Євреї у Другій світовій війні брали участь переважно як громадяни воюючих держав. В історіографії Другої світової війни дана тема широко розглянута в контексті Голокосту. Однак євреї були не тільки об'єктом винищення, проведеного нацистською Німеччиною та її союзниками, а й активними діячами, що вплинули на хід і результат війни. Особливість боротьби проти нацистів полягала для євреїв в тому, що вони боролися проти власного тотального знищення.

У ході війни загинуло за різними оцінками від 5 до 6 млн євреїв«Holocaust» , Британська енциклопедіяThe Trial of German Major War Criminals. Sitting at Nuremberg, Germany. December 3 to December 14, 1945. Twentieth Day: Friday, 14th December, 1945 (Part 5 of 9) , The Nizkor Projec. Велика частина загиблих була вбита нацистами і їх посібниками в країнах «осі» та на окупованих територіях в Європі. Близько 1,5 млн євреїв брали участь у антинацистської опорі — в арміях країн антигітлерівської коаліції, а також у підпіллі і партизанському русі . Активну участь у боротьбі з нацизмом і спробах порятунку європейських євреїв брали єврейські національні організації різних країн. Існувало також явище єврейського колабораціонізму, пов'язане в основному зі створеними нацистами тимчасовими органами єврейського «самоврядування» на території окупованих країн.

Євреї у країнах антигітлерівської коаліції Не менше 1,4–1,5 мільйона євреїв воювали в арміях антигітлерівської коаліції, в тому числі 556 000 в армії США і 501 000 — у лавах Збройних сил СРСР. Сотні тисяч євреїв-солдатів загинули, більше 350 тисяч були поранені, кожен третій — важко. Ще в період війни 50 тисяч з них померло від ран.

Електронна єврейська енциклопедія наводить таку статистику участі євреїв в арміях союзників: ДержаваЧисельність євреів в арміїАвстралія та Нова Зеландія3 000Бельгія7 000Велика Британія62 000Нідерланди7 000Греція13 000Канада16 000Палестинські підрозділи в британській армії 35 000Польща140 000СРСР500 000США550 000Франція46 000Чехословаччина8 000Південна Африка10 000Всього1 397 000

Дана статистика не враховує єврейських партизанів і підпільників на окупованих нацистами територіях. За даними ізраїльського «Музею єврейського воїна Другої світової війни» їх налічувалося 93 310 осіб .

Євреї СРСР

Голокост на окупованій території СРСР

Після нападу Німеччини на СРСР і окупації західної частини країни євреї, які проживали в Україні, в Білорусі та Прибалтиці, виявилися жертвами нацистських переслідувань. Деяка частина з них встигла евакуюватися на схід і південь країни. Співробітник Єрусалимського університету С. Швейбіш писав, що до початку війни в СРСР проживало (без урахування біженців з окупованої частини Польщі та з Румунії) 4855 тис. євреїв, у тому числі 4095 тис. на території, яка під час війни зазнала окупації. З них в радянський тил було евакуйовано 1 200–1 400 тис. євреїв. За даними Центрального статистичного управління СРСР з врахованого за списками на 15 вересня 1941 населення, що підлягає евакуації (крім дітей з евакуйованих дитячих установ), частка євреїв становила 24,8 % (друге місце після росіян — 52,9 %). Чисельність радянських євреїв, які опинилися на окупованій німцями території, склала 2,75–2,90 млн осіб, більшість з них загинула .

Ілля Альтман виділяє наступні етапи у здійсненні Голокосту на території СРСР:

22 червня 1941 (напад на СРСР) — січень 1942 (Ванзейська конференція) лютий 1942 — осінь 1943 (ліквідація гетто і робочих таборів в німецьких зонах окупації) зима 1943/1944 — осінь 1944 (переведення уцілілих євреїв до концтаборів і повне звільнення від євреїв окупованої території СРСР)

Іцхак Арад розглядає три етапи в наступних інтервалах:

22 червня 1941 (напад на СРСР) — лютий 1942. За цей час знищено більшість євреїв Литви, Латвії, Естонії, Молдови, майже всі євреї Східної Білорусі, Східної України і зайнятих німцями районів РРФСР. весна 1942 — грудень 1942. Знищено більшість євреїв західної України і Білорусі, а також південних районів РРФСР, окупованих влітку 1942 року. січень 1943 — кінець літа 1944. Знищення решти євреїв на окупованих територіях перед відступом німців.

Історик Павло Полян відзначає також цікавий факт. Після приєднання Західної Білорусі та України в результаті поділу Польщі між Німеччиною та СРСР у 1939 році відбулися дві депортації осадників і членів їх сімей, деяку частину депортованих склали євреї. Крім того, в 1940 році відбулася депортація в Сибір єврейських біженців, які емігрували з зайнятих Німеччиною польських територій на територію Білорусі. Всього в Сибір було вислано 70–90 тисяч осіб, з яких 85–90 % були євреями. Фактично ця депортація врятувала їм життя. Він же пише, що суть Голокосту владою СРСР навмисно замовчувалася. У всіх документах від періоду звільнення Освенцима і до самого Нюрнберзького процесу в радянських документах згадувалося «знищення радянських громадян» при повному замовчуванні етнічної складової. Так, у висновку державного радника юстиції Д. І. Кудрявцева, експерта та представника Надзвичайної державної комісії на процесі у справі військових злочинців — службового персоналу концтабору Освенцим, представленому Верховному трибуналу Польської Республіки 13 грудня 1947 року, слово «єврей» взагалі відсутнє. Замовчування в СРСР суті Голокосту як масових вбивств євреїв за національною ознакою підтверджується також іншими авторами.

Участь у боротьбі з нацизмом

Більше півмільйона радянських євреїв воювали в армії, підпіллі та партизанських загонах. Десятки тисяч євреїв брали участь в опорі на окупованій нацистами радянській території.

У Червоній Армії

За даними Центрального архіву Міністерства оборони Росії в ході війни з Німеччиною у військах налічувалося близько 501 тисячі євреїв, у тому числі 167 тисяч офіцерів і 334 тисячі солдатів, матросів і сержантів. За даними цього ж архіву за роки війни загинуло в боях, померло від ран і хвороб, пропало безвісти 198 тисяч військовослужбовців-євреїв. Це становить 39,6 % від їх загального числа. За даними доктора Іцхака Арада приблизно 120—180 тисяч євреїв загинули на фронті і близько 80 тисяч були вбиті в таборах для військовополонених. З живих 300 тисяч воїнів-євреїв 180 тисяч (60 %) були поранені, з них більше 70 тисяч (38 %) — важкопоранені. Як пише історик Павло Полян, 27 % євреїв пішли на фронт добровольцями, 80 % євреїв рядового і молодшого начальницького складу служили в бойових частинах.

З 800 тисяч жінок, що брали участь у війні, 20 тисяч були єврейками. 44 % з них служили в сухопутних військах, 29 % — в медицині, 11 % — у військах зв'язку, 10 % — в ППО і 6 % — в авіації. Високий відсоток євреїв був серед інженерно-технічного і командного складу інженерних військ, а також військових медиків. Загальна чисельність євреїв-медиків невідома, але 6000 з них загинули в боях. Високий відсоток офіцерів, частку в інженерних військах та інших технічних службах джерела пояснюють відносно більш високою часткою вищої освіти серед євреїв. Згідно з переписом 1939 року євреї становили 1,78 % населення СРСР, одночасно вони становили 15,5 % всіх радянських громадян з вищою освітою (в абсолютних цифрах [171 000] вони поступалися лише росіянам [620 209] і випереджали українців [147 645]). У 1939 році в СРСР налічувалося 98 216 студентів-євреїв (11,1 % від загального числа студентів), причому в Москві євреї становили 17,1 % всіх студентів, в Ленінграді — 19 %, Харкові — 24,6 %, Києві — 35,6 %, Одесі — 45,8 %.

У командуванні Червоної армії налічувалося 305 євреїв у званні генералів і адміралів, 38 з них загинули в боях. За родами військ генерали розподілилися наступним чином: загальновійськових генералів — 92, генералів інженерно-технічної служби — 34, генералів артилерії — 33, генералів авіації — 26, генералів танкових військ — 24, генералів інженерно-авіаційної служби — 18. Євреями були 9 командирів армій і флотилій, 8 начальників штабів фронтів, флотів, округів, 12 командирів корпусів, 64 командири дивізій різних родів військ, 52 командири танкових бригад. За роки війни кількість євреїв-генералів, що безпосередньо воювали на фронті, склала 132 людини.

Джерела зазначають, що перший в історії війни контрудар частин Червоної Армії провів 23 червня 1941 в районі Гродно командир 6-го механізованого корпусу генерал-майор Михайло Хацкілевич. Маршал Жуков написав у своїх спогадах: «З цього бою не повернувся і комкор М. Г. Хацкілевич. Це був хороший командир, смілива людина». Командир 25-го механізованого корпусу генерал-майор Семен Кривошеїн відзначився в оборонних боях у липні 1941 року в районі Могильова. Механізований корпус Кривошеїна жартома називали «євреїзованим»: у ньому служили начальником штабу корпусу полковник Лімберг, зампотехом корпусу — полковник Лівшиць, командирами двох танкових бригад полковники Євсевій Вайнруб і Абрам Темник і безліч інших солдатів і офіцерів-євреїв. 15 євреїв служили командирами підводних човнів, сім загинули в бою, трьом було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Всього 7 євреїв дослужилися до звання генерал-полковника: Григорій Штерн, Яків Смушкевич, Володимир Колпакчи, Яків Крейзер, Олександр Цирлін, Леонтій Котляр, Лев Мехліс. Штерн і Смушкевич, що встигли повоювати на Далекому Сході і в Фінляндії, 28 жовтня 1941 року було розстріляно (згодом реабілітовані). Колпакчи, Крейзер, Цирлін і Котляр успішно проявили себе у військових діях у німецько-радянській війні. Мехліс під час війни, будучи членом військових рад ряду фронтів, за словами Леоніда Радзиховського, «користувався моторошною славою „персонального вуха Сталіна“», поєднуючи функції начальника Політичного управління і наркома держконтролю.

Співробітник інституту «Яд ва-Шем» доктор наук Арон Шнеєр стверджує, що було кілька спроб з боку євреїв ініціювати створення в Червоній Армії національних військових частин за прикладом польських, латиських, литовських, вірменських та ін. Наприклад, після звільнення Краснодара і ознайомлення з інформацією про тотальне знищення євреїв у місті, комісар дивізії Моргуліс сказав:

Якби у нас був полк хоча б з декількома танками, німецька наволоч не вдалася б до такого геноциду. Потрібна єврейська армія! Створити б єврейську дивізію, на зразок естонської і латиської.

Однак керівництво СРСР пропозицій щодо створення єврейських національних військових частин не прийняло.

У першому складі 201-ї Латиської стрілецької дивізії за офіційними даними було 17 % євреїв, всі вони були добровольцями. В деяких підрозділах, де відсоток євреїв був вищий, ніж в середньому по дивізії, навіть заняття проводили мовою їдиш. Перший командир дивізії полковник Ян Вейкін в 1966 році сказав, що євреїв в дивізії було 30 %. У 16-ї стрілецької Литовської дивізії чисельність євреїв складала до 33 %. Як пише Вілен Люлечник, її називали «найбільш єврейською дивізією» Червоної Армії.

Подвиги солдатів і офіцерів-євреїв

На рік раніше Олександра Матросова, як і багато інших воїнів, 22 лютого 1942 року закрив грудьми амбразуру ворожого дзоту Абрам Левін. Такий же подвиг здійснили ще четверо євреїв. Причому Райз Т. Х., отримавши 18 кульових поранень, залишився живий.

На наступний день після тарану Миколи Гастелло направив свій палаючий літак в гущу ворожих військ Ісаак Пресайзен. Згодом цей подвиг повторили Ісаак Беціс, Ісаак Іржак, Зіновій Левицький, Ісаак Шварцман, Ілля Катунін та інші — всього 11 льотчиків-євреїв. Чотири льотчики-євреї вчинили повітряний таран. Командир 164-го стрілецького полку Наум Пейсаховський під щільним вогнем супротивника особистим прикладом захопив бійців в атаку на будівлю рейхстагу і отримав важке (восьме) поранення. За цей подвиг він був представлений маршалом Жуковим до звання Героя Радянського Союзу. У 1961 році Жуков назвав одним з найбільш пам'ятних подвигів — рядовий Юхим Дискін в одному бою, будучи тричі пораненим, знищив 7 танків противника.

Євреї-військовополонені