Володимир Володимирович Сташис (10 липня 1925, Суми, Українська СРР — 2 листопада 2011, Харків, Україна) — радянський і український учений-правознавець, фахівець у галузі кримінального права, кандидат юридичних наук (1954), професор (1973). Учасник німецько-радянської війни, комсомольський організатор батальйону.
Протягом понад 50 років — з 1956 по 2011 рік — обіймав різні керівні посади в Харківському юридичному інституті (згодом — Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»): завідувач кафедри кримінального права та процесу (1956—1964), завідувач кафедри кримінального права (1964—1991), проректор з наукової та навчальної роботи (1964—1968), перший проректор (1968—2010), виконувач обов'язків ректора (1982), радник ректора (2010—2011).
Підготував 8 докторів і 29 кандидатів юридичних наук, зокрема Василя Тація. У 1950-х роках брав участь у відродженні аспірантури в Харківському юридичному інституті. Один із засновників і дійсний член Академії правових наук України. Мав почесні ступені та звання в кількох українських закладах вищої освіти. Є одним зі співавторів Кримінальних кодексів Української РСР 1960 року та України 2001 року. Автор понад 250 наукових праць.
Герой України з врученням ордена «Держави» (2006), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2006) та Державної премії України в галузі архітектури (2001), Заслужений працівник вищої школи УРСР (1970) і Заслужений діяч науки і техніки України (1995). Почесний громадянин Харкова (2000). Державний радник юстиції 1 класу (2009).
Життєпис Володимир Сташис народився 10 липня 1925 року у Сумах. Його предки по материнській лінії були православними священниками зі Слобожанщини. У 1941 році закінчив 8 клас Сумської середньої школи № 2, після початку німецько-радянської війни та окупації Української РСР Володимира з матір'ю та сестрою евакуювали спочатку до Саратовської області, а потім до Татарської АРСР. Перебуваючи в евакуації, Сташис поєднував шкільне навчання з курсами трактористів, після яких почав працювати в колгоспі. Попри юний вік і життя в евакуації, Сташис хотів стати військовим, через своє бажання він носив військову форму.
У січні 1943 року сімнадцятирічного Сташиса у званні рядового призвали на службу до Червоної армії. Три місяці провчився в евакуйованому до Суздаля Вінницькому піхотному училищі, після закінчення якого став сержантом. З липня того ж року Володимир Сташис брав участь у боях німецько-радянської війни — воював на Калінінському, Південно-Західному та Прибалтійських фронтах. Зміг дослужитися до звання молодшого лейтенанта та посади комсорга батальйону 756-го стрілецького полку 150-ї стрілецької дивізії, який відомий тим, що його солдати Михайло Єгоров та Мелітон Кантарія поставили Прапор Перемоги на даху німецького Рейхстагу. Сташис характеризувався як солдат, який першим підіймався в атаку. За час війни Сташиса неодноразово ранили, останнє — третє поранення було важким, внаслідок нього молодший лейтенант протягом восьми місяців перебував у госпіталі, де знову вчився ходити, став інвалідом 2 групи та не зміг взяти участь у битві за Берлін. У серпні 1945 року Володимира Сташиса комісували за інвалідністю та визнали непридатним до подальшої військової служби. Після війни в тілі Сташиса залишилося 17 осколків від різних боєприпасів і куля в хребті. З 1945 року продовжив навчання в школі, і вже в наступному році закінчив екстернатом 10 клас середньої школи. Вищу освіту почав здобувати на будівельному факультеті Харківського вугільно-індустріального інституту, але через великі фізичні навантаження, які були неприпустимі через попередні бойові поранення, за порадою медиків він змінив місце навчання. Після відходу з вугільно-індустріального інституту у вересні 1946 року Сташис подав документи в Харківський юридичний інститут, однак через те, що документи були подані після початку навчального року, адміністрація вишу відмовила йому у вступі. Не погодившись з цим рішенням, Сташис відправився в Народний комісаріат юстиції УРСР, який знаходився в Києві і якому підпорядковувався вишу. Після особистого прийому у наркома юстиції Республіки Сташис отримав дозвіл на вступ після початку навчального року. Однак повернувшись до Харкова, він дізнався, що юридичний інститут перейшов з ведення Наркомюсту в підпорядкування комітету у справах вищої освіти. Після цього, Сташис знову поїхав до Києва і домігся в комітеті дозволу на вступ до вишу. Практично відразу він став кращим студентом на курсі та вже через рік після початку навчання, в 1948 році став виконувати обов'язки народного засідателя, а потім народного судді на території першої ділянки Харкова. Оскільки Сташис навчався на «відмінно», а навчання поєднував з роботою на останніх курсах, йому дозволили вільне відвідування занять. У 1950 році з відзнакою закінчив Харківський юридичний інститут і вступив до аспірантури у тому ж виші.
До 1953 року продовжував навчатися в аспірантурі ХЮІ та виконувати обов'язки народного судді, потім став асистентом на кафедрі кримінального права ХЮІ, у 1955 році обійняв посаду старшого викладача. У 1956 році — призначений завідувачем кафедри кримінального права та процесу ХЮІ, а в 1964 році став проректором з наукової та навчальної роботи та завідувачем кафедри кримінального права.
В 1968 Володимир Володимирович став першим проректором ХЮІ, і до 1991 поєднував цю посаду з посадою завідувача кафедри кримінального права. У зв'язку із зайнятістю Сташиса на посадах проректора та першого проректора ХЮІ, багато разів, починаючи з 1966 року, обов'язки завідувача кафедри виконував професор Марк Бажанов. Влітку 1987 року, після смерті ректора ХЮІ Василя Маслова і до обрання нового ректора (яким став Василь Тацій), Сташис був призначений виконувачем обов'язків ректора.
Один із творців Академії правових наук України (з 2010 року — Національної) (АПНУ), був академіком-секретарем відділення кримінально-правових наук АПНУ, а 1993 року став дійсним членом цієї наукової організації, був членом Президії. Займався створенням низки структурних підрозділів АПНУ, у тому числі Інституту вивчення проблем злочинності. Крім цього, протягом п'яти років — з 1998 до 2003 року — обіймав посаду директора Харківського центру з вивчення організованої злочинності.
На посаді першого проректора Володимир Володимирович Сташис пропрацював до 2010 року (за цей час ХЮІ кілька разів змінював назву: з 1991 по 1995 рік — Українська юридична академія, 1995—2010 — Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого та з 2010 року — Національний університет «Юридична академія імені Ярослава Мудрого»). З 2010 року і до смерті перебував на посаді радника ректора Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» Василя Тація. Представляв Україну упродовж понад двадцяти років у Постійній палаті третейського суду в Гаазі.
Володимир Володимирович Сташис помер 2 листопада 2011 року в Харкові. Причина смерті — інфаркт. Серед тих, що висловили свої співчуття у зв'язку зі смертю Сташиса, були Президент України Віктор Янукович, міський голова Харкова Геннадій Кернес і голова Харківської обласної ради Сергій Чернов. Двоє останніх, а також представники Верховної Ради України та Конституційного Суду України, були присутні на похоронах Сташиса. Прощання з колишнім першим проректором відбулося 5 листопада у центральному корпусі університету. Похований на Харківському міському цвинтарі № 2.
Особистість Учні Сташиса — доктори юридичних наук Василь Тацій, В'ячеслав Борисов, Микола Панов і Людмила Демидова — характеризували свого вчителя як принципову, скромну, доброзичливу і щедру людину, яка також мала властиві керівнику мудрість, вимогливість і авторитет.
За спогадами Василя Тація, Сташис тренував пам'ять, заучуючи вірші різних авторів; вів аскетичний спосіб життя; його улюбленим поетом був Костянтин Симонов, майже всі вірші якого Сташис знав напам'ять.
У 1961 році отримав свою першу ізольовану житлоплощу — однокімнатну квартиру, а згодом жив у трикімнатній квартирі. Подаровані йому картини відразу ж передаровував рідному вишу, а свою особисту бібліотеку, яка складалася з кількох тисяч томів, він розділив на художню та наукову та подарував дитячому будинку й вишу відповідно.
Наукова діяльність
Ступені та звання, визнання У 1954 році Володимир Володимирович під керівництвом Володимира Трахтерова захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему «Боротьба зі спекуляцією за радянським кримінальним правом». В 1962 Сташису було надано вчене звання доцента, а в 1973 — професора.
Володимир Сташис став заслуженим професором Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, почесним професором Національної академії внутрішніх справ України, почесним академіком Національного університету «Острозька академія», почесним доктором Національного університету «Києво-Могилянська академія» та Соломонового університету. Крім цього, став іноземним членом Російської академії природничих наук з відділення «Геополітика та безпека», членом Міжнародної асоціації юридичної методології в Канаді, Лондонської дипломатичної академії, Європейської асоціації законодавства та Європейської асоціації кримінологів.
3 листопада 1995 року Володимиру Сташису присвоїли класний чин Державного радника юстиції 3 класу, 9 лютого 1999 року — класний чин Державного радника юстиції 2 класу, а 8 жовтня 2009 року — класний чин Державного радника юстиції 1 класу.
Науково-педагогічна робота Сташис відіграв ключову роль у відродженні Харківського юридичного інституту, вживав заходів щодо розвитку педагогіки та збільшення професорсько-викладацького складу та згуртованості колективу на кафедрі кримінального права ХЮІ. Результатом цього стали поновлення аспірантури і початок прийому аспірантів на кафедрі, очолюваній Сташисом, а в чинних педагогів кафедри зростала педагогічна майстерність, що в результаті призвело до створення педагогічної школи. Один з ініціаторів створення вченої ради із захисту кандидатських та докторських дисертацій при ХЮІ, яку очолював упродовж тривалого часу. За деякими оцінками, кафедра кримінального права, очолювана Сташисом, була найкращою на пострадянському просторі, а сам ХЮІ, починаючи з 1970-х років, завдяки зусиллям першого проректора входив до числа кращих юридичних вишів СРСР, а потім України.
Понад двадцять років очолював Науково-методичну комісію з правознавства при Міністерстві освіти і науки України, займався розробкою державних стандартів підготовки юридичних кадрів. Також був головою фахової ради Харківського юридичного інституту та Експертної ради з права при Державній акредитаційній комісії України, де займався питаннями зі створення, ліцензування та акредитації вищих навчальних закладів юридичної спрямованості на території України.
Володимир Володимирович Сташис неодноразово ставав науковим керівником кандидатських та науковим консультантом дев'яти докторських дисертацій.