Посеси́в, також присвійний відмінок, присвійна форма (, від possideo — «маю», «посідаю», «присвоюю») — граматична форма, що виражає ідею посідання, приналежність об'єкта суб'єкту. Це не обов'язково посідання або власність у вузькому сенсі, але й інші типи аналогічних їм відношень .
Часто посесив класифікується як відмінок, хоча в багатьох мовах присвійність може виражати родовий відмінок, а присвійні форми проходити як розряди різних частин мови (в українській — присвійні прикметники, присвійні займенники). Хоча одним зі значень родового є присвійність, у багатьох мовах на відміну від присвійного він виконує й інші граматичні функції, що робить неможливим їх ототожнення.
Утворення Присвійні прикметники В українській мові звичайними присвійними суфіксами є -ин/-їн для іменників І відміни (мамин, бабусин, доччин, зозулин, Маріїн, воєводин), -ів/-їв/-ов/-єв — для ІІ (братів, дідусів, синів, татусів). Присвійні форми від слів ІІІ і IV відмін не вживані (від іменника мати утворюється форма материн). У сучасній мові ці форми проходять як прикметники і виділяються в розряд присвійних прикметників. Деякі з них, субстантивувавшись, можуть переходити в іменники (братова, синова, швагрова). Присвійні займенники Присвійні займенники вважаються присвійними формами відповідних особових займенників: я — мій, моя, моє, мої; ти — твій, твоя, твоє, твої; він, вона — його; вона — її; ми — наш, наша, наше, наші; ви — ваш, ваша, ваше, ваші; вони — їх, їхній, їхня, їхнє, їхні.
В ономастиці Від присвійних форм імен і прізвиськ походять прізвища в багатьох мовах. Наприклад, колишніми присвійними формами є українські, російські, болгарські прізвища з суфіксами -ів, -їв, -ов, -єв, -ин, -ін, -їн (Іванов, Панайотов, Павлишин, Петров, Пушкін), а також жіночі форми чеських і польських прізвищ. Англійські прізвища з прикінцевим -s (Джонс, Пітерс, Вільямс) мають аналогічне походження.
Присвійні форми помітні у деяких топонімах, зокрема, в назвах стародавніх міст: Київ («город Кия»), Львів («город Льва»), Ярославль («город Ярослава»), Перемишль («город Перемисла»). Поширені присвійні суфікси і в назвах сіл (Василькове, Павлове).
В інших мовах В англійській мові присвійна форма, або «присвійний відмінок» (possessive, possessive case) є реліктом староанглійського родового відмінка, аналогічного відповідному німецькому. Присвійність виражається доданням (через апостроф) закінчення -s (Jane's — «Джейн», heaven's — «небесний», the boy's — «хлопчиків», those men's — «тих чоловіків»). Якщо слово закінчується на -s, додається тільки апостроф (workers' — «робітників», Jesus' — «Ісусів», the soldiers' — «солдатів», «солдатський») .
Хоча англійський посесив іноді називають «відмінком», за своєю граматичною роллю він несхожий на відмінок, наприклад, з ним можлива конструкція типу the king of Spain's («короля Іспанії»): його показник приєднується не до суб'єкта, а до іменника в означенні, що неймовірно в разі класичного розуміння відмінка.
Присвійні займенники (my, your) в англійському мовознавстві традиційно називають «присвійними прикметниками» (possessive adjectives)Biber et al. (1999), pp. 270–72, хоча деякі сучасні лінгвісти схильні вважати їх радше детермінаторами (чи детермінативами?). Оскільки справжнє «посідання», «власність» англійський посесив виражає тільки близько в 40 % випадків, деякі мовознавці бачать в цьому підставу вживати замість нього термін «генітив» (genitive).
Примітки
Джерела