Валя́ва — село в Україні, у Черкаському районі Черкаської області, у складі Городищенської міської громади. Розташоване за 7 км на захід від центру громади — міста Городище, 3 км від зупинного пункту Завадівка та за 159 км від столиці України — міста Києва.
Етимологія назви Походження назви села Валява точно не встановлено, але найімовірніше утворилось воно від лексеми «валежу», тобто вирубування лісу, який використовували для будівництва домівок перші поселенці. Існує також тлумачення, що ця назва могла залишитися у спадок від германських племен готів. Назва «Валява» в такому випадку, ймовірно, походить від словосполучення слів мови Walhoz (волохи) та Ahwa (вода)Готи на території України у III—IV ст. н. е.: культурно-мовний аспект / Л. Воловик // Вісник НУВГП — 2009 — № 2(46) — С. 389.
Село Валява є і в Чернівецькій області, але там його назву виводять від молдавського слова «валява», що означає долина. Етимологічний словник української мови має й інші значення слова «валява», зокрема «купи», «руїни» та «поле битви вкрите трупами» Етимологічний словник української мови. — К., 1982, 1989, 2003. — Т. 1-4, С. 325. Село Валява (Walawa) є і в Польщі, цю назву також можна часто зустріти серед топонімів Індії.
Історія З переказів відомо, що село Валява виникло близько середини XIII століття серед густого на той час лісу на березі невеликої річки Погань (Зубра). Давня історія земель, на яких знаходиться сучасне село, є малодослідженою. На території села та його околиць було відкрито поселення трипільської культури (IV—III тис. до н. е.), на підставі попередніх археологічних розвідок вважається, що його площа займала понад 100 гектарів і належало воно до гілки найбільших поселень західної трипільської культури Дяченко А. В. Крупные поселения в системе относительной хронологии западнотрипольских памятников Буго-Днепровского междуречья // Матеріали та дослідження з археології Східної України. Збірник наукових праць. № 8. — Луганськ: Видавництво СНУ ім. В. Даля, 2008. Були знайдені також сліди епохи бронзи (II тис. до н. е) та черняхівської культури (II—VI ст. н. е), а також кургани скіфської доби. Не зважаючи на знахідки залишків перелічених культур жодні ґрунтовні археологічні роботи на цій місцевості не проводилися.
Козаччина
1633 року Мліївщина, до якої територіально належала Валява, була придбана князем Станіславом Конєцпольським у Христини Коженьовської, внучки Івана Зубрика, одного з перших відомих власників цих земель. Саме відтоді, за твердженням авторів географічного словника Королівства Польського, ці землі почали активно залюднюватися:Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Tom III. — Warszawa, 1882 — C. 146
Після смерті коронного гетьмана Конєцпольського 1646 року його добра успадкував син, князь Олександр Конєцпольський. Під час повстання Богдана Хмельницького українські землі, які перебували під власністю Конєцпольських, були привернуті під гетьманську рукуНевідомі архівні документи про смілянську маєтність (Смілянщину) Г. О. Потьомкіна (1787—1796/1797): ще одне трактування / Ю. Мариновський, І. Удовик // Архіви України. — 2008. — № 5-6. — С. 100. 1661 року Мліївщина та Городищина була віддана Самуелю Зарудному, судді Війська Запорізького, але ще того ж року за сеймовою конституцією ці володіння були віддані сину Олександра Конєцпольського, краківському каштеляну Станіславу Конєцпольському, останній невдовзі помер безнащадно, і за тестаментом від 22 серпня 1682 року все нерухоме майно заповів своєму дядькові Янові КонєцольськомуPrzyłęcki S. Pamiętniki o Koniecpolskich. — Lwów, 1842. — С. 366—375.
Під час походу Пилипа Орлика на Правобережну Україну князь Олександр Яблоновський безправно приєднав до своїх володінь Мліїв та Городище. Ян Конєцпольський розпочав в цій справі судові процеси, але вже 1725 р. безнащадно помер й усі його українські маєтки успадкував кревний Валевський, від якого їх невдовзі придбав польний гетьман Юрій Любомирський. Село поступово розросталося і 1741 року нараховувало вже 100 дворів. Ще раніше, 1722 року, у Валяві було збудовано Покровську церкву.
Соціально-релігійне зіткнення між шляхтою та населенням, яке ввійшло в історію під назвою Коліївщини, увіковічилося в збірках документів, зберігаючи чи не кожну важливу постать цієї страшної події. Так в зібранні гродських та земських актів Речі Посполитої знаходимо скарги греко-католицьких священників з книги гродських актів Київського воєводства. Серед скарг збереглося ім'я Яна Полюшина, валявського пароха, настоятеля Покровської церкви, який, втікаючи від повстанців, був схоплений в Мошнах, зв'язаний та відправлений до Канева, де й був показово розстрілянийAkta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie. — Tom I. — Lwów, 1862 — C. 164 Herbarz polski i imionospis zasłużonych w Polsce ludzi wszystkich stanów i czasów. — Tom II. — Lwów, 1859 — C. 248 .
Залишився у історії Валяви також ватажок на прізвище Бандурка, очільник 300 особового загону гайдамак. Під Валявою загін Бандурки було розбито полком князя Баратова, розправа з повстаняцми була показова — їх змусили викопати величезну яму, після чого, зібравши тим часом якнайбільше жителів села, полонених було розстріляно, а яму засипано та зрівняно із землею, хоча звідти й було ще чутно стогони гайдамак. Відібране у ватаги Бандурки добро було поділене між членами полку князя БаратоваШульгин Я. Н. Очеркь Коліевщины по неизданнымь и изданнымь документамь 1768 и ближайшихь гг. // Киевская Старина. 1890. № 4 — С. 51 .
Своєю чергою участь мешканців Валяви у гайдамацькому повстанні незаперечна. Ось як тогочасні польські літописання визначають її жителів:
Новий час 2 січня 1787 року Францішек Любомирський продає Смілянщину, до складу якої входив і Городиський ключ з Валявою, Григорію ПотьомкінуНевідомі архівні документи про смілянську маєтність (Смілянщину) Г. О. Потьомкіна (1787—1796/1797): ще одне трактування / Ю. Мариновський, І. Удовик // Архіви України. — 2008. — № 5-6. — С. 115. 1794 року після смерті Потьомкіна, маєток перейшов у власність до його племінниці Олександри Енґельгардт і вже тоді село було досить великим: в ньому налічувалось 2557 жителів та було дві церкви й три млини. Чоловік Олександри Енґельгардт — Францішек Браницький, 1826 року віддає Валяву в придане своїй дочці Єлизаветі Воронцовій, яка 1819 року вийшла заміж за князя Михайла Воронцова. У повному зібранні законів Російської імперії можна знайти постанову № 18452 від 21.11.1844 року «Про заснування майорату в земельній власності дружини генерал-адютанта графа Воронцова». Підписана імператором Миколою І постанова встановлювала межі новоствореного майорату, серед переліку населених пунктів, які ввійшли до майорату, згадується і ВаляваПолное собраніе законовъ Россійской имперіи., Соб. ІІ, Отд. І, Т. XIX, — Санктпетербургъ, 1844. — С. 779 . 1852 року в селі було відкрито першу школу. Нею була звичайна сільська хата, яка могла вмістити в собі не більше 15 учнів. Вважається, що школу відвідували діти заможних селян.
З переказів відомо, що напередодні проведення селянської реформи, а саме 1855 року, відбувся протикріпосницький виступ селян. 1861 року, рік проведення реформи, у Валяві нараховувалося 497 дворів, з них тільки 8 дворів мали тяглову силу, 442 двори були пішими, а ще 47 дворів зовсім не мали землі — мешканців цих дворів називали огородниками і працювали вони в маєтку поміщика дворовими людьми. Після розкріпачення селяни повинні були викупити 2276 десятин польової та 509 десятин присадибної землі, відповідно також треба було сплачувати щорічний державний податок в загальній сумі 5533 карбованців. Така величина і форма оподаткування встановлювались на 7 років.
Тяжкий до сплати державний податок призвів до виступів селня, в 1864 році селяни на чолі з Олексою Марченком (Лапченко), Павлом Зарубою, Йосипом Блохою та Якимом Лапченком відмовились платити викупні платежі. В лютому 1864 року для арешту керівників виступу прибула делегація з державних службовців та старост навколишніх сіл. На зібрані села де зібралось понад 300 чоловік, арешт не вдався, представників влади було побито і розігнано. Пізніше організаторів виступу було осуджено Черкаським повітовом судом і Київської палатою кримінального суду. Справа по виступу тяглась біля двох років, обвинувачених було виправдано, проте сплачувати державний податок селяни були зобов'язані й надалі.
На той час у селі було 2 водяних млини, винокурня та цегельний завод. Вісім вітряних млинів належали селянами, стояли вони на неугіддях проте їх власники повинні були сплачувати досить високу орендну плату, щорічно 6 % в розрахунку до 204 карбованців за одну десятину орендованої землі.
У книзі «Сказання про населені місцевості Київської губернії», виданій 1864 року, краєзнавець Лаврентій Похилевич пише також про Валяву. Зокрема подає кількість мешканців — 3089 осіб, згадує про наявність старих могил у північній частині села і дуже врожайні ґрунтиПохилевич Л. Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. — Киев, 1864. — С. 629—630.. Пише він також про історію сільських церков:
У 80-х роках було відкрито нову церковно-парафіяльну школу, яка проіснувала аж до 1917 року. Відомо, що першими учителями були Сава Литвин та Барабаш Філін, пізніше Іван Литвин, Микита Безпоясько та Афанасій Ракша.
Валява також згадується в книзі Володимира Антоновича «Археологічна карта Київської губернії», виданій 1895 року: «Біля села є 12 курганів. Знайдені були: позолочена срібна сільниця, срібні бубонці, золоті та срібні монети. В 1885 році на полі були знайдені: 2 срібних кульки та срібна чаша (стиль renaissance XVII ст.) і поряд глиняний глечик, у ньому 30 червінців і декілька срібних монет: польська, нідерландська, німецька і по одній, — угорська, швейцарська та венеціанська (1595—1678)»Антонович Владимир. Археологическая карта Кіевской губерніи. — Москва, 1895. — С. 102.
1884 року спадкоємець Семен Михайлович Воронцов віддав Валяву своїй племінниці Катерині Андріївні Балашовій (Шуваловій):
У поданому описі Валяви помилково стверджувалось наявність однієї церкви, насправді в селі були дві православні церкви — Покровська та Введенська, селяни їх утримували за власний рахунок. Окрім цього не згадано також про 2 постоялих двора і 8 крамниць. Селяни також мали змогу користуватися послугами 28 вітряків та 2 кузень, які перебували у особистій власності місцевих господарів. Не збігаються з дійсністю також твердження про розподіл земель у селі, бо насправді під користуванням селян було тільки 651 десятина, решта ж, а саме 2075 десятин, у поміщиці Балашової — по 1038 десятин у Валявській та Червінській економіях. Соціально-економічні настрої мешканців села були неспокійними, зокрема відомо, що 8 листопада 1896 відбувся виступ селян з Валяви на Червінську економію з метою повернути свою худобу, яка була затримана під час випасу на полях останньоїДружинин Николай. Крестьянское движение в России в 1890—1900 гг., — Москва, 1959. — С. 446, 627.
Тогочасне село неодноразово згадується у спогадах О. Г. Барміна, радянського дипломата, а пізніше керівника російської служби радіостанції «Голос Америки». Значну частину свого дитинства він провів у Валяві, де проживала найближча родина його матері: