Оскар Густав Рейландер (іноді — Рейлендер, , , Швеція — , Лондон, Велика Британія) — один з піонерів художньої фотографії, англійський живописець-прерафаеліт шведського походження. Творець сентиментальних жанрових постановочних фотографій і винахідник композитного (з використанням декількох негативів) друку.
Початок творчості
Точна дата народження фотографа документально не встановлена; зазвичай вказують 1813 рік. Місцем народження вважається Швеція, однак ці відомості не мають повного документального підтвердження. Батько Рейландера, Карл Густав Рейландер, був фахівцем з обробки каменю та згодом служив офіцером у шведській армії.
Рейландер навчався живопису в Швеції, а потім і в Італії, отримав деяку популярність як портретист і літограф, також він виготовляв на продаж копії картин старих майстрів. Припускають, він побував в Іспанії, а повернувшись до Італії, познайомився з молодою англійкою, тісні відносини з якою дозволили йому розраховувати на переїзд до Великої Британії. Близько 1841 він оселився в Англії. Тут він займався живописом, з 1848 року регулярно представляв свої картини на виставці Королівської академії мистецтв. Жив спочатку в Лінкольні, з 1846 — у Вулвергемптоні, а з 1862 р. — в Лондоні.
Про своє знайомство з фотографією Рейландер писав:
У 1853 році Рейландер взяв єдиний урок з калотипії і колодієвому процесу у лондонського фотографа Ніколаса Хеннемана, який за його словами тривав всього три з половиною години, так як Рейландер поспішав на поїзд. Пізніше він недоліки в освіті намагався компенсувати експериментами. Фотограф писав: «Я заощадив би собі рік або більше, якби вважав за потрібне уважно вивчити основи фотографії хоча б за місяць». Друг Рейландер Вільям Парк, власник книгарні та співвласник газети «Wolverhampton Chronicle», допомагав йому у фінансовому відношенні, постачав клієнтів, регулярно друкував статті про його творчість в своїй газеті. У цій газеті 15 листопада 1854 року з'явилася стаття «Удосконалення в калотипії, зроблені м-ром О. Г. Рейландер з Вульверхемптона», з неї випливало, що фотограф експериментує з декількома негативами і з освітленням. Прийом композитної друку він використовував спочатку не як художній, а як чисто технічний, щоб компенсувати недоліки мокроколодіонний процесу.
Перші спроби фотомонтажу
Перший досвід комбінованого друку, «Груповий портрет з трьох негативів» 1855 року, був, за словами Рейландара, вимушеним рішенням. Фотограф не зміг домогтися, щоб всі три фігури групового портрета були в фокусі одночасно, тому вважав за краще зняти три негативи, а потім поєднати їх в одному відбитку. Ідея монтажу прийшла від досади, що фотограф не міг отримати чітку фігуру джентльмена, що стояв позаду дивана, на якому сиділи дві дами. Він був недалеко від дам, але кожного разу його фігура виходила розмитою на загальному знімку. Стимулом до практичних занять «художньої» фотографією стала суперечка з колегою-художником. Опонент стверджував, що фотографія ніколи не зможе створити що-небудь подібне шедеврам Рафаеля, а Рейландер відповів, що зможе сам створити фотографічну «реконструкцію» «Сікстинської Мадонни». Невідомо, чи закінчив Рейландер цей досвід, але в Королівській колекції зберігся його «етюд» — фотографія двох дітей, що імітує ангелів біля ніг рафаелівської Мадонни. Судячи з року створення, вказаною музеєм (1857), це може бути пізніша авторська копія, виконана на замовлення принца Альберта. Рейландер був не єдиним фотографом, які намагалися комерціалізувати тему ангелів: десятиліттям пізніше серію подібних робіт випустила Джулія Камерон.
Фотороботи Рейландер вже в середині 50-х років помітили в Лондоні. «Група, віддрукована з трьох негативів» була представлена на виставці в Лондоні в грудні 1855 года. У 1855 році він виставлявся на Всесвітній виставці в Парижі (і був нагороджений медаллю), в 1856 році королева Вікторія і принц Альберт, відвідавши Лондонське фотографічне товариство, дають Рейландер замовлення на дублювання не менше восьми виставлених тут його позитивів, через короткий час він вступив в Королівське фотографічне товариство, а в квітні 1857 року було вперше прийнято принцом Альбертом в Букінгемському палаці. Альберт до кінця свого життя був покровителем Рейландер, а його найближчими друзями стали Чарльз Дарвін і Льюїс Керролл (який сам був фотографом-любителем). Газетні критики «художні досліди» Рейландер не схвалили, тому він зосередився на створенні шедевра, який зміг би виправдати його підхід в очах громадськості. Справжня, гучна і скандальна слава прийшла до Рейландер під час Манчестерской виставки образотворчих мистецтв 1857 року.
«Два шляхи життя»
Фотограф сприймав цю композицію як справу всього свого життя і наділяв важливою місією в історії фотографії, він писав:
Робота над фотографією
Рейландер і його дружина створили цю роботу за шість тижнів. Розмістити перед камерою моделі і сфотографувати «живу картину» вони не могли: фотоматеріали XIX століття вимагала тривалої витримки. Фотографи до 1857 році навчилися справлятися з рухами в портретах, але не в багатофігурних композиціях. Одна з фотомоделей могла поворухнутися, ніж зіпсувала б весь кадр. Тому Рейландер пішов по шляху монтажу, склавши «полотно» з тридцяти двох студійних знімків (в деяких монографіях вказується тільки тридцять знімків). Кожен з негативів став одним із складових елементів загального відбитка-позитива (його склали з двох аркушів, оскільки фотопаперу необхідної ширини Рейландер не знайшов). Друк велася при денному світлі, а час експозиції для кожного знімка при цьому досягало двох годин. Спочатку він друкував фігури першого плану, потім — фігури заднього, при цьому вів складні розрахунки для встановлення пропорцій між ними. До квітня 1857 Рейландер виготовив два відбитки фотографії, один з них він представив принцу Альберту в Букінгемському палаці. Потім фотокартина демонструвалася в Манчестері на Виставці художніх скарбів, що проходить під патронажем принца-консорт. Після манчестерської експозиції інша копія картини була представлена в експозиції Музею Південного Кенсінгтона. Манчестерская виставка вперше зібрала одночасно роботи живописців (саме їм Рейландер присвятив свою фотокомпозицію) і фотохудожників. Для цієї виставки Рейландер підготував єдину роботу — виконану в академічній манері багатофігурну фотокартину-алегорію «Два шляхи життя» (англ. «Two Ways of Life»). Вона відрізнялася величезним для того часу форматом 76,2 на 40,64 сантиметрів (за іншими даними — 80 на 40 сантиметрів). Для фігури мудреця Рейландер зняв самого себе, а іншими натурщиками найняв мандрівну трупу акторів-виконавців «живих картин». Актор Джон Колмен — близький друг фотографа позував йому для фігури шулера.
Завіса, що обрамляє верхню сторону «полотна» — скатертину з дому Рейландер, відображена способом контактного друку. Всього Рейландер виготовив п'ять авторських реплік «Два шляхи життя», з яких збереглася лише одна. Один відбиток був придбаний королевою Вікторією, інший демонструвався на виставці в Бірмінгемі, третій призначався для шотландського фізика Дейвіда Брюстера, четвертий — якомусь джентльменові з лондонського району стрет, а п'ятий в 1925 році демонструвався в Королівському фотографічному суспільстві, саме він вважається єдиним збереженим до наших днів. Існують більш пізні позитиви, зроблені не Рейландер, а іншими особами, але представляють значну мистецьку та історичну цінність. Так в музеї Метрополітен зберігається фотографія, віддрукована з оригінального негатива в 20-роки XX століття. Вдова Рейландер в кінці дев'ятнадцятого століття надала Королівському фотографічному суспільству його роботи, в тому числі і негативи. Ця фотографія була надрукована через тривалий час Джоном Дадлі Джонстоном, президентом і куратором суспільства. Копія фотографії, зроблена Робертом Крошеем в 1872 році, зберігається в лондонському музеї Вікторії і Альберта (інвентарний номер — E.25-2014)
Сюжет фотографії
У центрі розкішного інтер'єру — Філософ (або батько), який привів на бенкет двох молодих людей, які обирають шлях у житті. Ліворуч від глядача фігури — уособлення вад, по праву — фігури чеснот. Кожен з хлопців вибирає власний шлях. На передньому плані, трохи правіше центру — оголена алегорія Каяття, Уівер бачить в цій фігурі Марію Магдалину. «Підзаголовок» композиції: «Надія — в покаянні». Однак, на думку деяких дослідників, вивчення підготовчих етюдів показує, що мораль композиції Рейландер могла бути іншою і не цілком ортодоксальної і однозначною.
Сучасники порівнювали композицію «Двох шляхів життя» з написаними десятьма роками раніше «Римлянами часів занепаду імперії» Тома Кутюр, але, мистецтвознавці вважають, що у двох художників все ж були різні джерела натхнення: у Кутюр — «Бенкет в будинку Левія» Паоло Веронезе, у Рейландер — «Афінська школа» Рафаеля Санті. «Римляни» Кутюр були гігантським (773 на 466 сантиметрів) живописним полотном, «Два шляхи життя» Рейландер — значно меншим за розміром фотомонтажем.
Оцінка фотографії публікою і критикою Рейландер вперше в історії Англії на фотографії «Два шляхи життя» представив публіці реалістичні фотографічні зображення оголеного тіла (іноді його називають і родоначальником самого жанру ню). Частина відвідувачів була обурена «непристойністю», але заперечення на виставці в Манчестері вщухли після того, як стало відомо, що сама королева Вікторія купила «Два шляхи життя» в подарунок своєму чоловікові принцу Альберту за 10 гіней (за іншою версії — за 11).
Після Манчестера Рейландер з великим успіхом виставляв картину в Лондоні та Бірмінгемі. Критик лондонського видання «Photographic Notes» описує фотографію як «чудову … рішуче найкрасивіших фотографію свого класу з усіх, коли-небудь створених …». У менш ліберальної Шотландії публічний показ фотографії «Два шляхи життя» був заборонений, а потім дозволений, але тільки щодо її «доброчесного боку». Це рішення було прийнято після бурхливих дебатів, значна частина членів вийшла з Шотландського фотографічного товариства в знак протесту, в 1861 році вони заснували Единбурзької фотографічне товариство. Ліва сторона, з оголеними фігурами, була прихована від глядача завісою. Організатори виставки вважали, що Рейландер використовував повій як дешевих моделей. Фотограф Томас Саттон писав в «The British Journal of Photography» 16 лютого 1863 року: «На виставці цілком доречно присутність таких творів мистецтва як картини Етті» Купальниці, перелякані лебедем «або» Суд Паріс «, однак недоречно дозволяти публіці бачити фотографії голих повій — у всій плотської достовірності і в найдрібніших подробицях». Засудження «фотографування повій» тривало і в 1860-ті роки, але куди важче для Рейландер були звинувачення у фальші й надуманості постановки, в зраді самому змістом фіксації реальної дійсності.
У квітні 1858 року Рейландер прочитав лекцію на засіданні Лондонського королівського фотографічного товариства з поясненням фотографії «Два шляхи життя». Він детально описав процес її створення. Генрі Піч Робінсон, який був присутній на лекції, писав:
Зазнавши не тільки увагу публіки, а й публічну критику, Рейландер втратив інтерес до виставок. У січні 1859 року його написав: "Я втомився фотографувати на публіку, особливо комбіновані фотороботи, бо це не приносить ні прибутку, ні слави, тільки порожні суперечки і звинувачення. Нехай на наступній виставці будуть тільки повиті плющем руїни, пейзажі та портрети, і на цьому все ".