Даниїл Мліївський (справжнє ім'я — Данило Кушнір) — ктитор (церковний староста, титар) Мліївського Успенського храму, убитий під час одного з релігійних конфліктів, що передували Коліївщині.
Канонізований Українською Автокефальною Православною Церквою (УАПЦ) першого відродження. Вшановується православними церквами (УПЦ МП, РПЦ та ПЦУ) як святий мученик.
За визначенням Валерія Ластовського, «справа Данила Кушніра перетворилася на легенду і набула символічного значення».
Церковна версія
Данило Кушнір жив у середині XVIII століття. В цей час Правобережжя входило до Речі Посполитої. Намагаючись цілком підкорити короні усі сфери життя українців, окупанти насильно впроваджували католицизм. Так 1766 року у Вільшані зібралась комісія, яка за допомогою війська люто розправилася із православними священиками та мирянами. Багатьох було взято на муки, а то й страчено. Силою зброї храми силоміць передавали католикам.
У селі Мліїв тоді було дві православні церкви — Троїцька й Успенська. Священиками там служили брати Василь і Федір Гдишицькі, які були синами католицького протопопа Афанасія. Услід за батьком вони теж перейшли у католики. Громада села обрала нових священиків: для Троїцького храму — дяка Григорія Шиленка, для Успенського — Григорія Хоминського. Та Гдишицькі не бажали поступатися, і запалала боротьба.
Церковне приладдя та ризи взяв на зберігання Данило Кушнір, який був титарем, тобто церковним старостою, Успенського храму. Він користувався авторитетом, довірою й повагою односельців. Гдишицькі ж заявили, що він усе те вкрав. Про це написали донос Смілянському губернатору Венті. Той наказав закувати титаря у кайдани й посадити у в'язницю Смілянського замку. Було це наприкінці березня 1766 року.
Селяни намагалися визволити свого титаря — навіть пропонували протопопу Гдишицькому викуп. Але той наполягав, щоб Данило Кушнір прийняв греко-католицизм. Тільки за цієї умови погоджувався анулювати свої наклепи. Титар від цього рішуче відмовився. Він закликав селян якнайміцніше триматися від предків успадкованої православної віри, за котру сам готовий витерпіти усі випробування. Тоді Гдишицький витребував від губернатора наказу стратити Кушніра.
У суботу 29 липня його відправили до польського військового обозу, що стояв під Вільшаною, для привселюдної страти. Щоб залякати народ, зігнали населення довколишніх сіл. Мовляв, дивіться, яка швидка розправа чекає на вас, коли й далі будете непокірними… Кушніру обмотали руки змоченими у смолі коноплями і запалили їх. Та не почули нелюди благання про пощаду! Навпаки, мужній чоловік закликав народ у жодному разі не вірити уніатам. Навіть польські вояки прониклися співчуттям до мученика, почали говорити, що досить вже з нього тортур. Але Гдишицький був непохитний і наказав відтяти голову. Данило Кушнір лише звернувся до Всевишнього:
– Боже мій! Прийми дух мій!
Зав'язуючи мученикові очі, кат сказав:
– Не бійся! Бог з тобою!
– Я не боюся, роби, що тобі сказано!
Тіло мученика поляки спалили.
Останки місцеві жителі поховали у викопаному маленькому рівчаку. Наприкінці вересня виставлену на палі голову викрали і передали до Переяславського кафедрального Свято-Вознесенського монастиря, де її поховали.
Історичні реалії Успенський храм у Мліїві станом на 1766 рік був у складі Браїльської митрополії Константинопольського Патріархату. Святий Даниїл Мліївський разом з громадою Успенського храму протистояв переведенню храму як до унії, так і до російської синодальної церкви.
Сини уніатського священника Афанасія Гдишицького хотіли стати настоятелями цих храмів і для цього навіть перейшли з унії у православ'я (на момент конфлікту брати Гдишицькі було православними, хоча протягом життя неодноразово переходили із уніатства в православ'я і навпаки). Проте, вони тяжіли до московської церкви й мали намір перевести ці храми під юрисдикцію лівобережного єпископа. Цього аж ніяк не хотіла громада села, тому й обрала собі на священників дяка Григорія Шиленка для Троїцького храму й Григорія Хоминського для Успенського. Їх мали на меті рукоположити у Константинопольському патріархаті.
Ктитор Успенського храму Данило Кушнір передбачаючи, що священник Василь Гдишицький спробує захопити храм, виніс із громадою церковне начиння, зокрема зняв з престолу дарохранильницю. Священик Василь Гдишицький цим скористався й написав донос до місцевої влади, звинувативши ктитаря у богохульстві. Представники місцевого уряду, тоді ще Речі Посполитої, арештували ктитора і віддали до суду.
Невдовзі Гервасій простив Ґдишицьким усі гріхи, а паралельно запустив міф про страту мученика уніатами. Насправді ж святий мученик Данило Кушнір був вірянином Константинопольського Патріархату і однаково опирався насильному переведенню своєї парафії як до унії, так і до російської церкви.
Голова Данила була вкрадена й перенесена до Переяслава. Єпископ Гервасій залишив детальний опис поховальної процесії, яка проходила 4 жовтня 1766 року за участю городян та під дзвони всіх церков міста від Покровської церкви до катедральної Вознесенської церкви. В цій останній, у місці, визначеному Гервасієм, і було врешті поховано голову в одній із ніш, всередині храму, справа від головного входу. Можна припустити, що мощі святого знаходяться там і сьогодні, адже ніяких даних про перепланування стін храму під час ремонтних і реставраційних робіт наразі не відомоСвітлана Авраменко. 11 СЕРПНЯ — ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ СВЯТОГО ВЕЛИКОМУЧЕНИКА ДАНИЛА КУШНІРА (МЛІЇВСЬКОГО).
У січні 1768 р. Мельхіседек за дорученням Переяславської консисторії виїхав до Варшави для внесення позову про переслідування православних перед початком сейму. Його було оформлено, ймовірно того ж місяця, у вигляді «Маніфесту» за підписами шляхти та «обивателів» Наддніпрянщини. Серед іншого, у «Маніфесті» подані опис арешту й страти Данила Кушніра. Мельхіседек вніс «Маніфест» до ґродського суду, а також передав його текст російському послу в Варшаві Ніколаю Репніну та Архієпископу Білоруському Георгію Кониському.
Канонізація Після страти Данила Кушніра у народі дуже швидко поширилося його шанування, як святого мученика за Христа та Церкву.
З Вільшани останки Данила Кушніра перепоховали у рідному Млієві. Могила була навпроти Троїцького храму, понад шляхом, біля будинку дяка. На могилі встановили великий дерев'яний хрест на підмурку із цегли, що простояв до 1930-х років.
У 1923—1924 роках в середовищі вірян УАПЦ з Черкащини, зокрема з Мліїва, з'явилася ініціатива канонізувати святого Данила Кушніра, титаря Мліївського.
Ініціативу підтримав єпископ Володимир Дахівник-Дахівський, який з 1922 році був рукоположений на єпископа для Переяславської церковної округи УАПЦ. Коли він досліджував історію переяславської єпархії, дізнався про святого Данила Кушніра.
У 1925 році єпископ Володимир навіть написав дві церковно-історичні праці: «Подвижник Церкви Української святий преподобномученик Макарій» і «Роля Переяслава в часи унії на Правобережжі і мученик за віру козак Кушнір Данило».
Як згадувала паніматка Віра Кохно, в Українській Автокефальній Православній Церкві склалася цікава традиція вшанування святого Данила. Так один рік пам'ять святого вшановували у Млієві, себто на правому березі Дніпра, а на наступний рік у Переяславі, тобто на лівому березі. Зокрема, у 1924 році всенародне вшанування святого Данила Кушніра відбулося у Млієві, а вже у 1925 році — вшанування відбувалися у Переяславі.
15 червня 1925 року єпископ Переяславський Володимир Дахівник-Дахівський надіслав до Всеукраїнської Православної Церковної Ради план заходів вшанування святого Данила Мліївського на 29 липня 1925 року у Переяславі. За його ідеєю очолити вшанування мав найпочесніший отець-митрополит Василь Липківський. Всеукраїнська Православна Церковна Рада ухвалила рішення, щоб 29 липня 1925 року відбулося велелюдне вшанування на лівобережжі у Переяславі, а у 1926 році — вшанування відбулися на правобережжі у Мліїві, й щоб кожному року Переяслав і Мліїв чергувалися.
29 липня 1925 року у Переяславі відбулося урочисте велелюдне вшанування святого мученика Данила Кушніра, титаря Мліївського. Очолив Божественну Літургію найпочесніший отець-митрополит Київський і всієї України Василь Липківський у співслужінні архієпископа Харківського і Слобожанського Олександра Ярещенка, єпископа Переяславського Володимира Дахівника-Дахівського, єпископа Межигірського і Київщини Григорія Стороженка, єпископа Черкаського та Зінов'євського Юхима Калішевського, архієпископа Юрія Міхновського та багатьох священиків УАПЦ, зокрема учасником цього вшанування став настоятель Мліївського Успенського храму протоієрей Микита Кохно. На свято прибули кілька тисяч прочан і вірян УАПЦ з різних куточків України.
Вшанування святого Данила Мліївського за участі архієреїв УАПЦ відбувалися щороку: у 1926, 1928 і 1930 роках у Мліїві, й у 1927, 1929 і 1931 роках у Переяславі.
У 1931 році ОГПУ заборонило участь єпископату УАПЦ (зокрема, митрополиту Харківському і всієї України Івану Павловському, архієпископу Юрію Міхновському, архієпископу Володимиру Самборському, єпископу Конону Бею і єпископу Володимиру Бржосньовському) взяти участь у щорічних вшануваннях мученика Данила Мліївського, які у 1931 році припадали на Переяслав. Тобто, навіть 29 липня 1931 року у Переяславі у Вознесенському соборі відбувалися вшанування мученика Данила Мліївського. Наразі це найпізніша згадка про урочисте вшанування пам'яті святого Данила Кушніра в середовищі УАПЦ першого відродження.
Після відновлення незалежності України, під час приїзду у Черкаси продовжувачка славетного мліївського бізнесового та меценатського роду Тетяна Симиренко, розповідаючи про служіння Симиренків Україні, підкреслювала, що за приклад їм був Данило Кушнір. І щоб увічнити його подвиг, виконуючи волю громади, родина Симиренків замовила місцевому іконописцю образ, на якому було зображено Данила КушніраВидання бібліотеки м. Городища.
Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви Московського Патріархату від 8 березня 1994 р. мч. Данило був зарахований до лику місцевошановних святих Черкаської єпархіїЗасідання Синоду 8 березня 1994 року. А 30 листопада 2017 року Архієрейський собор Російської Православної Церкви благословив загальноцерковне вшанування Данила Кушніра під іменем святого мученика Даниїла Черкаського. 14 липня 2023 року рішенням Синоду Православної Церкви України, пам'ять святого мученика Даниїла Мліївського внесено у офіційний календар ПЦУ під 29 липня за новоюліанським календаремДокументи засідання Священного Синоду 14 липня (шляхом телеконференції) та 26 липня 2023 р..
Молитва до Святого Мученика Данила Мліївського
Святий мученику Даниле Мліївський, ти, хто твердо встояв перед неволею і смертю, заступницькою молитвою надихай нас у боротьбі за свободу та справедливість у важкі часи протистояння із запеклим ворогом!
У часи, коли наші воїни, як і ти колись, ведуть відчайдушну боротьбу за правду і людську гідність, надай їм сили, відваги і рішучості. Нехай їхній дух буде непохитним, а серце — живим і палаючим вірою, як твоє у часи мучеництва.
Молися за нашу українську землю, що кров'ю й стражданнями омита. Упроси Господа дарувати перемогу над ворогами, які намагаються знищити нас, нашу свободу й ідентичність та потопити в морі крові. Нехай наші герої без страху борються з рішучістю, подібною до твоєї, і нехай їхня жертовність буде увінчана святою перемогою України над ворогом.
О, святий мученику Даниле, дай нам мужність не тільки вистояти, але й перемогти, щоб наша боротьба стала свідченням невмирущого духу українського народу і нашої непереможної православної віри. АміньСвятий мученик Данило Кушнір: пам'ять, яка живе вічно.
Іконографія
Образ Данила Кушніра в літературі