Після перемоги литовського князя Ольгерда над татарами у битві на Синіх Водах в 1362 році, в другій половині XIV століття землі Київського князівства, до якого належав Ходорків, добровільно увійшли до складу Великого князівства Литовського.
Точний час заснування Ходоркова невідомий. Михайло Грушевський наводить документ, яким він користувався: «Звісний нам опис Київщини, списаний по смерті Семена Олельковича, перед татарськими погромами, кидає цікаве світло і на організацію сеї селянської військовослужбової колонізації, і на тутешнє господарство. Фрагмент розпочинається селом Терпсієвим» на Росі (пізніше незвісне). Далі маємо с. Антонів неподалік від Росі (над Березянкою), кілька сіл над Роставицею: Щербів (тепер Ружин), Вчорайше, потім Почуйкове на Кам'янці, Сокольча на Унаві, Ходорків і Скочищів на Ірпені, Водоїтин у Верхів'ї Здвижу… Осади сі й інші з ними названі, які місця не можемо ближче означити (таких є 7) — зазначає історик — всі мають згадку про практику Вітовтових часів. Це показує, що маємо тут діло з осадами старими, не молодими, а може і старшими від часів Вітовта (1392—1430)"Грушевський М. С. Історія Української козаччини // Вітчизна, 1989. — № 1. — С. 182..
Поселення Ходорків, Криве та Сокільча здавна одному з київських монастирів три діжки меду давали, «з давніх років лежали пусткою». Найімовірніше, вони були знищені татарами, і як «пусті селища» потрапили до власності Київського замку.
Вперше Ходорків згадується в історичних документах за 1471 рік. У «Люстраціях Київської землі» згадується село Ходорково, в якому є 7 чоловік, а восмий — отаман. Подимний податок сплачували за кн.Вітовта. В 70-х роках XV століття після чергових нападів татар у Ходоркові залишилось тільки сім осіб, які несли замкову службу і восьмий отаман, що ними командував.
У 1505—1507 роках Ходорків зазнав спустошливих нападів кримських татар. Народні легенди розповідають про героїчну боротьбу місцевих жителів з ними. За ними, під час битви в 1527 році гарнізон із 2500 реєстрових козаків відбив напад 43-тисячного(?) татарського війська.. Свідченням цього є земляні укріплення, що збереглися тут і понині. В люстрації 1545 року про Криве, Ходорків та Сокільчу сказано, що вони «запустли отъ давныхъ лѣтъ»Владимирский-Буданов М. Ф. Населеніе Юго-Западной России отъ половины XV века до Люблинской уніи (1569 г.). — К., 1891. — С. 26..
1553 року Фридерик (Фрідріх) Глібович, князь Пронський, чорнобильський державець, два ті «пусті селища» Ходорків та Криве та землі над річками Ірпенем та Вилією (Дубовець) в повіті Київськім Київського воєводства, надав Теодорові (Федорові) Тиші, бояринові київському, який ніс прикордонну господарську службу. Король Сигізмунд II Август 19 грудня 1554 року у м. Вільні особливим привілеєм підтвердив останньому те надання. У привілеї йшлося, що «два селища надаються йому, його жінці та потомству у спадкове володіння за його заслуги в Києві та в Україні з умовою, щоб вони господарську та воєнну службу на рівні з іншою шляхтою в князівстві Литовському завжди несли».
Певні права на ці землі, можливо, мали також представники роду Обдул-Почапицьких, які ще в 1598 та 1600 роках доводили, що Тиші ніби відібрали «Вилійську округу» (від річки Вилії) і там заклали Ходорків та село Липки, на землях вилійських Вельнин (Вільня), Звиздень (Здвизьке — можливо с. Здвижка) та ін. Окрім того, київські митрополити мали претензії до Тишів щодо закладення Ходоркова та села Криве на їх земляхChodorków // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa: Druk «Wieku», 1914. — Т. XV. — cz. 1. — S. 313. .
Теодор Тиша став засновником роду Тишів-Биковських в Ходоркові. З того часу рід Тишів в тих місцях широко розрісся та розселився. Їхні родинні маєтності включали Криве, Скочище, Биків та інші населенні пункти, які групувалися навколо Ходоркова. Саме містечко за тих часів поділялося на Нове та Старе місто. Тут Тиші звели дерев'яний оборонний замок, адже, хоча Ходорків і лежав в стороні від Чорного шляху, проте він та навколишні поселення час від часу страждали від татарських нападів. Були тут дві церкви: одна в Старому місті, друга в Новому. У першій був мурований родовий склеп-усипальниця Тишів.
Невдовзі Ходорків одержує статус містечка. Воно досить швидко розвивалося, адже через Житомир, Котельню, Ходорків та Фастів на Київ (і далі на Лівобережжя) проходив так званий Волинський (або Котелянський) шляхБоплан Г. Опис України. Коментарі (1-199), по якому відбувалась комунікація та здійснювалась торгівля.
Ходорків у складі Речі Посполитої Після Люблінської унії 1569 року Ходорків опиняється у складі Речі Посполитої.
У середині XVI століття селянство Правобережної України в пошуках свободи від утисків панів переселялося на вільні землі Лівобережжя, в основі чого лежала «займанщина». Польський дослідник кінця XIX століття А. Яблоновський, посилаючись на акти Люблінського трибуналу, які торкалися справ про селян-втікачів, подає географію місць, звідки відбувалося переселення. Так утікачі з Ходоркова прямували до Бобровиці, Бикова, Басані . У другій половині XVI століття козаки, селяни-втікачі і ремісники з Ходоркова, Ржищева, Дивина та інших міст і сіл Правобережжя відбудували Баришівку.
Ходорків у 1581 році виступає як містечко у володінні Тишів-Биковських, яке вносило 2,5 флоринів чопового. Згідно з книгою поборів № 32 "«по регестру выбирания поборов земли Киевской» власником Ходоркова у цьому році значиться пан Олександр Тиша.
Мешканці Ходорківщини активно вливалися до козацьких рядів. Так, у 1584 році згадується ходорківець шляхтич-січовик Григорій Степанович Дублянський. Ходорківці також брали участь у козацько-селянських повстаннях кінця XVI століття під проводом Криштофа Косинського та Северина Наливайка. Та й сама Ходорківщина нерідко ставала ареалом військових дій. У 1596 році містечко згадується у листі польного коронного гетьмана Станіслава Жолкевського до Великого коронного гетьмана Яна Замойського під час перебування першого у містечку, коли вони вели боротьбу з козацько-селянськими загонами Матвія Шаули і Северина Наливайка.
У 1606 році м. Ходорків згадується в зв'язку зі втечею підданих Олександра Тиші-Биковського з містечка Ходорків і села Криве до маєтку краківського каштеляна князя Януша Острозького в містечко Кошів Брацлавського повіту і до маєтку князя Януша Збаразького в містечко Погребище Вінницького повіту.
Жителі Ходоркова брали участь у козацько-селянському повстанні 1618 року, яке охопило Київщину і Волинь. Повсталі селяни знищували панські маєтки, розправлялися з ненависними шляхтичами, оголошували себе вільними козаками і вливалися в козацькі загони. На території Білоцерківського полку повстання очолив паволоцький сотник Грицько Краснопірка, паволоцький осавул Федір та якийсь отаман з Котельні. Повстання блискавично ширилося і вже в середині літа охопило міста Фастів, Кодню, Ліщин, Котельню, Паволоч, Ходорків, Брусилів, Коростишів, Радомишль. На липень місяць це був загін повстанців з 2000 чоловікПаволоч: 500 років в ліку писаного віку / Автор-упорядник В. П. Бленда. — К.: XXI ст.: діалог культур, 2009. — С. 70. — ISBN 978-966-02-4655-3..
Історичні документи донесли до нас скаргу пана Петра Стрибиля з с. Студениця, датовану 1618 роком, на жителів Паволочі, Верхівні, Ходоркова, Корнина та інших містечок і сіл, які, зібравши загін у 2000 чоловік і напавши на маєток, спалили його, селян пограбували, а його «власний будинок не зруйнували заради викупу». Вони систематично здійснювали напади на маєтки інших місцевих шляхтичівЖитомирщина: Історичний нарис. Навчальний посібник. А. Б. Войтенко, О. М. Іващенко, О. С. Кузьмін та ін. — Житомир, 2008. — С. 59-60.. Рух, як видно з переліку населених пунктів, охопив значну територію. Повстанці, очевидно, мали зв'язок з козаками, тому що скаржник декількох учасників погромів називає полковниками та сотниками. Чим закінчився цей виступ невідомо, скарга лише описує ту шкоду, яку зазнали шляхетські фільварки «…наєжджаючи ґвалтовне на маетности и домы шляхетские яко один неприятель заграничный, штурмами добыпаючи презъ огонь до кгрунту зносячи, людей разного чану по дорогах розбиваючи, коморы отбияючи, маетности лупечи, быдла, кони беручи, до домов своих отпровадживалы…»Ярмошик І. Збройні виступи населення Житомирщини проти польсько-католицького гніту у XVII ст..
Є відомості, що в 1618 році Василь Міровіцький, який був економом у маєтку Теодора Тиші-Биковського в с. Кривому, не бажаючи надати звіт про управління цим маєтком, втік і став на чолі однієї з козацько-селянських ватаг. Того ж року цей Міровіцький напав на Ходорків і пограбував його власників та жителів на 10 000 злотих. Також, 1618 року містечко Ходорків згадується у свідченнях генерального возного Київського, Волинського і Брацлавського воєводств про вручення позову головного Люблінського трибуналу Василю Тиші-Биковському щодо повернення селян, які втекли до Ходоркова з маєтку спадкоємців Брацлавського каштеляна Миколая Семашка.