Прийме́нник — незмінна службова частина мови, яка разом з відмінковими закінченнями іменників, займенників і числівників виражає відношення між словами в реченні. Прийменники не мають самостійного лексичного значення, тому членами речення не виступають. Стосуючись іменників, числівників, займенників, вони входять до складу другорядних членів речення.
Українська мова
В українській мові прийменники за походженням поділяються на первинні (похідні) та вторинні (непохідні). Первинні прийменники мають праслов'янське походження, налічується близько 80 їх одиниць. Вони не співвідносяться з жодною частиною мови ні семантично, ні формально. Прийменникові сполучення, утворенні поєднанням двох чи трьох первинних прийменників, також належать до групи первинних прийменників. Вторинні ж прийменники мають кількісну перевагу над первинними, бо активно поповнюються новотворами. Вторинні прийменники походять з інших частин мови. Вони неоднорідні й об'єднуються в 5 груп.
За морфологічною будовою поділяються на прості, складні та складені. Виділяють три семантичні типи — просторові, логічні та темпоральні.
Прийменники пишуться разом, якщо утворені: двома або трьома прийменниками в сполученні з будь-якою частиною мови (напередодні, упродовж); двома простими прийменниками (задля, поза). Через дефіс записуються складні прийменники, утворені з початковими з та із (з-за, із-під). Окремо пишуться сполучення прийменників у разі, під кінець, під час, що ж до.
Див. також Післяйменник
Примітки
Джерела
Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Інститут української мови — Київ: Наук. думка, 2019. — 286 с.
Додаткова література Вихованець І. Р. Прийменникова система української мови. — К.: Наук. думка, 1980. — 285 с. Прийменники німецької мови: додаток до навч. посіб. «Граматика німецької мови. 1 ч.» / Д. А. Євгененко [та ін.] ; Кіровоградський держ. педагогічний ун-т ім. Володимира Винниченка. — Кіровоград: РВЦ КДПУ , 2002. — 36 с.