Любарський Свято–Георгіївський монастир — монастир, що існував на території с. Громада (колишнє Казенна Громада Любарського району Житомирської області) біля смт Любар (фактично в межах містечка) протягом 1604–1945 років з перервами.
Історія
Заснування та перші очільники Любарського монастиря Чоловічий монастир біля Любара був заснований, очевидно, за підтримки князя Костянтина Василя ОстрозькогоМицько І. Любарський Святогеоргіївський монастир // Острозька академія XVI—XVII століття. Енциклопедія. — Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2011. — ISBN 966–95166–0–9. — С. 209.. Є також інформація, що побудовою монастиря займалася невістка останнього, на той час удова князя Олександра Острозького Анна Острозька з Костків. Хоча, виходячи з того, що вона все життя була ревною католичкою, ця версія видається малоймовірною.
В Острозькому літописці під 1604 роком записано: «начася монастир во граді Любартові святого великомученика Георгія благочастивим ігуменом Кирилом Константиновським, протом святих церквей і дозорцею повіту Волинського святих монастирей». Завершення будівельних робіт датують 1616 роком.
Як любарський ігумен, Кирило Томашевич Костянтинівський згадується ще в 1611, 1613, 1618, 1628 та 1643 роках. 1628 року Кирило Костянтинівський був протопопом монастирів більшої частини українських земель (Київщини, Волині, Брацлавщини). Зберігся його лист від 1618 року, відправлений з Любара, до Мінського братства про те, що він не може задовольнити його прохання й послати братству вишуканого проповідника; в листі Кирило переконує братство одностайно відстоювати православну віруАрхив Юго-Западной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал–губернаторе. Ч. 1: Т. 10: Акты, относящиеся к истории Галицко–русской православной церкви (1423—1714 гг.). — Киев: Акц. Об. печ. и изд. дела Н. Т. Корчак–Новицкого, 1904. — С. 527—528. До речі, автор Острозького літописця, ймовірно, був певний час ченцем Любарського монастиря та входив до оточення любарського ігумена КирилаМицик Ю. Літописець острозький // Острозька академія XVI—XVII століття. Енциклопедія. — Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2011. — ISBN 966–95166–0–9. — С. 199..
Орієнтовно протягом 1619–1620 років ігуменом Любарського монастиря був видатний український церковний діяч Кирило Транквіліон-Ставровецький.
Занепад та відновлення монастиря У буремні часи Хмельниччини та Руїни монастир, імовірно, занепадає, адже 1666 року він був відновлений (точно невідомо, як єзуїтський чи православний) тогочасними володарями міста, князями Любомирськими. До нової обителі переселилися ченці Полонського Успенського монастиря. Фундатори наділили монастир великими маєтностями.
Перехід до унії та підпорядкування ордену Василіян 1702 року Любарський Свято–Георгіївський монастир «з'єднався з Апостольською столицею» — перейшов до унії. 1739 року монастир було інкорпоровано до Чину Святого Василія ВеликогоВаврик М. Нарис розвитку і стану Василіянського Чину XVII—XX ст. Топографічно–статистична розвідка. — Рим: PP. Basiliani, 1979. — С. 198.Нарис історії Василіянського Чину Святого Йосафата. — Рим: Видавництво ОО. Василіян, 1992. — С. 196.. Любарський монастир перебував у підпорядкуванні керівництва Руської провінції Василіянського ЧинуЛось В. «Acta monasterii Lubarensis»: джерело до вивчення історії василіянського чернецтва Правобережної України (друга половина XVIII — перша половина XIX ст.) // Рукописна та книжкова спадщина України. — Вип. 13. — К., 2009. — С. 225..
Розбудова монастиря василіянами. Розквіт обителі 1745 року на з'їзді в Дубно Любарський монастир був віднесений до категорії таких, що в злуці з іншими, були б спроможні утримати численнішу братію — принаймні 8–ох ченцівВаврик М. Нарис розвитку і стану Василіянського Чину XVII—XX ст. Топографічно–статистична розвідка. — Рим: PP. Basiliani, 1979. — С. 26.. Там же було ухвалене рішення про прилучення до нього як приписних (філійних) Тригірського та Красногорського монастирівWłast J. Opowiadania historyczne z dziejów okolicy Słuczy i jej dopływów. — Krakow: Spółka Wydawnicza Polska, 1896. — S. 45.. Любарський монастир також володів монастирем в містечку Колодяжному.
Право на землю монастиря було офіційно передано ордену василіян і підтверджено грамотою власника Любара, князя Францішека Фердинанда Любомирського 1753 року. Василіяни розбудували монастир: у 1756 році звели дерев'яну церкву, в 1775 році — кам'яну, а 1776 — теплу в соборному Свято–Георгієвському храмі.
Каталог 1776–1777 років між братією Любарського монастиря (всього 16 осіб) подає пароха та ще одного співробітника з Колодяжного, а також, капелана черниць у Полонному (очевидно — у Полонському монастирі)Ваврик М. Нарис розвитку і стану Василіянського Чину XVII—XX ст. Топографічно–статистична розвідка. — Рим: PP. Basiliani, 1979. — С. 164..
1779 року під час урядування Йосафата Охоцького був закладений кам'яний корпус монастиря; швець Павло Помажанський з дозволу ректора та за обов'язком надавання річного чиншу 54 злотих побудував на монастирських ґрунтах власним коштом будинокЛось В. «Acta monasterii Lubarensis»: джерело до вивчення історії василіянського чернецтва Правобережної України (друга половина XVIII — перша половина XIX ст.) // Рукописна та книжкова спадщина України. — вип. 13. — К., 2009. — С. 237..
Монастир протягом тривалого часу судився з любарськими євреями за землю. Під самим монастирем було розташоване єврейське кладовище, котре, відповідно, було причиною частих конфліктів між монастирем і єврейським кагалом. Слід відзначити, що в часи урядування настоятеля Антонія Тарнавського (1787) ченці таки виграли справу і кладовище знесли, що у свою чергу не покращило стосунки між ними та єврейською спільнотою.
1787 року в монастирі відбувалося урочисте прийняття короля Речі Посполитої Станіслава–Августа ПонятовськогоЛось В. «Acta monasterii Lubarensis»: джерело до вивчення історії василіянського чернецтва Правобережної України (друга половина XVIII — перша половина XIX ст.) // Рукописна та книжкова спадщина України. — вип. 13. — К., 2009. — С. 230..
За правилами, жінкам був заборонений доступ до монастиря, але ситуація ускладнювалася наявністю при обителі світської школи. Відповідно учнів відвідували їх батьки та матері, представники еліти, врахування інтересів яких було необхідною умовою матеріального добробуту монастиря. Щоб достойно прийняти знатних дам і в той же час не порушувати кляузуру, було вирішено піти на компроміс — побудувати гостьовий будинок. Поки останній будувався, найбільш значні дами, мали доступ навіть до ректорської залиЛось В. «Acta monasterii Lubarensis»: джерело до вивчення історії василіянського чернецтва Правобережної України (друга половина XVIII — перша половина XIX ст.) // Рукописна та книжкова спадщина України. — вип. 13. — К., 2009. — С. 231—232.. В одному із пунктів рекомендацій, які 1801 року дав візитатор Лев Демкович, відмічається, що, оскільки кляузура в цьому монастирі не може бути повна (через учнів), тому забороняється жінкам входити, принаймні на верхній коридорЛось В. «Acta monasterii Lubarensis»: джерело до вивчення історії василіянського чернецтва Правобережної України (друга половина XVIII — перша половина XIX ст.) // Рукописна та книжкова спадщина України. — вип. 13. — К., 2009. — С. 235..
Монастир не стояв осторонь і культурного розвитку навколишніх земель, а в більшості випадків він виступав осередком цього розвитку. На ґрунтах монастиря коштом монастирської обителі та студентів 1802 року було навіть побудоване приміщення для театральних забав.
Взаємини Любарських василіян з представниками різних римо–католицьких орденів Найбільш тісні стосунки були між василіянами та домініканцями з Любарського монастиря, які брали участь у спільному відправленні релігійних практик. Зокрема, домініканці були присутні на похоронах василіянських ченців, целебрували (урочисто відправляти обряд) у василіян на відпусті Св. Василія, під час якого василіяни відновлювали свої обіти. А 1779 року на відпусті Св. Василія целебрували отці капуцини з Константинова. На урочистість Св. Онуфрія василіяни запрошували любарських домініканців, бернардинів з Чуднова, до яких також їздили на проповідництво. Василіяни також їздили на відпусти до римо–католиків. Князь Любомирський запрошував на похорон сяноцької каштелянової Францішки Устрицької з Тарновських як отців домініканців, так і василіянЛось В. «Acta monasterii Lubarensis»: джерело до вивчення історії василіянського чернецтва Правобережної України (друга половина XVIII — перша половина XIX ст.) // Рукописна та книжкова спадщина України. — вип. 13. — К., 2009. — С. 236..
Школа при Любарському монастирі
Відкриття єзуїтської школи У середині XVIII століття (за різними даними 1748Gach P. Szkoły i drukarnie zakonne na ziemiach dawnej Rzeczypospolitej w XVIII—XIX wieku // Roczniki nauk społecznych. — T. XXX, zeszyt 2. — 2002. — S. 116. , 1752, 1758Шеретюк Р. Становище греко–уніатської церкви напередодні поділів Речі Посполитої // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Збірник наукових праць Рівненського державного гуманітарного університету. — Випуск 23, 2012. — C. 32.; 1760 роках) за фінансового сприяння князя Францішека Фердинанда Любомирського, при Свято–Георгіївському монастирі відкрито єзуїтську школу.
Перехід школи під патронат василіян. Розбудова школи Після того, як папа Климент XIV 1773 року розпустив орден єзуїтів, школа потрапляє під опіку отців–василіян. Під 1773 роком занотовано закладку конвікту (інтернату) для учнів — початок Любарської школи. 1775 року для неї було збудовано муроване приміщення, що збереглося до наших днів, там же споруджено мурований храм. Будівля школи у стилі бароко, цегляна, двоповерхова, з асиметрично розташованим головним входом у триповерховому об'ємі, який завершує фігурний фронтон. Фасади по всій висоті розділені лопатками та завершені розскрепованими карнизами. Стіни будівлі зміцнені контрфорсами. Планування коридорне з однобічним розташуванням приміщень. Перекриття — напівциркульні, склепіння з розпалубками і плоскіПамятники градостроительства и архитектуры УССР. — К. : Будівельник, 1985. — Т. 2. — С. 151. .
У каталозі 1776–1777 років серед братії Любарського монастиря вказані професори (викладачі) германських мов, педагогіки та філософії, арифметики, мистецтв, риторики та поетики, магістри синтаксису, граматики. Під 1776, 1778 роками подано перелік учнів конвікту із зазначенням їхніх батьківЛось В. «Acta monasterii Lubarensis»: джерело до вивчення історії василіянського чернецтва Правобережної України (друга половина XVIII — перша половина XIX ст.) // Рукописна та книжкова спадщина України. — вип. 13. — К., 2009. — С. 234..
Розквіт Любарської школи Невдовзі школа за значенням стала другою після піярської межиріцької на Волині та здобула статус колегіуму. У 1784 році школа була шестикласною, нараховувала 450 учнів. Термін навчання у найпрестижніших школах греко–католицьких монастирів, у тому числі Любарській, складав 5–6 роківГрималюк О. Благодійність духовенства і монастирів Волинської єпархії ХІХ — початку ХХ ст. // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. — 2016. — Вип. 27. — С. 229..