Ми́слення — процес перетворення фактів, інформації, емоцій тощо на цілісне й упорядковане знання. Мислення є фундаментальною властивістю людини, і через цю фундаментальність йому важко дати означення, спираючись на простіші поняття. Консенсусу щодо того, як визначити та розуміти мислення немає.

Діалектичний матеріалізм, використовуючи теорію відображення, визначає мислення як процес опосередкованого й узагальненого відображення у мозку людини предметів об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях, в результаті якого формується інтелект особистості.

Розуміння мислення, його фізичних та метафізичних аспектів: зародження, функціонування, було й залишається метою різних академічних дисциплін: лінгвістики, філософії, психології, нейронауки, досліджень в області штучного інтелекту, біології, соціології, когнітивної науки.

Мислення допомагає аналізувати досвід, формувати та впорядковувати в думках модель світу, робити передбачення і планувати дії. Здатність людини до абстрактного мислення стала суттєвою перевагою в еволюційному процесі .

Поняття «мислення» в історії філософії Поняття мислення перебуває у тісному зв'язку з поняттями «буття», «матерія», «людина», «пізнання», «знання», «ідея» тощо. Воно є фундаментальним у концептуальних системах знання філософів минулого та сучасності. Поняття мислення ( — розум) і взаємопов'язані з ним поняття — «відображення», «образ», «відчуття», «поняття», «знання» — були сформовані античними філософами (Геракліт, Анаксагор, Демокрит, Епікур, Сократ, Платон, Арістотель та іншими).

За Арістотелем мислення є частиною душі, іншою її частиною є відчуття. Як частина душі, мислення є специфічною здатністю розмірковувати, осягати думкою світ і самого себе, тобто душу. Мислення є діяльністю, яка спрямована на пізнання, осягання родів сущого. Досліджуючи мислення, Арістотель створив логіку — науку про мислення, сформулював закони та форми мислення.

У концептуальних системах філософів Нового часу (Джон ЛоккLocke, John. An Essay Concerning Humane Understanding. 1st ed. 1 vols. London: Thomas Bassett, 1690, Френсіс Бекон, Клод Адріан Гельвецій, Девід Юм) мислення — це діяльність, яка спрямована на пізнання та практичні дії; воно розробляє метод, тобто засіб, прийом пізнання та практичних дій. Філософи вирізняють прояви мислення — відчуття, споглядання, уява, рефлексія; рівні мислення — розсудок, розум; прояви діяльності мислення — сумнів, віра, задум, прийняття рішень, розуміння, уявні операції.

У концептуальних системах представників класичної німецької філософії (Іммануїл Кант, Йоганн Готліб Фіхте, Фрідріх Вільгельм Шеллінг, Георг Геґель) мислення розглядається як акт самодіяльності суб'єкта, що породжує різні інтелектуальні, уявні феномени — поняття, принципи, закони, ідеї, ідеали, тобто знання.

Іммануїл Кант відзначав спонтанність актів мислення, апріорний характер його діяльності, спрямованість на пізнання за допомогою понять, вирізнив рівні мислення — інтуїція, розсудок, розум; типи і види мислення — формально-логічне (розсудливе) і діалектичне (розумне), конкретне і абстрактне, практичне і теоретичне. Кант визначив односторонність, обмеженість розсудку і антиномічність розуму, встановив зв'язки «чистого» мислення з чуттєвістю, з зовнішнім світом.

Георг Гегель визначає мислення як діяльність суб'єкта, яка спрямована на пізнання світу в формі понять (категорій). Вищою формою пізнання є наука (філософія), яка пізнає Абсолютний дух. Мислення є пізнанням в поняттях (категоріях) Абсолютного духу, внаслідок чого формується всезагальне знання Кірюхін Д. І. Вступ до філософії релігії Гегеля. Філософія як спекулятивна теологія. — К. : ПАРАПАН, 2009. — 204 с..

Сучасні концепції мислення На сучасному етапі мислення людини є об'єктом дослідження багатьох наук: психології, соціології, логіки, теорії штучного інтелекту та інших. Психологічна концепція мислення будується на принципах єдності діяльності і мислення, соціоісторичної та культурної детермінації, розвитку, системності, відображення. Сучасна психологія виділяє у мисленні інтелектуальні процеси (планування, проектування, оцінювання, розуміння тощо) й інтелектуальні операції (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо). Соціологічна і соціально-психологічна концепція мислення. Логіко-філософська концепція мислення. Інформаційно-кібернетична концепція мислення. Евристична концепція мислення.

З біологічної точки зору процес мислення пов'язаний з нервовою системою, і особливо з головним мозком. Дослідження будови і принципів дії мозку, що є предметом досліджень нейронауки, проливають світло на те, як мислення здійснюється на фізичному рівні, проте не знімає питання і не дає вичерпної відповіді на питання про те, як виникає думка. Біологія намагається збагнути чим мислення людини відрізняється від мислення тварин, і чи мислять тварини взагалі. З іншого боку, дослідження в області штучного інтелекту та когнітивна наука намагаються побудувати розумні машини, що діяли б на зовсім інших фізичних принципах, ніж мозок людини.

Лінгвістика намагається дати відповідь на питання, чи пов'язане мислення людини з мовою, і якщо пов'язане, то як? Чи думає людина, скажімо, українською мовою? Гіпотеза Сепіра — Ворфа оголошує мислення залежним від конкретної мовиWhorf B. L. Language, thought and reality: Selected writings of Benjamin Lee Whorf. Ed. John B. Carroll. — New York: Wiley, 1956.. Хоча ця теорія не здобула підтримки у професійних лінгвістів, вона залишається цікавою можливістю. Американський філософ Джеррі Фодор запропонував гіпотезу про існування мови мислення — ментальних символів, якими людина оперує при мисленні як словами в мові.

Одне із найпопулярніших питань у сучасній філософії лежить в області філософії свідомості — це так звана проблема тіла й розумуKim, J., "Mind–Body Problem", Oxford Companion to Philosophy. Ted Honderich (ed.). Oxford:Oxford University Press. 1995.. Наскільки наше мислення зумовлене фізичними процесами в нашому тілі. Тоді як біологія вивчає самі ці процеси, будову й функціонування мозку, практична філософія намагається знайти відповідь методом рефлексій, вивчає загальні закономірності мислення, його нормальне функціонування й парадокси.

Займаються проблемами мислення й дисципліни, в центрі уваги яких психіка людини: психологія, психоаналіз, психіатрія. Дослідження психічних хвороб, наприклад, ситуацій, коли мислення людини не працює правильно, дозволяє глибше заглянути в саму проблему розуміння того, як воно працює правильно. Соціологія вивчає вплив суспільства, соціуму на те, як людина думає, які ідеї крутяться в її голові, наскільки впливає на неї ідеологія та пропаганда.

Мислення і принцип єдності буття є одним із основних принципів філософії. Матеріалізм вважає буття первинним, і мислення – вторинним за походженням, ідеалізм – навпаки, буття виводить з мислення та ідеї. Третя точка зору полягає в тому, що обидві категорії мислення і буття існують завжди і розвиваються одночасно як одне ціле (Ф. В. Шеллінґ, П'єр Теяр де Шарден та ін.).

В концепції ментального здоров'я розрізняють патогенне та саногенне мислення.

Патогенне мислення (грец. παθογένεια — «який спричиняє страждання». і гр. genesis — походження) автоматизоване та таке, що зациклюється на негараздах і збільшує внутрішню напругу.

Саногенне мислення (лат. sanitas — здоров'я і гр. genesis — походження) мислення, яке свідомо спрямовується на подолання негативних емоційних розладів і психічне оздоровлення людини.

Основні функції мислення Пізнавальна (відображення світу і самовідображення) Проектувальна (побудова планів, проектів, моделей практичної і теоретико-пізнавальної діяльності) Прогностична (прогнозування або передбачення наслідків своїх дій, своєї діяльності, прогнозування майбутнього) Інформаційна (засвоєння інформації про знання та її смислове перероблення) Технологічна (розроблення правил, норм, стандартів, рецептів життєдіяльнсті людини і суспільства в різних формах та проявах) Рефлексивна (самопізнання розуму, самоаналіз) Інтерпретаторська (тлумачення, осмислення продуктів людської культури) Аналітична і синтетична Постановка та розв'язання різноманітних задач і проблем

Форми мислення Форми мислення вивчає наука формальна логіка.

Результати процесу мислення існують у формі:

суджень, міркувань, умовиводів понять.

Судження — полягає в тому, що людина стверджує наявність або відсутність ознак, властивостей чи відносин у певних об'єктах.

Характерна властивість судження в тому, що воно існує, виявляється і формується в реченні.

Проте поняття «судження» та поняття «речення» не є тотожними: судження — це акт мислення, що відображає зв'язки, відносини речей, а речення — граматичне словосполучення слів, що виявляє і фіксує це відображення. Кожне судження виражається у реченні, але не кожне речення є судженням, та між ними існує складний зв'язок.

Кожне судження містить у собі суб'єкт і предикат. Суб'єктом є предмет судження, про який ідеться і який відображається у свідомості людини, а предикат — це відображення відносин, ознак, властивостей, які людина стверджує.

Судження є істинним, якщо воно правильно відображає відносини, що існують насправді. Істинність судження перевіряється зіставленням з іншими судженнями, розмірковуванням та через розкриття підстав, на яких вони ґрунтуються.

Класифікація суджень: прості, які поділяються на одиничні, прості, загальні. складні складаються з кількох простих суджень.

Міркування — це низка взаємопов'язаних суджень, спрямованих на те, щоб з'ясувати істинність якоїсь думки, довести або заперечити її.

Умовиводи — форма мислення, в якій з одного або кількох суджень утворюється нове. В умовиводах, через вже наявні у особи знання будуються новіЖеребкін В.Є. Логіка: Підручник. — 9-те вид., стер. — К.: Т-во “Знання”, КОО, 2006. — 255 с. ISBN 966 620-242-5.

Різновиди умовиводів: індуктивний умовивід — це судження, в якому на основі конкретного, робиться узагальнення. дедуктивний умовивід — це судження, в якому на основі загального, здобуваються знання про щось часткове, конкретне. умовивід за аналогією — судження, яке ґрунтується на схожості окремих істотних ознак об'єктів, і на основі цього робиться висновок про можливу схожість цих об'єктів за іншими ознаками.

Поняття — форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в істотних зв'язках і відносинах, узагальнюються істотні ознаки.

Типи мислення Термін мислення увійшов у різні словосполучення, що мають своє конкретне значення:

Види мислення Існує багато класифікацій мислення за видами. Наприклад, за відношенням до діяльності можна виділити такі види:

Практичне мислення Теоретичне мислення Професійне мислення

Багато класифікації дихотомічні:

За характером засобів

Продуктивне мислення — репродуктивне мислення Мається на увазі наявність чи відсутність у минулому досвіді суб'єкта готових засобів виконання завдання. Якщо такі засоби є, то ситуація не буде для суб'єкта проблемною і її виконання зведеться до використання сформованої розумової навички, до репродукції наявних знань і умінь. За відсутності готових засобів виникає необхідність їхнього пошуку, створення — продуктивне, творче мислення.

Інтелектуальне мислення — візуальне мислення Поняття «візуальне мислення» ввів у психологію Рудольф Арнгейм, американський психолог, один із творців сучасної психології мистецтва. При інтелектуальному мисленні засіб виконання завдання — поняття, при візуальному — уява Rudolf Arnheim Visual Thinking. Berkeley: University of California Press. (1969) .

За характером перебігу розумових процесів

Реалістичне мислення — аутистичне мислення Аутистичне мислення було виділене Ойгеном Блейлером, швейцарським психіатром і патопсихологом, який визначив, що одним із симптомів деяких психічних захворювань є перевага внутрішнього життя, що супроводжується активним відходом із зовнішнього світу. Аутистичне мислення Блейлер протиставляє реалістичному за такими ознаками: реалістичне мислення відповідає дійсності