Зако́н Дибо́ (також «зако́н Дибо́ — Іллічá-Сві́тича», інколи «зако́н Іллічá-Сві́тича») — акцентуаційний закон у праслов'янській мові, що його відкрили В.А. Дибо і В.М. Іліч-Свитич. Суть закону полягає в тім, що наголос коротких неакутованих наголошених голосних пересувався на наступний склад. Наприклад: інд.-є. *blŭsa → псл. *blъxa →... укр. блохá; інд.-є. *snŭsā → псл. *snъxа →... рос.снохá. інд.-є. *pirstu → псл. *pьrstъ (←*pirstù) →... укр. перст; інд.-є. *bàgu → псл. *bogъ →... укр. бог.
Історія Різниця між законом Фортунатова — де Сосюра і законом Дибо є в тім, що, по-перше, закон Фортунатова — де Сосюра пояснює пересув наголосу лише на акутований склад, а закон Дибо – на будь-який наступний, а по-друге, якщо перший стосується наголошеного і лише неакутованого складу, то дія другого взагалі не поширювалася на початковий наголошений склад у рухомих акцентних парадигмах. Третя і найголовніша різниця полягає у відмінності між, з одного боку, псл. наз. *voda i знах. *vődǫ парадигми а (де акцент рухомий) і ,з другого, псл. наз. *žena і знах. ženǫ парадигми b (де наголос завжди на останнім складі). Якщо склад, що мав стати наголошеним, був акутований, то голосний отримував визхідну (акутовану) інтонацію, якщо ж склад не був акутованим – то голосний отримував низхідну (циркумфлексну) інтонацію, що згодом пересунулася на попередній склад за законом Івшича — Станґа: До закону ДибоПісля закон ДибоПісля закону Івшича — СтанґаЗаразІнфінітив*p r ò s i t i →*p r o s i̋ t i →*p r o s ȉ t i →просити*p o l ò ž i t i →*p o l o ž i̋ t i →*p o l o ž ȉ t i →положити*-iH-tḕi → *l o ž ì t i →*l o ž i̋ t i →*l o ž ȉ t i →ложити3 особа однини теперішнього
часу*p r ò s i t ь →*p r o s î t ь →*p r ò s î t ь →просить*p o l ò ž i t ь →*p o l o ž î t ь →*p o l ò ž ī ( t ь ) →положить*l o ž i t ь →*l o ž ĩ ( t ь ) →ложить
Значення Закон Дибо пояснив значну акцентуаційну зміну, яку в класичний період слов'янської акцентології приписували законові Фортунатова — де Сосюра. В.М. Ілліч-Світич розцінює закон Дибо як такий, що пояснив наголос на кінцевому складі в переважній більшості іменників у слов'янських мовах.
Джерела
Примітки