Євра́зія — найбільший за розмірами та населенням материк на Землі, що складається з Європи та Азії. Розташований в основному між північною та східною півкулями, межує з Атлантичним океаном на заході, Тихим на сході, Північно-Льодовитим на півночі, а також Африкою, Середземним морем та Індійським океаном на півдні. Історично, поділ між Європою та Азією на два різні континенти завжди був соціально-культурним, і не мав чіткого фізичного кордону між ними; таким чином, у деяких частинах світу, Євразія визнана найбільшим з шести, п'яти чи навіть чотирьох континентів Землі. У геології, Євразія часто розглядається, як єдиний жорсткий мегаблок. Однак, жорсткість Євразії обговорюється, і основана на палеомагнітних даних.
Материк займає близько 55 000 000 км², або близько 36,2 % загальної площі суходолу Землі. Суходіл населяє понад 5 мільярдів людей, що становить приблизно 70 % населення Землі. Серед основних островів, які часто включають до широковживаного визначення Євразії, попри те, що вони відокремлені від суцільної суші: Велика Британія, Ісландія, Ірландія та Шрі-Ланка, а також Японія, Філіппіни та більшу частину Індонезії.
З точки зору фізичної географії, Євразія — суцільний материк. Поняття Європи та Азії, як окремих континентів сягають античності, і їхні кордони є геологічно довільними. У стародавні часи, Чорне і Мармурове моря разом з пов'язаними ними протоками розглядалися, як розділення материків, однак сьогодні таким поділом частіше вважаються Уральські та Кавказькі гори. Євразія з'єднана з Африкою Суецьким каналом й іноді об'єднується з Африканським материком, аби зобразити найбільшу суміжну сушу Землі під назвою Афроєвразія. Завдяки величезній суші та різниці широт, Євразія має усі типи клімату за класифікацією Кеппена, включно з найсуворішими типами гарячих і холодних температур, високих та низьких опадів та різними типами екосистем.
Основні відомості Євразія складається з двох частин світу — Азії та Європи.
Площа — 54,9 млн км (~1/3 площі всієї суші Землі)
Населення — близько 4,9 млрд мешканців
Європа і Азія Євразія — це найбільший материк Землі, що складається з двох частин світу — з Європи і Азії. Межа між ними має умовне значення та проходить східним схилом Уральських гір, річкою Емба, північним узбережжям Каспійського моря і Кумо-Маницькою западиною (або по вододілу Головного Кавказького хребта). Далі Азію і Європу розділяють Азовське і Чорне моря. Разом з островами, Євразія займає площу близько 53,4 млн км², з них на острови припадає близько 2,75 млн км².
Крайні точки
Крайні точки материка Євразії: на півночі — мис Челюскін, 77°98' пн. ш., на півдні — мис Піай, 1°56" пн. ш., на заході — мис Рока, 9°76' зх. д., на сході — мис Дежньова, 169°64' зх. д. Ряд островів на південному сході Євразії розташований у Південній півкулі. Євразію омивають такі океани: на заході — Атлантичний, на півночі — Північний Льодовитий, на півдні — Індійський, на сході — Тихий, і їхні окраїнні моря. На південному сході австрало-азійські моря відокремлюють Азію від Австралії, на північному сході — Берингова протока від Північної Америки, на південному заході — Гібралтарська протока, Середземне і Червоне моря від Африки, з якою Євразія з'єднується Суецьким перешийком.
Додаткові відомості Безперервність масиву суші, сучасна тектонічна консолідованість материка, єдність багатьох кліматичних процесів, значна спільність розвитку органічного світу, прояву природничо-історичної єдності, а також необхідність обліку значення територіальної цілісності для оцінки соціально-історичних явищ викликали потребу в назві, що поєднує весь материк. Найзручнішим виявилося введене Едуардом Зюссом у 1883 р. у геологію і географію поняття «Євразія».
Дослідження материка Наукові дослідження Азії починаються у 18 столітті. Видатними географами Александером фон Гумбольдтом, Петром Семеновим-Тян-Шанським, Миколою Пржевальським, Фердинандом Врангелем, Володимиром Обручевим та іншими були вивчені природні умови, складені карти доти незвіданих куточків Євразії.
Рельєф
Загальні відомості Євразія відрізняється великою різноманітністю рельєфу. На її території розташовані найвищі гірські системи земної кулі — Гімалаї. Найвища точка земної кулі — гора Джомолунгма (8848 м). Нагір'я Тибет піднімається на 4,6 км. Низовини і плоскогір'я мають величезні розміри, і тягнуться на тисячі кілометрів. 3/4 поверхні Азії припадає на плоскогір'я, нагір'я і гірські хребти. У Європі гір менше, велику частину займають низовини. Найдавнішими ділянками Євразії є Східноєвропейська та Західносибірська рівнини. У їхній основі лежать великі і давні платформи. Давнє походження мають так само плоскогір'я Аравійське і Декан. Розломом земної кори, зайнятим Червоним морем, Аравійський півострів відділений від Африки. Велика частина низовин розташована окраїнами материка. Індо-Гангська рівнина і Месопотамська низовина утворилися у передгірних прогинах земної кори між платформами і складчастими горами.
Складчасті гори Складчасті гори — це гори, здіймання яких відбулося в результаті того, що зім'ялись шари гірських порід в складки. Основним механізмом утворення складчастих гір є горизонтальне стиснення шаруватої товщі, хоча вертикальні рухи глибше залягаючих шарів також можуть брати в цьому участь. Складки можливі, якщо породи, що піддаються дії сил стиснення, достатньо пластичні, що властиво або молодим, недавно утворилися осадовим породам, або сильно розігрітим породам, насиченим рідкими і газоподібними включеннями. В чистому вигляді складчасті гори зустрічаються досить рідко — зазвичай, утворення складок супроводиться і виникненням розломів. Якщо зсуви по розломах вносять помітний внесок у формування гірського рельєфу, такі гори називають глибово-складчатими. Прикладом складчастих гір можуть служити гори Юра в Альпах, гірська система Загрос в Ірані, деякі хребти в Аппалачах.
Південна частина Молоді гори нової складчастості простягаються у вигляді двох гігантських поясів складчастих гір. У південній частині Євразії від Атлантичного і майже до Тихого океану простягнувся Альпійсько-Гімалайський пояс. До нього входять Піренеї, Апенніни, Альпи, Стара-Планина (Балканські гори), Карпати, Кавказькі гори, нагір'я Памір, Гімалаї. Між крайовими хребтами лежать великі нагір'я, найбільше з них — Іранське.
Тихоокеанський пояс Тихоокеанський пояс складчастих гір починається на Камчатці і закінчується на островах Малайського архіпелагу. Найдавнішими горами є Скандинавські гори. Вік Уральських гір, Алтаю і Тянь-Шаню, які з'явилися пізніше, становить майже 300 млн років. Протягом багатьох мільйонів років давні і найдавніші гори руйнувалися зовнішніми процесами і згладжувалися. Під час наступних піднімань вони були розбиті розломами на окремі брили, частина яких піднялася на значну висоту (Алтай, Тянь-Шань). Утворення гір продовжується і зараз.
Льодовики Близько 300 млн років тому на території Євразії утворився величезний льодовик. Повністю вкриті льодовиком були Британські острови, двома язиками він спускався Східноєвропейською рівниною, досягаючи широти міста Дніпра; Західносибірською низовиною він опустився до шістдесятої паралелі. На крайній частині північної Азії холодний клімат обумовив виникнення багаторічної мерзлоти. Для сухих і жарких пустель Азії характерні форми рельєфу, створені діяльністю вітру. Величезні простори тут зайняті дюнами і барханами.
Землетруси Велика частка землетрусів, що супроводжують утворення гірських систем, відбувається на території Євразії у гігантських поясах гір нової складчастості. Тихоокеанський сейсмічний пояс Землі оточує Тихий океан. На території материка, що належить до цього поясу, землетруси відбуваються дуже часто, особливо на Японських і Філіппінських островах. Європейсько-Азійський сейсмічний пояс проходить південною частиною Євразії і збігається з Альпійсько-Гімалайським поясом складчастих гір.
Вулкани На території Євразії знаходиться багато діючих вулканів. Особливо їх багато у Тихоокеанському вулканічному поясі, що має назву Тихоокеанського «вогняного кільця». Найвищий діючий вулкан Євразії — Ключевська Сопка (56° сх. ш. і 161° пн. дг.) на півострові Камчатка (4750 м). Є діючі вулкани й у Альпійсько-Гімалайському гірському поясі. У Середземномор'ї розташовані найвищі вулкани Європи Етна і єдиний діючий на материковій Європі вулкан Везувій. Біля Апеннінського півострова знаходиться діючий острів-вулкан Стромболі. На Камчатці та в Ісландії є гейзери.
Корисні копалини, особливості їх походження
Загальні відомості Євразія винятково багата на різноманітні корисні копалини. На її території є великі родовища кам'яного вугілля, нафти, природного газу, значні запаси руд чорних і кольорових металів, чимало місць, де добувають золото і коштовне каміння. Різноманітність мінеральних багатств материка обумовлена величезними розмірами, складною будовою земної кори Євразії.
Родовища та басейни
Вугілля, нафта та газ Родовища кам'яного вугілля на території Євразії знаходяться у передгірних і міжгірських прогинах палеозойської ери (Донецький басейн в Україні, Карагандинський — у Казахстані, Печорський басейн — у Росії, Рурський — у Німеччині та ін.). На сході Євразії найбільші басейни вугілля відкриті у межах Індостанської і Китайської платформ. Великі буровугільні басейни — Кузнецький (Кузбас) і Кансько-Ачинський — у Сибіру. Родовища нафти і природного газу зосереджені у прогинах земної кори, що заповнені осадовими породами. Два найбільших нафтогазоносних басейни Землі знаходяться на Месопотамській низовині і Західносибірській рівнині. Є родовища нафти і газу на Аравійському півострові і Східноєвропейській рівнині.
Руди Велика частина родовищ різних руд, що пов'язані з магматичними і метаморфічними гірськими породами, розташована у кристалічному фундаменті давніх платформ, а також там, де в гірських хребтах на поверхню виходять магматичні і метаморфічні породи. Світове значення мають залізні руди Курської магнітної аномалії (КМА), Криворізький і Лотаринзький басейни залізних руд, марганцевий Нікопольський басейн, залізні руди Індостану і Північно-Східного Китаю. Через Південний Китай, півострови Індокитай і Малакка та острови Малайського архіпелагу смугою тягнуться родовища руд кольорових металів, таких як олово і вольфрам, що утворюють так званий олов'яно-вольфрамовий пояс. У азійській частині материка зустрічається золото. На Уралі відомі родовища кольорових металів, у складчастих горах на півночі і на півдні Європи є поклади поліметалів, ртуті, алюмінієвих і уранових руд.
Інші родовища Родовища кам'яної і калійної солей утворилися у мілководних басейнах — озерах і неглибоких морях. Іранське нагір'я відоме найбагатшими запасами сірки. В Українському Передкарпатті розташовані унікальні родовища самородної сірки. На півострові Індостан, острові Шрі-Ланка є родовища алмазів, різних дорогоцінних каменів. У багатьох місцях Євразії є родовища різноманітних будівельних матеріалів (мармур, граніт та ін.), у Азії знаходяться родовища граніту, селітри. Осадове походження мають боксити, родовища яких розташовані уздовж Альп, на південь від Карпат і на півострові Індокитай.
Клімат
Загальні відомості