Голубок Владислав Йосифович (, , Станція Лісова, Новогрудський повіт, Мінська губернія, Російська імперія — , СРСР) — білоруський драматург, прозаїк, режисер, актор, художник, народний артист Білорусі (1928), член Спілки письменників СРСР (1934).

Сім'я Владислав Голубок народився 3 травня (за новим стилем — 15 травня) 1882 році у станції Лісова під Барановичами в сім'ї робітника-залізничника Йосипа Голуба. Дід Владислава Фома Голуб був учасником повстання 1863—1864 років під керівництвом Калиновського.

Вільними поглядами відрізнявся і батько Йосип — помічник паровозного машиніста, а потім слюсар в депо, — який (можливо через свою революційну діяльність) був убитий невідомим злочинцем.

Дитинство Початкову освіту Владислав отримав в церковно-приходській школі в Мінську. Пізніше, незважаючи на матеріальні потреби в численній сім'ї, батьки влаштували його в Мінське міське училище. Закінчити його Владиславу не вдалося: завадила трагічна смерть батька. На руках у матері, Галини Владиславівни, залишилося шестеро дітей. Владислав, як старший син, був змушений заробляти на хліб, він влаштовується на роботу спочатку вантажником на дров'яні склади при залізниці, а потім прикажчиком в магазин купця Стараневича. Але через конфлікти з купцем Владислав був змушений залишити роботу в його магазині. Незабаром Голубок влаштувався слюсарем в Мінське депо, а під час Першої Світової війни став членом Соціал-демократичного гуртка. Деякі дослідники вважають, що саме багатий трудовий досвід познайомив Голубка з різними типами людських характерів, що потім виявилося в його драматургічній творчості.

Театр був присутній в житті Голубка з самого раннього віку: вже з десяти років Владислав не пропускав, мабуть, жодної вистави, що показували в Мінську бродячі трупи. Навіть тимчасово працював в одному такому театрі-бутафорії і виконував епізодичні ролі хлопчиків в спектаклях. А в 1896 році Владислав Голубок вперше потрапив в справжній театр.

Владислав Голубок згадував:

Юність

Юність Владислава Голубка була насичена різноманітною діяльністю і численними захопленнями: він грав в оркестрі добровільного пожежного товариства на баритоні і тромбоні, навчався управлятися з гармошкою, брав уроки живопису у відомих мінських художників.

Ще в юності захоплення образотворчим мистецтвом привело Владислава Голубка до відомого в ті роки художника Прокоф'єва. Однак Прокоф'єв найчастіше доручав Владиславу малювати копії картин відомих художників. Голубку доводилося малювати пейзажі, але його самобутній талант звернув на себе увагу художників, які жили в Мінську. Як пейзажист він брав участь у багатьох республіканських виставках.

Художня діяльність стала захопленням на все життя і зіграло особливу роль під час подорожі власного театру: Владислав Йосипович виступав не тільки як режисер і актор-виконавець, але і як єдиний в трупі художник-декоратор.

А в 1906 році на сторінках «НН» з'явилися його перші вірші та оповідання, серед яких було і «Останнє побачення»У. Галубок у Вялікай Савецкай Энцыклапедыі.

Творчість

Початок літературної діяльності Великий вплив на Голубка-письменника справила творчість Янки Купали, Якуба Коласа, Максима Богдановича, Альберта Павловича, інших представників білоруського культурно-просвітницького руху, які незабаром стали його друзями. За оцінкою Максима Богдановича Голубок «писав жваві і веселі розповіді, до чого має справжню здатність. Їхня мова завжди жива, теми іноді досить цікаві».

Першим було надруковано розповідь «На весілля», підписане псевдонімом «Симонка». Пізніше письменник не користувався цим псевдонімом, зупинившись на ласкавому «Голубок». З цього часу ім'я молодого письменника все частіше і частіше з'являлася на сторінках газет, журналів, альманахів. Дослідники виділяють в ранніх оповіданнях Голубка живу народну мову, близькі селянству теми, співчуття простому люду, наприклад в оповіданнях «Помилка вченого», «Гроза», в новелах «Минуле», «Честь», «Сільські астрономи» і багатьох інших. У 1913 році в Петербурзі вийшла перша книжка Владислава Голубка «Розповіді».

У літературно-художньому і науково-популярному журналі краєзнавчого напряму «Лучинка» друкувалися не тільки розповіді В. Голубка (деякі під криптонімом Г-у-к), але і його нариси «Сліди старовини» про старовинні замки, присвячені дослідженню історії та культури. Нариси Голубка друкувалися також в такому виданні, як «Білоруський шлях».

Драматургічна творчість

Владислав Голубок не забув про своє дитяче захоплення театром. У 1911 році в Мінськ завітала перша білоруська трупа на чолі з Ігнатієм Буйницьким, яка показала спектаклі «Модний шляхтич» Каруся Каганця і «По ревізії» Марка Кропивницького, де щедро лунали білоруські пісні, а закінчувався показ декламацією віршів Алоїзи Пашкевич і Янки Купали. Владислав Голубок вперше побачив вистави білоруською мовою і потім багато в чому перейняв спосіб організації подібних видовищ у своїй практиці.

У 1917 році відроджене «Перше білоруське товариство драми і комедії», раніше заборонено царизмом. Голубок вступає в товаристві разом з дружиною і дітьми та робить перші спроби в драматургії. За одну тільки осінь 1917 року Голубок пише три п'єси, які одразу ставить його трупа.

«Забув підперизатися» Перша п'єса, що написана і поставлена драматургом-режисером в Першому білоруському товаристві драми і комедії, мала назву «Забув підперизатися» () і розповідала про нерозумного дяка. Про це твір відомостей до нас дійшло дуже мало, а його рукопис не зберігся. Відомо тільки, що ця одноактова п'єса була першою драматургічною спробою Голубка.

«Писареві іменини» Не без інтересу публіка зустріла і наступну комедію драматурга «Писареві іменини» (), що поставлена на тій же сцені в грудні 1917 року. ЇЇ сюжет наступний: у першому акті представники волосної влади в особах голови, урядника і їхніх союзників, а також дяк збираються на іменини до писаря. Добре там випивши, вони влаштовують бійку. В інших двох актах дія розгортається навколо поспішного від'їзду писаря, який насправді нікуди не поїхав, а став тихенько стежити за дружиною. В цей час до неї завітав коханець — дяк. Писар застає дружину з дяком і б'є обох.

Дослідники відзначають, що в художніх засобах в цій п'єсі драматург орієнтується на фольклорні традиції (в білоруській народній творчості широко поширені сюжети про любовні пригоди церковних служителів), а також на традиції білоруського революційно-демократичної літератури, і в першу чергу на розповідь Якуба Коласа «Пісареві іменини».

У творі поєдналися два напрямки. Один — сатиричний, який ґрунтується на розгляді справжнього обличчя представників царської влади і значної частини тодішньої сільської інтелігенції. Другий — фарсово-водевільний, заснований на любовній інтризі. І хоча елементи останнього займають значне місце в образно-сюжетній лінії п'єси, це не дає підставу називати її водевілем.

Тодішня критика від нової п'єси не була в захваті: їм здалося, що характером і змістом вона нагадувала українські водевілі і комедії з їхніми смішними дяками, в'язнями, обдуреними чоловіками і невірними дружинами. Крім того, за критиками, повний зміст комедії не відповідав її назві. Автор врахував всі критичні зауваження і суттєво переробив п'єсу: в першому акті вивів пізнавальні селянські типи і дав деяким з них надзвичайно виразні прізвища. Наприклад, волосний голова став називатися Бичем, старший урядник — Набіносом, урядники — Абібоком та Лупадьором. Кожен з персонажів мав не тільки виразну зовнішність (яку Владислав Голубок зазвичай точно описував на початку п'єс), а й особливу мову, з досить красномовними слівцями і оборотами.

У постановці п'єси, як самому Голубку, так і іншим режисерам, не завжди вдавалося домогтися її глибокого втілення через те, що двом останнім актам певною мірою не вистачало напруги дії. Це, а також необхідність мати в репертуарі свого мандрівного театру мобільні короткі п'єси, змусило Голубка розділити «Писареві іменини» на дві частини. В результаті — на основі першого акту утворилася одноактна п'єса «Писареві іменини». Решта ж дві дії грав як самостійний твір під назвою «Зальоти дяка» (Залёты дзяка).

«Останнє побачення» У грудні 1917 року товариство поставило п'єсу «Останнє побачення» (), написану Владиславом Голубком на основі своєї розповіді. У п'єсі історія двох братів-близнюків Григорія і Йоакима, що зустрічаються в тюрмі після того, як один з них їде вчитися в місто, а інший залишається вдома, доповнилася зворушливими взаємовідносинами з коханими. Любов надає Григорію і Йоакиму особливу значущість. Це не плоскі революціонери — «борці за народне щастя», показувати яких було в традиції перших післяреволюційних років, а звичайні сільські хлопці, хіба що виховані занадто чесним батьком. Тому і шукають справедливості різним шляхом, і тільки через молоду гарячність потрапляють до в'язниці. Останнє побачення братів також позбавлене звичайної в таких випадках мелодраматичності і надлишкових слів — обидва гинуть, навіть не встигнувши привітатися.

«Невинна кров» У лютому 1918 року зовнішня інтервенція перервала діяльність цього театру, але незабаром окупаційна влада дала згоду на відкриття в Мінську клубу «Білоруський будиночок», у створенні якого члени товариства взяли активну участь. У його виконанні побачила світ нова п'єса Голубка «Невинна кров» (), де відкрито звучить мотив: господарями білоруської землі є ті, хто на ній працює. За часів кайзерівської окупації ця думка надавала п'єсі особливої гостроти.

«Ганка» («Ні та, ні інша») П'єса «Ні та, ні інша» () була створена в 1918 році, в удосконаленому варіанті 1920 року з'явилася під назвою «Ганка». У ній розповідається трагічна історія про вихованого в багатій родині студента Василя і селянську дівчину Ганку, які люблять один одного. Але покровителька Василя, хитра полковниця, повертає справу так, що Василь одружується з дочкою багатого поміщика, поправляючи тим самим зруйноване полковницьке господарство. Ганка реагує на все це спокійно, але тільки через якийсь час народжує дитину і раптом закінчує життя самогубством. Василь намагається виправити становище, але розуміє, що вже пізно.

І в першому, і в другому варіанті п'єса користалася стійким успіхом у глядачів. Дослідники відзначають, що це було обумовлено не тільки «слізливістю» історії, а й великою кількістю комічних сцен за участю старої поміщиці і її коханця Альфонсо, а також пронизливих дівочих мрій і красивих взаємин.

«Липовичок» П'єса «Липовичок» заснована на казковому мотиві перетворення персонажів, які за допомогою чудодійних сил добувають собі щастя і свободу. У п'єсі, як і в казках, герої не індивідуалізовані. Вони розмовляють на звичайній розмовній мові, їхні діалоги чисто витримані в дусі жартівливих народних пісень або запозичені з них. У п'єсі яскраво проявилося оптимістичне народне світосприйняття.

«Суд»

На початку 1920-х років Голубок разом зі своєю трупою працював в Білоруському робочому клубі. Тут вперше була поставлена його одноактна комедія «Суд». У цій п'єсі на основі традиційного сюжету викривався бюрократизм суддівських чиновників.

На прем'єрній виставі п'єси «Суд» сам Голубок талановито виконав роль Овечки. У ролі Гарбузихи вдало деб'ютувала дружина драматурга Ядвіга Олександрівна.

«Білий вінок» («Закривавлений податок»)