Дунґани (дунг. Хуэйзў кит. спр.回族 пін.Huízú акад.Хуейцзу кит. трад.東干族 пін.Dōnggānzú акад.Дунганьцзу) — народ, що мешкає в Киргизстані, південному Казахстані та Узбекистані. Також в КНР проживає понад 9.800.000 китайськомовних мусульман гуейцзу, яких часто відносять до тієї ж національності.

Назва У СРСР в процесі національно-державного розмежування в Середній Азії, ініційованого в 1924 році, як офіційна назва для китайськомовних мусульман був обраний і використовувався раніше в російській літературі етнонім «дунґани». У внутрішньому Китаї це слово не було відомо. У Сіньцзяні воно стало вживатися оточуючими народами як назва (але не самоназва) тих хуейцзу, які були масово переселені з провінцій Ганьсу і Шеньсі як військові поселенці - головним чином в 1871 р під час утворення Ілійського генерал-губернаторства з центром у Кульдже. За однією з версій, слово «дунгани» має тюркське походження. За іншою, нещодавно запропонованої професором синьцзянськімі університету Хай Фен, слово дунгани схоже до китайського слову тунькень (屯垦) - «військові поселення прикордонних земель», широко поширеній в Сіньцзяні в період його освоєння Китаєм. У китайській літературі слова дунґаньжень (东 干 人) "дунгани", дунганьцзу 东 干 族 «національність дуньгань» вживається тільки стосовно до дунгани СРСР / країн СНД. Одна з багатьох їдалень на ринку «Дордой» в передмісті Бішкека, що рекламують «Дунґанську кухню»

Чисельність Зараз дунгани найширше представлені у населенні Джамбульської області Казахстану (близько 40 тис. осіб; 36,9 тис. У всьому Казахстані за переписом 1999), а також в північній Киргизії, де цей народ нараховує приблизно 55 тис. або 1,2% населення республіки (51766 за переписом 1999). У Росії, згідно з переписом 2010 року, мешкало 1651 дунган, що більш ніж удвічі вище показника попереднього перепису (за 2002 рік) - 800. В Україні, згідно з переписом 2001 року мешкає, 133 дунґани.

Походження

Дунґани є нащадками гуейцзу, частина яких, як і більш численні уйгурів, переселилися на територію Російської імперії в 1880-х роках після поразки антіцінского повстання дунган в північно-західному Китаї.

Олександр Кадирбаев, доктор історичних наук, в.н.с. Інститут сходознавства Російської Академії Наук:

Дунґани, у своїй більшості, є торговцями (в минулому, багатими купцями), банкірами, і по праву вважаються досвідченими бізнесменами. У період гонінь і переселення хуецуйцев в Російську Імперію (країни Центральної Азії), багато хто був змушений залишити свої будинки і майно, покидаючи межі Китаю.

Відомі дунґани Майя Манеза — казахська важкоатлетка. Зульфія Чиншанло — казахська важкоатлетка. Література Allès, Elisabeth. 2005. «The Chinese-speaking Muslims (Dungans) of Central Asia: A Case of Multiple Identities in a Changing Context», Asian Ethnicity 6, No. 2 (June): 121-134. Ding Hong. 2005. "A Comparative Study on the Cultures of the Dungan and the Hui People," Asian Ethnicity 6, No. 2 (June): 135-140. Svetlana Rimsky-Korsakoff Dyer. 1979. «Soviet Dungan kolkhozes in the Kirghiz SSR and the Kazakh SSR (Oriental monograph series)». Faculty of Asian Studies, Australian National University. ISBN 0-909879-11-7. Svetlana Rimsky-Korsakoff Dyer. Karakunuz: An Early Settlement of the Chinese Muslims in Russia, with an English translation of V.Tsibuzgin and A.Shmakov's work. "Asian Folklore Studies", Vol. 51 (1992), pp. 243–279. Сушанло Мухамед, Имазов Мухаме. «Совет хуэйзў вынщүә». Фрунзе, «Мектеп» чубаншә, 1988. ISBN 5-658-00068-8 Дунгане // Этноатлас Красноярского края / Совет администрации Красноярского края. Управление общественных связей ; гл. ред. Р. Г. Рафиков ; редкол.: В. П. Кривоногов, Р. Д. Цокаев. — 2-е изд., перераб. и доп. — Красноярск: Платина (PLATINA), 2008. — 224 с. ISBN 978-5-98624-092-3 Дунганские народные сказки и предания / запись текстов и перевод Б. Л. Рифтина, М. А. Хасанова, И. И. Юсупова. 2-е изд. М.: Наука — Восточная литература, 2013. 473 с. ISBN 978-5-8381-0253-9 Имазов М. Х. (ред.), «Дунганская энциклопедия». Бишкек, «Илим», 2005. ISBN 5-8355-1435-2 Варшавская Л. Бакир Баяхунов: «Я — модель взаимодействия культур» (интервью с первым дунганским композитором Казахстана). «Известия Казахстана», 11 дек 2006 Завьялова О. И. Китайские мусульмане хуэйцзу: язык и письменные традиции // Проблемы Дальнего Востока. 2007. № 3. C. 153—160. Калимов А. Несколько замечаний о путях развития дунганского языка // Социолингвистические проблемы развивающихся стран. М., 1975. Калимов А.Дж. Имена среднеазиатских дунган: словарь-справочник личных имен. Бишкек: Илим, 2003. ISBN 5-8355-1286-4 Стратанович Г. Г. Вопрос о происхождении дунган в русской и советской литературе // Советская этнография. 1954. № 1. Сушанло Мухамед. Дунгане Семиречья. Фрунзе, 1959. 海峰。 中亚东干语言研究. Урумчі, 2003. 479 с. 海峰。"东干"来自"屯垦" // Сібей міньцзу яньцзю. Вип. 1. 2005. Примітки

Посилання

Мапа розселення дунґанів у Казахстані та Киргистані Admiral Zheng HE – the Great Son of the Dungans The Dungans and the Renaissance