Всеукраї́нський націона́льний конгре́с (6 (19) — 8 (21) квітня 1917 року) — найважливіша подія початкового етапу Української революції, перший представницький форум українського руху на теренах України, який перетворив Українську Центральну Раду з київської на загальноукраїнську організацію.
Мета та підготовка Конгресу
Всеукраїнський національний конгрес було скликано 6—8 квітня 1917 року у Києві. Його значення зумовлювалося уже самою метою скликання форуму — зробити Центральну Раду керівним органом українського національного руху та розширити її соціальну базу, переорієнтувати пріоритети діяльності з культурно-просвітницької на державницьку.
Зростання національного руху
За місяць революції, після цілого ряду національних демонстрацій, і, зокрема, Свята Свободи у Києві, український визвольний рух набув такого розмаху, що Українська Центральна Рада у своєму первинному складі не могла вже розраховувати на успішне керівництво ним. Усе тогочасне українське суспільство, його провід, також відчували потребу у перетворенні Центральної Ради на авторитетніший та правоздатніший орган, ніж той, що його було створено на початку березня 1917 року переважно з представників київських громадських організацій. Водночас у провідних політиків виникало бажання у такий своєрідний спосіб продемонструвати свої потенційні можливості у всеукраїнському масштабі й намітити, завдяки підтримці авторитетного національного органу, принципову лінію національно-визвольної боротьби, неминучість якої ставала дедалі очевиднішою.
Організація з'їзду
Перше повідомлення про скликання з'їзду було опубліковано 19 березня 1917 року у газеті «Вісти з Української Центральної Ради». 28 березня у газеті «Киевская мысль» були оприлюднені програма з'їзду та інструкція про вибори до нього, розроблені Михайлом Грушевським. З'їзд призначили на Великодні свята — 6, 7, 8 квітня (четвер, п'ятниця і субота великоднього тижня). Лідери Центральної Ради мали намір провести з'їзд на принципах територіального представництва за участю всіх регіонів України, щоби перетворити організацію на загальноукраїнську.
У своїй статті «На Всеукраїнський з'їзд», опублікованій 29 березня 1917 року, Михайло Грушевський помістив заклик до українців і неукраїнців «всіх областей, країв і закутків нашої національної території, що стоять на українській політичній платформі», взяти активну участь в його роботі, яка сприятиме успішному виконанню покладених на нього сподівань. Автор наголошував:
Центральне завдання з'їзду — завершити нашу організацію. Центральна Рада, створена у Києві з представників усіх київських верств і доповнена делегатами організацій позакиївських, уже тепер, в своїм тимчасовім складі є признаним усім свідомим українством центральним українським урядом. З'їзд має дати йому останню форму, вибрати його в постійнім уже складі… одним словом, привести в систему і порядок всеукраїнську національну організаціюСолдатенко В. Ф. Українська революція. Історичний нарис: Монографія. — К.: Либідь, 1999. — с. 145.
Підготовка форуму проходила за напружених обставин. По місту ходили чутки про можливість розгону Центральної Ради військовою силою, щоб не допустити зібрання Національного конгресу і проголошення автономії України. На зустрічі з київським виконавчим комітетом Михайло Грушевський і Дмитро Антонович засвідчили про бажання УЦР будувати свою діяльність на правовій основі і запевнили, що Конгрес не має на меті проголошення автономії України. Цю справу на той час вони вважали завданням майбутнього.
Прихована мета зібрання
Тим не менш, Михайло Грушевський у своїх мемуарах, повертаючись до подій того часу, наводить деякі факти, які розкривають «внутрішню логіку» підготовки з'їзду. Голова Центральної Ради зазначав, що ініціатори акції хотіли провести її як можна скоріше, щоб задокументувати перед центральним урядом серйозність і невідступність українських соціальних домагань:
Тимчасовий уряд мав тенденцію відкладати усе до Установчих зборів і туди пакував українську справу в комплексі національного питання взагалі. Але справи Фінляндії, Польщі, Полудневого Кавказу він признавав настільки ясними самі собою, що уважав можливим негайно, своєю властю декретувати їм політичні права, не чекаючи Установчих зборів. Нам, значить, треба було продемонструвати загальнонародний імперативний характер українських домагань, можливо яскраво і недвозначно … Через голови наших київських неприятелів і клеветників нам треба було показати не тільки Тимчасовому урядові, а всьому російському громадянству, що наші домагання — се домагання загальні, народні, і народ чекає їх сповнення нетерпеливо, бере до серця кожну проволо́ку, і жартувати таким відкладанням „до Установчих зборів“, котрі невідомо коли відбудуться, се річ не зовсім безпечнаСолдатенко В. Ф. Українська революція. Історичний нарис: Монографія. — К.: Либідь, 1999. — с. 145—146.
Склад та учасники
Отож, з 28 березня і до моменту скликання форуму в українських газетах з номера в номер друкувалися повідомлення про скликання 6 квітня 1917 року національного з'їзду, про норми представництва в ньому і пропоновану програму. Зокрема наголошувалось:
Представників мають прислати всі українські організації, політичні, культурні, професійні, територіальні, які приймають домагання широкої національно-територіальної автономії України і всієї повноти політичного і культурного українського життя, себто: організації партійні; товариства культурні, просвітні і економічні; організації робітничі, селянські, військові, духовенства, службовців, молоді всяких шкіл; села, міста і повітиНова Рада. 1917. 28 березня.
Умови участі у зборах
Якщо кількість членів організації не перевищувала 50, вона мала право направити одного делегата з вирішальним голосом, більше 50 — відповідно двох, понад 100 — трьох, 200 — чотирьох, 300 п'ятьох (але не більше). Із дорадчим голосом участь у Конгресі міг взяти, з дозволу президії, будь-який «організований українець».
Систему цю розробив особисто Михайло Грушевський. У своїх «Споминах» він писав:
…для з'їзду я виробив систему представництва мішану, так що в ній, крім представництва національного, було дещо і від представництва територіального. Представництво давалось українським національним організаціям — від кожних десяти організованих в якійсь організації українців можна було послати на з'їзд одного представника; але одного представника могла послати і кожна сільська громада, котра б того схотіла, кожна фабрика чи завод, і кожна військова частина. Тількі такі представники, наділені письменними мандатами, матимуть право рішаючого голосу на з'їзді — се ми підчеркували, щоб не дати притоки трактувати його як самочинне і невідповідальне зборище — всі інші гості будуть на з'їзді гістьми без права голосуГрушевський М. Спомини // К., 1989. — с. 144.
Прибуття гостей та делегатів
Побоювання організаторів, що через погану інформованість, незадовільну роботу транспорту, а, можливо, й низьку політичну активність українства з'їзд виявиться не досить представницьким, не виправдались. На Конгресі були широко представлені делегати від усіх українських губерній, різних верств населення, багатьох політичних партій (УПСР, УСДРП, УПСФ, «самостійників», громадських рухів, селянських спілок, студентських громад, товариств, кооперативних організацій). На зібрання також прибули представники українських громад Петрограду, Москви, Кубані, Вороніжчини, Бессарабії, Саратова та інших територій поза межами України. Загалом зареєструвалося близько 1500 учасників (делегатів з вирішальним і дорадчим голосом, а також гостей).
Почесне місце серед делегатів, які прибули на з'їзд, посіли відомі українські культурні та громадські діячі — Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Федір Крижанівський, Сергій Єфремов, Ілля Шраг, Петро Стебницький, Людмила Старицька-Черняхівська, Дмитро Дорошенко, Степан Ерастов, Модест Левицький.
Проте найважливішу роль у цьому зібранні зіграв до того незначний елемент — селяни, солдати та робітники. Разом з інтелігенцією, студентською молоддю вони упродовж найкоротшого часу стали усвідомлювати та гордо називати себе «українцями». У чомусь — інтуїтивно, а в чомусь — свідомо, але беззастережно вливаючись до лав руху, вони тим самим безповоротно надавали йому масового національно-політичного спрямування і характеру. Цей факт зворушив навіть, здебільшого завжди академічно-холодного, Грушевського:
«Щирий порив відразу об'єднав і злив в одно тіло сю кількатисячну громаду, що зібралася з різних частин України вперше на великі національні збори».Грушевський М. Спомини // К., 1989. — с. 121
Президія Конгресу Ерастов Степан (голова) Грушевський Михайло (почесний голова) Федір Крижанівський Овдієнко Гайдай Глинський Сергій Колос Барановський Христофор Сергій Єфремов Винниченко Володимир Левицький Орест Штейнгель Федір Погорілко Павло Богацький Павло (генеральний секретар) Пелешенко Василь Чехівський Володимир Расторгуєв Олександр Крупський Грінченко Марія Михайло Павловський Сторубель Федір Дубовий
Перебіг Всеукраїнського конгресу
Засідання Всеукраїнського конгресу проходили у Києві у залі Купецького зібрання (тепер Національна філармонія України, Володимирський узвіз, 2).
Уся робота з'їзду стала яскравою маніфестацією міцніючої національної єдності, впевненого перетворення різноликої і різнорідної армії делегатів на виразний, цілком певний, цілеспрямований представницький орган нації.
Активність делегатів можна схарактеризувати як бурхливу — протягом трьох днів відбулося понад 300 публічних виступів, не рахуючи величезної кількості (понад 350) вітань, що надійшли на адресу з'їзду практично з усіх куточків України і з-поза її межХміль І. В. На шляху відродження української державності (Український національний конгрес-з'їзд 6-8 квітня 1917 року) — К., 1989. — с. 32, 34. Тим не менш, гасла «Україна для українців» та «Самостійна Україна» вважалися небезпечними, «Українська автономія в федеративній Російській республіці» — найбільш популярнимиКиїв. Історична енциклопедія. 1917—2000 рр..
Душею форуму став Михайло Грушевський, який відкривав з'їзд. Його було одностайно обрано почесним головою зборів, він постійно перебував в епіцентрі дискусій. З його позицією солідаризувалися доповідачі, промовці, його ідеї, теоретичні висновки переносилися до документів, що ухвалювались.
Перший день (6 квітня 1917 року)
У перший день роботи форуму, 6 квітня 1917 року, було виголошено й обговорено такі реферати:
«Державне право і федеративні змагання на Україні» (доповідач Дмитро Дорошенко); «Автономія України і Всеросійські Установчі збори» (доповідач Федір Крижанівський); «Федералізм. Домагання демократичної федеративної Російської Республіки» (доповідач Олександр Шульгин); «Автономія широка і необмежена, національно-територіальна й національна. Домагання широкої національно-територіальної автономії України і права національних меншостей та їх забезпечення» (доповідач Федір Матушевський)
На завершення першого дня роботи Конгресу за пропозицією Михайла Грушевського було зачитано і після урахування деяких поправок одностайно прийнято резолюції, які уособлювали тогочасні настрої українстваВісті з Української Центральної Ради. 1917. № 3. Квітень:
Наступного дня з'їзд ухвалив додаток до четвертого пункту постанови:
Другий день (7 квітня 1917 року)
7 квітня делегати з'їзду заслухали реферати:
«Основні підстави організації української автономії» (Михайло Ткаченко)
«Спосіб і порядок фактичного творення автономії України» (Федір Крижанівський)
«Про територію і населення автономної України» (Валентин Садовський)
«Про забезпечення прав національних меншин» (Прокіп Понятенко)
«Конкретні українські домагання до тимчасового уряду» (Сергій Колос)
Як підсумок висловлених міркувань і положень, за наслідками роботи другого дня Конгресу, було ухвалено таку резолюцію: