Національний історичний музей Республіки Білорусь ((), до 15 вересня 2009 — Національний музей історії та культури БілорусіНацыянальны музэй гісторыі і культуры Беларусі зьмяніў назву ) — один з найпопулярнішних музеїв країни. В його фондах зберігається найбільша музейна колекція в Білорусі — близько 400 тис. одиниць. Хронологічні рамки музейних фондів охоплюють період від 40 тис.р. до н. е. до нашого часу. До структури Національного історичного музею також входять 5 філіалів: Музей історії білоруського кіно, Музей сучасної білоруської державності, Будинок-музей І з'їзду РСДРП, Музей історії театральної та музичної культури Білорусі та Музей природи та екології Білорусі.

Протягом своєї історії Національний історичний музей неодноразово змінював свою назву. Свій початок він бере з Мінського обласного музею, заснованого у 1919 році. У 1923-30 рр. музей називався Білоруським державним і був центральною музейною установою БРСР, у 1930-х рр. — Мінським соціально-історичним, у 1941-45 рр. — Мінським історичним. У 1957 році установу було відновлено під назвою Білоруський державний історико-краєзнавчий музей, а 1964 року він отримав назву Державного музею БРСР. Після проголошення незалежності Республіки Білорусь у 1992 році музей було вкотре перейменовано — на Національний музей історії та культури Білорусі. Свою сучасну назву він отримав у 2009 році.

Історія

Музей Мінського церковно-археологічного комітету (1908—1912) У 1908 році в Мінську зусиллями міської інтелігенції за фінансової підтримки православної церкви було відкрито музей Мінського церковно-археологічного комітету, на кшталт аналогічних музеїв у Могильові та Вітебську. З 1909 року було випущено 4 збірки праць церковно-археологічного комітету, присвячених різним історичним подіям, які відбувалися на території Мінської губернії.

Під експозицію було виділено дві кімнати архієрейського будинку. Музей приймав відвідувачів щопонеділка. Члени комітету чергували в музеї, давали коментарі до експозицій під час огляду, а також читали відвідувачам лекції з історії.

Під час Першої Світової війни музей було евакуйовано до Рязані.

Мінський міський музей (1912—1919) У 1912 році за активного сприяння Мінського товариства любителів природознавства, етнографії та археології й фінансової підтримки Мінської міської ради, яка виділила 2 тис. рублів та окреме приміщення, було створено Мінський міський музей. Він складався з п'яти відділів:

археологічного: природозавчонаукового; історичного; художньо-промислового; етнографічного.

Фонди музею активно поповнювалися за рахунок добровільних пожертвувань містян та членів товариства любителів природознавства, етнографії та археології. У 1913 році відкрилася перша виставка. У музеї з'явилися колекції мінералів та каміння, також експонувалися опудала тварин (переважно тих, які населяли територію Мінської губернії), археологічні знахідки (в тому числі нумізматична колекція) та зразки народної творчості. У 1916 році на базі музею відкрилася виставка живопису та декоративно-прикладного мистецтва.

Мінський обласний музей — перший державний музей Білорусі (1919—1923) Національний історичний музей веде свою історію від Мінського обласного музею, поява якого стала можливою після проголошення білоруської державності. Він був відкритий у будівлі колишнього Дворянського збору в 1919 році (будівля на перехресті сучасних вулиць Маркса та Енгельса до нашого часу не збереглася). Основою музейного фонду нової установи стали конфісковані більшовицькою владою речі заможних громадян та власників шляхетських маєтків.

Після польсько-радянської війни 1919-21 рр. невелика колекція музею (1 тис. витворів мистецтва, 2 тис. одиниць нумізматики) опинилася у жахливому стані. Однак з початком політики білорусизації музейній справі почало приділятися багато уваги: у Радянській Соціалістичній Республіці Білорусь (РСРБ) було вирішено створити централізовану мережу музеїв на чолі з Мінським обласним музеєм. На той час установа вже розміщувалась в будівлі архієрейського дому (нині — частина архітектурного комплексу Окружного Будинку офіцерів).

У 1921-22 рр. працівники музею проводили інтенсивну роботу зі збору та інвентаризації колекцій. Серед найзначніших надходжень того часу варто зазначити колекцію тканин та одягу, яку зібрала експедиція Наркомосвіти в Слуцькому повіті. Колекцію музею збагатили рукописні книги, нумізматична колекція та культові речі колишнього Мінського церковно-археологічного музею, повернуті з Рязані, де знаходився музей під час евакуації. Мінське товариство історії та старовини передало до музею матеріали археологічних розкопок у Заславлі та рештки колекцій колишнього Мінського міського музею.

На наповнення музейного фонду звернув увагу державний уряд: Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) пожертвував колекцію старовинних монет, Рада Народних Комісарів (РНК) — колекцію акварелей ХІХ ст., наркомат землеробства — картини та старовинну зброю. Головний музейний фонд РСФРР передав невелику колекцію порцеляни та предметів образотворчого мистецтва. Низку коштовностей передали до музею приватні особи: так, один з найкоштовніших подарунків зробив співробітник Центрархіву БРСР І. Барашко. Це були предмети з мінської виставки 1918 року, організованої І. Луцкевичем та А. Іпелем.

Фонди та експозиція музею ще перебували у стані формування, коли 19 листопада 1922 року в ньому відбулася перша учнівська екскурсія.

Білоруський державний музей — центральна музейна установа Білорусі (1923—1929) У 1923 році музей отримав назву Білоруського державного і згідно з власним Положенням став «центральною установою для зберігання предметів та колекцій мистецького, історико-археологічного та етнографічного характеру, які мають загальнореспубліканське та загальнонаукове значення». В перший рік свого існування Білоруський державний музей (далі БДМ) було відкрито для відвідувачів щонеділі з 12 до 15 години (раз на місяць музей працював з 14 до 19 години, щоб експозиції могли оглянути й співробітники музею); екскурсії проводилися за попереднім записом, а вхід був платним.

У складі музею було створено наступні відділи:

археологічний; давньобілоруських військ; єврейський; нумізматичний; палеографічний; «старий Мінськ»; художній; релігійний; етнографічний.

Також при музеї було створено бібліотеку.

У 1924 році до структури Білоруського державного музею було долучено філіали, а саме: Державний історичний музей пролетарської культури в Могильові та Губернський історико-археологічний музей у Вітебську (з 1926 року ще і Гомельський державний культурно-історичний музей).

Наступні роки були періодом активного збору музейних предметів. До Мінська було перевезено колекції музею колишньої Мстиславльської духовної семінарії, колишнього музею у Гори-Горках та найбільш коштовні предмети зі Слуцького краєзнавчого музею. Бобруйське краєзнавче товариство передало до Мінська 537 срібних монет 1612-50 рр. У 1926 році з Вітебського музею до БДМ передано пам'ятки єврейської культури з колишньої приватної колекції А. Бродовського.

Окрім цього, колекції поповнювалися за рахунок пожертв громадян та планових експедицій. Наприклад, влітку 1926 року археологічний відділ музею проводив розкопки Банцаравщинського городища, досліджував кургани біля Логойська та стоянку кам'яного віку в Кострині біля Пуховичів. Етнографічний відділ провів дві експедиції на Мозирщину та Борисовщину. Єврейський відділ музею проводив експедицію зі збору музейних предметів у Калінінському окрузі (адміністративно-територіальна одиниця з центром у місті Климовичі).

Керівництво музею намагалося повернути до Білорусі цінні пам'ятки білоруської культури, які були вивезені до Росії наприкінці XVIII — початку ХХ ст., але повернути вдалось небагато: шрифт та оснащення старовинної єврейської друкарні, старовинне видання Тори, ханукальну лампаду любавицького рабина Шеерсона, срібні прикраси для Тори, срібний хрест XVII ст. із Заславльської церкви та два слуцькі пояси. Прохання про повернення інших пам'яток білоруського походження Раднарком СРСР відхилив. Замість цього за 1926-27 рр. з Росії до музейного фонду БДМ було передано близько 70 картин російських митців (І. Айвазовського, І. Рєпіна, К. Маковського, Г. Семирадського, В. Сєрова тощо), близько 600 старовинних монет, більше 40 старовинних предметів з порцеляни та кришталю, 40 гравюр, скульптури М. Антокольського, 5 ікон та 40 книг з історії мистецтва. Процес реституції музейних предметів з РСФРР на цьому закінчився.

10 жовтня 1926 року в Білоруському державному музеї відкрилася нова експозиція, створена за систематичною та поколекційною формою представлення предметів. Значну частину музейного простору займала мистецька експозиція: три кімнати було віддано під твори російських митців XIX — початку XX ст., одна — під виставку «Старовинний білоруський портрет». У приміщенні колишньої домашньої архієрейської церкви знаходилась етнографічна експозиція. Окрім цього в новій експозиції були представлені археологічна та єврейська колекції. Проводилися й тимчасові виставки, серед яких варто зазначити проведену у 1927 році виставку слуцьких поясів.

Незважаючи на обмежений за часом доступ відвідувачів до музею, його популярність росла. Так, якщо у 1924/25 академічному році його відвідало 11 696 осіб, то у 1926/27 — 16 671. У 1926/27 році штат музею складався з 12 осіб: директора, його намісника, трьох наукових співробітників та семи технічних робітників. Музейний фонд складався з більш ніж 30 тис. одиниць зберігання.

В травні 1927 року на посаду директора музею було призначено білоруського громадсько-політичного діяча, історика, етнографа, філолога та колекціонера Вацлава Ластовського, який водночас з цим був завідувачем кафедри етнографії Інституту білоруської культури (Інстбілкульту). Передусім новий директор домігся передачі до БДМ національної святині — Хреста Євфросинії Полоцької. Музейна колекція також поповнилася предметами з етнографічних експедицій по Случчині, Мозирщині, Турівщині та Мстиславльщині; збільшилась кількість пожертв від приватних осіб.: наприклад, Янка Купала в січні 1928 року передав музею срібний хрестик, кришталевий посуд та залізний старовинний замок, а етнограф А. Сержпутовський — близько 50 предметів побуту, зібраних ним улітку 1924 року в Оршанському окрузі. Станом на 1928 рік у фондах музею знаходилося близько 60 тис. одиниць зберігання. Особлива увага приділялася унікальній колекції білоруської іконописної школи (найстарішою була ікона Іллі преподобного, датована 1447 роком), експонувати яку через атеїстичну політику держави не було можливим.

На межі 1920-30-х рр. відбулися кардинальні зміни в організації музейної справи БРСР. У серпні 1928 року регіональні філіали музею стали самостійними господарчими одиницями, а у 1929 році комісія Наркомосвіти різко розкритикувала керівництво Білдержмузею за експонування портретів мінських воєвод, єврейських культових предметів, придбання предметів релігійного характеру та відсутність комуністичної пропаганди. Колишнього керівника музею, В. Ластовського, у 1930 році було арештовано, а у 1937 — розстріляно.

Мінський соціально-історичний музей (1930—1941) У 1930-х рр. для Білджермузею настали найкращі часи. Перша за все його було перейменовано на Мінський соціально-історичний музей, виселено з будівлі архієрейської садиби (вул. Червоноармійська, 3) та перенесено до чотирьох приміщень Будинку селянина (у теперішній будівлі керівництва Білоруського республіканського союзу молоді музей лишався до 1944 року).