Чарльз Тіллі (; — ) — американський соціолог, політолог та історик. Автор книг про політику і суспільство, зокрема, про суспільні рухи і формування національних держав в умовах раннього капіталізму. Він був професором історії, соціології та соціальних наук в Мічиганському університеті з 1969 по 1984 рік, перш ніж стати професором соціальних наук Джозефа Л. Баттенвізера в Колумбійському університеті.
Його описали як «батька—засновника соціології XXI століття» і «один з найвидатніших соціологів та істориків світу», оскільки його «вченість була неперевершеною, його людяність вищого порядку, дух непохитний». Після його смерті на його честь з'явилися численні спеціальні журнали, конференції, нагороди та некрологи. Він був впливовим прихильником масштабних історичних соціальних досліджень. Назва книги Тіллі 1984 р. «Великі структури, великі процеси, величезні порівняння» характерна для його особливого підходу до досліджень соціальних наук.
Особисте життя та освіта Чарльз Тіллі народився 20 травня 1929 р. у місті Ломбард, штат Іллінойс, недалеко від Чикаго. Батько був простим клерком. Чарльз був найстаршим із 5 дітей у сім'ї (всі здобули спеціальну або вищу освіту). Закінчив середню школу Елмхерста, після якої закінчив Гарвардський університет у 1950 році, отримавши ступінь бакалавра мистецтв. Під час війни в Кореї він служив у ВМС США скарбником ескадрильди—амфібії. Тіллі закінчив здобув ступінь доктора філософії та соціології в Гарварді в 1958 р.
У коледжі захоплювався поезією. Не любив історію і спочатку не думав стати соціологом. Але коли він записався на курси Джорджа Хоманса, його ставлення до соціології змінилося. Підпрацьовував нічним сторожем, лаборантом, підсобним робітником.
Бувши в Гарварді, він був студентом кафедри соціальних відносин під час «Гарвардської революції» з аналізу соціальних мереж. За словами доктора Віктора Лі Берка, однин з аспірантів Тіллі в Університеті Мічигану, Тіллі заявив, що він був асистентом викладача Питирима Сорокіна, який, нарівні з Талкоттом Парсонсом та Джорджем К. Гомансом, багатьма вважався одним із провідних соціологів світу. За словами Тіллі, Сорокін, як відомо, дзвонив йому рано вранці та казав з чітко вираженим російським акцентом: «Містере Тіллі, ви сьогодні повинні викладати мій клас», а потім клав слухавку, залишаючи Тіллі в паніці. Тіллі викладав у класі, не маючи жодного уявлення про те, що задумав Сорокін на день. Тіллі хотів, щоб Сорокін був науковим керівником його дисертації, але кожного разу, коли Сорокін чув ідеї Тіллі, він говорив щось на кшталт «Дуже цікаво містер Тіллі, але я думаю, Платон казав це краще».Про це йдеться у його праці «Великі структури, великі системи, величезні порівняння» Тіллі не пройшов попередній іспит у Гарварді, бо забув, на котру годину він мав презентувати, і не з'явився. Врешті—решт він звернувся до Баррінгтона Мура та Джорджа Гоманса для керівництва його дисертацією, але Тіллі ніколи не пропускав сказати, що Питирим Олександрович Сорокін був великою людиною. Хоча Тіллі відкинув теорію обміну, він вважав Гоманса, одного з творців теорії обміну, одним з найкращих письменників в історії соціології. Тіллі зазначив слухачам в Американській соціологічній асоціації, де він приймав свою «Почесну стипендію» (він завжди називав її премією Сорокіна для своїх студентів оригінальною назвою), що він хотів, щоб Джордж Хоманс був живий, щоб віддячити йому.
Чарльз Тіллі помер у Бронксі 29 квітня 2008 року від лімфоми. Коли він помирав у лікарні, він сказав одне характерне речення: «Це складна ситуація». У заяві після смерті Тіллі президент Колумбійського університету Лі К. Боллінгер заявив, що Тіллі «буквально написав книгу про суперечливу динаміку та етнографічні основи політичної історії». Адам Ашфорт з Мічиганського університету описав Тіллі як «батька—засновника соціології XXI століття».
Чарльз Тіллі був братом Річарда Х. Тіллі та чоловіком Луїзи А. Тіллі, хоча вони були розлучені на момент смерті Чарльза. Обидва — видатні історики.
Академічна кар'єра Чарльз Тіллі викладав в університетах Делавера, Гарвардському, Торонто, Мічигану і в Новій школі соціальних досліджень. У Колумбійському університеті був професором соціології імені Джозефа Л. Баттенвайзера (). За свою кар'єру Тілі написав понад 600 статей, 51 книгу і монографію.
Був почесним членом Національної академії наук США, Американської академії мистецтв і наук, Американського філософського товариства, Соціально—Дослідницької організації (National Research Association) і Ордену Академічних пальм.
Наукова діяльність Наукова діяльність Тіллі зачіпає безліч тем у соціальних науках, і впливала на наукові дисципліни за межами соціології, включаючи історію та політичні науки. Він зіграв значну роль у розвитку історичної соціології, вплинув на розвиток обчислювальних методів в історичному аналізі. Його вважають головною фігурою в розвитку історичної соціології, ранньому використанні кількісних методів в історичному аналізі, методології каталогізації подій, повороті до реляційних та соціально-мережевих способів дослідження, розробці процесів та механізмів аналіз, а також вивчення: суперечливої політики, суспільних рухів, історії праці, державотворення, революцій, демократизації, нерівності та міської соціології.
Державотворення Див. також: Теорія виникнення держави
Досліджуючи політичні, соціальні та технологічні зміни в Європі від Середньовіччя до сучасності, Тіллі намагався пояснити безпрецедентний успіх національної держави як домінантного типу державного устрою на Землі у своїй книзі «Примус, капітал та європейські держави» 1990 р..
Тіллі зосередив свою увагу на Європі після занепаду Римської імперії. У цей період державна організація мала переважно неформальний характер і працювала місцева влада, яка контролювала відносно невеликі території. Селяни відмовлялися від доходів, щоб скористатися безпекою та захистом, які пропонував могутній місцевий пан. З часом ці феодальні землі консолідувались і вимагали більших армій, щоб забезпечити захист як від внутрішніх, так і від зовнішніх загроз. Більші армії виявилися ефективнішими, і згодом для оплати цих армій було потрібно більше грошей. Феодальні землі продовжували розвиватися та об'єднуватися у більші королівства, якими правили королі. Тоді королі вимагали грошей у вигляді податків. Щоб запровадити ці податки, їм потрібен протокол для підрахунку та примусового стягнення, тому вони створили офіційні державні установи. Тіллі стверджує, що держави здійснюють наступні чотири види діяльності:
Проведення війни: Акт усунення суперників або потенційних зовнішніх загроз за межами власної території. Державотворення: Акт про ліквідацію внутрішніх конкурентних сил та повстанців із власної території. Захист: Акт усунення потенційних загроз для їх населення. Видобуток: Акт забезпечення засобів для здійснення попередніх трьох видів діяльності, таких як збір податків або доходів. Ці чотири види діяльності можуть набувати різних форм, і Тіллі була зацікавлена у дослідженні цієї діяльності через приціл організованого насильства, стверджуючи, що ця діяльність є аналогом захисних ракет, що проводяться організованими злочинними організаціями. Це включає хижацьку теорію державного будівництва.
Змагальна політика Див. також: Змагальна політика
На противагу індивідуалістичному, диспозиційному аналізу суперечливої політики, робота Тіллі підкреслює, як динаміка соціального протесту пов'язана з їхнім політичним, соціальним та економічним контекстом. Там, де попередні дослідження колективного насильства аргументували їх нетиповий характер, Тіллі накопичив безліч доказів, щоб продемонструвати, що вони, як правило, виникають внаслідок організації політичних конфліктів, що не мають насильства.
Робота Тіллі мав значний вплив на вивчення суспільних рухів. Як не дивно, Чарльз Тіллі спочатку не хотів боротися з громадськими рухами. «Я уникав писати про суспільні рухи близько двадцяти років, бо відчував, що цей термін став набряклим і неточним», — сказав він в інтерв'ю 2007 року. «Феномен громадського руху виглядав для мене як історично специфічна форма політики, паралельна виборчій кампанії та колективному вилученню їжі, а не універсальна категорія людських дій».
Ідея розміщення народження суспільного руху в певний час і місце спала на думку Тіллі, коли він писав свою проривну роботу з трансформації британської популярної політики, Popular Contention у Великій Британії, 1758–1834. У процесі збору та аналізу 8088 спірних зборів, які лягли в основу книги, Тіллі зауважив, що одна важлива зміна в тому, як звичайні люди висувають колективні претензії до державних органів, виявилася винаходом того, що ми зараз називаємо громадський рух. "Я не міг не бачити, що у Великій Британії, принаймні, суспільні рухи не існували в середині 18 століття, але стали домінантною формою популярної політики до 1830-х років. Це почало мене писати про історію соціальних рухів, спочатку в Західній Європі, а потім нарешті у всьому світі ".
Замість того, щоб визначити всі форми соціального протесту як суспільні рухи, Тіллі використовує більш вузьке визначення. Концептуально він стверджує, що суспільні рухи поділяють деякі елементи з іншими формами політичних суперечок, такими як перевороти, виборчі кампанії, страйки, революції та політика груп інтересів, але мають свої чіткі характеристики. Він стверджує, що суспільні рух розвинувся на Заході після 1750 р. І поширився по всьому світу завдяки колоніалізму, торгівлі та міграції. Місцеве населення частіше експериментує з громадським рухом з демократизацією, а в разі успіху частіше включає його у свої політичні змагання.
Тіллі стверджує, що соуспільні рухи поєднують:
Постійні, організовані громадські зусилля, спрямовані на колективні претензії до цільової аудиторії: назвемо це кампанією; Застосування комбінацій серед наступних форм політичних дій: створення асоціацій та коаліцій спеціального призначення, публічних мітингів, урочистих ходів, чувань, мітингів, демонстрацій, заяв про подання петицій, заяв до та в публічних ЗМІ та памфлетування; назвати варіативний ансамбль вистав соціально-рухомим репертуаром. Узгоджене публічне представлення учасниками вартості, єдності, чисельності та прихильності (WUNC) з боку себе та / або своїх виборчих округів: називайте їх дисплеями WUNC. Кампанія завжди пов'язує принаймні три сторони: групу заявників, певний об'єкт (и) претензій та громадськість якогось роду. Репертуари соціальних рухів — це специфічні для контексту стандартні операційні процедури соціальних рухів, такі як: публічні мітинги, урочисті ходи, чування, мітинги, цільові асоціації та коаліції, демонстрації, акції клопотань та памфлетування. Щодо дисплеїв WUNC, Тіллі пише: «Термін WUNC звучить дивно, але він представляє щось цілком звичне». Виявлення гідності соціальних рухів може включати тверезу поведінку та присутність духовенства та матерів з дітьми; про єдність сигналізують відповідні банери, спів та співи; цифри транслюються через підписи на петиціях та заповнення вулиць; а прихильність рекламується за рахунок поганої погоди, показних жертв та / або видимої участі старих та інвалідів. WUNC має значення, оскільки вона передає найважливіші політичні послання цілям громадського руху та відповідній громадськості. Тіллі розрізняє три види вимог, висунутих суспільними рухами:
Позови про особистість заявляють, що «ми» — заявники — являємо собою єдину силу, з якою слід рахуватися. Такі претензії зазвичай містять назву «ми», наприклад «Черокі», «Різаки алмазів» або «Громадяни, об'єднані проти Х». Постійні претензії підтверджують зв'язки та схожість з іншими політичними суб'єктами, наприклад, як виключені меншини, усталені торговці, належним чином створені групи громадян або віддані прихильники режиму.