Історія Скандинавії — історія регіону Скандинавія та його населення. У цьому плані розуміється історія Данії, Норвегії та Швеції. В широкому сенсі іноді також розглядається історія таких країн, як Фінляндія та Ісландія, з огляду на те, що вони тривалий час були частиною скандинавських держав. Також спільно розглядається історія Гренландії як частини Данії. В цій ситуація історія Данії, Швеції, Норвегії, Фінляндії та Ісландії замінюється терміном «історія Північної Європи».

Доісторичний період

Палеоліт

Знахідки 1996 року у Вовчій печері в Західній Фінляндії (муніципалітет Карійокі провінції Похьянмаа) багатьма дослідниками були інтерпретовані як матеріальні свідчення перебування тут неандертальців. Мінімальний вік знахідок був оцінений в 40 тисяч років. Артефакти Вовчої печери є унікальними: до їх відкриття найбільш давні свідчення перебування людини в Північній Європі (залишки поселень в Данії, Норвегії, Балтиці, Фінляндії і Швеції) відносили приблизно до 8500 року до н. е.

Протягом Віслинського заледеніння весь Скандинавський півострів перебував під льодом. Перші землі півострова стали звільнятися від льоду приблизно 12 тисяч років тому (на території сучасних Данії і Південної Швеції), після чого племена мисливців, які жили в ті часи біля кордону льодів (у тундрі), стали поступово мігрувати на північ разом зі стадами північних оленів. Найпоширенішою культурою часів палеоліту була аренсбурзька. Її представники зводили житла типу кота. У цей же час повільно з'являється тайга.

Мезоліт Приблизно з 9000 року до н. е. аренсбуржці розселялися слідом за льодовиком, що відступав, у двох напрямах — на північний захід і північний схід, огинаючи з двох сторін Балтійське льодовикове озеро. Ними був створений ряд так званих «культур кола маглемозе», час існування яких припадає на 8000—5000 до н. е. Це культури фосна в центральній Швеції і Норвегії; Комса — на крайній півночі Скандинавії, включно з Кольським півостровом; аськола і суомус'ярві у Фінляндії і Карелії; верет'є в Східному Приладожжі; кунда на території Іжорії. Представники цих культур займалися полюванням, рибальством (переважно лососевих) та збиранням.

У VII тисячолітті останні мисливці переселилися до північних частини Скандинавії, південну частину якої було вже вкрито помірними широколистяними і змішаними лісами. Фауна включала зубрів, турів, лосів, тюленів, оленів. У VI тисячолітті на зміну маглемозе приходить конгемозе, на зміну культури фосна в центральній Швеції та Норвегії приходить культура Ньоствет-Ліхульт.

Перехідною культурою від мезоліту до неоліту (з близько 5200 до н. е.) на півдні стала культура Ертебелле, що прийшла на заміну конгемозе. З'являються оббиті нешліфовані кам'яні знаряддя, кістяні й рогові вістря, долота, сокири, рибальські гачки, руків'я, починає вироблятися примітивна кераміка.

Водночас з V тисячоліття до н. е. з розвитком культури Комса відбувається формування спільноти протосаамів. Формування саамської народності протягом наступних півтора тисячоліття (до середини 1-го тис. н. е.) було тривалим і складним процесом і полягало у змішанні багатьох етнічних компонентів, на що прямо вказують антропологічні, генетичні, лінгвістичні і культурні відмінності окремих груп сучасних саамів.

Неоліт Є досить велика кількість археологічних знахідок на території Скандинавії, датування яких починається з періоду неоліту. На початку цього періоду мешканці південної та центральної Скандинавії починають поступово переходити до осілого способу життя, обробляють землю, вже потроху тримають свійських тварин (вівці та свині). У Данії формується культура лійчастого посуду, яку відносять до мегалітичної культури. Протягом IV тисячоліття до н. е. вона поширилася до центральної Швеції (регіон Уппланд). Під впливом цих процесів у центральній Швеції та південній Норвегії культура Ньоствет-Ліхульт змінюється культурою ямкової кераміки. В той час полювання і збирання поєднувалися з сільським господарством і тваринництвом. За різними гіпотезами, скотарі й рибалки боролися з осілими племенами, за іншими вони змішалися в єдину культуру. Проблему дослідження становить невеличка кількість поховань цього періоду, знайдених археологами. Прикладом змішаного поселення вважається пальове селище Альвастра. Достеменно невідома мова цих племен.

Наприкінці III тисячоліття до н. е. на південь Скандинавії вдерлися праіндоєвропейські племена — представники культури шнурової кераміки. Північним кордоном загарбань став Уппланд у Швеції та Осло-фіорд в південній Норвегії. Їх праіндоєвропейська мова стала основою усіх скандинавських мов.

Бронзова доба

Цей час характеризується доволі теплим кліматом, який порівнюється з середземноморським, що сприяло зростанню населення. Завершується бронзова доба в Скандинавії зміною клімату. Він стає більш прохолодним і вологим, значно погіршуються умови проживання. На думку деяких дослідників, це підштовхнуло низку місцевих племен до руху на південь.

Декілька петрогліфів зображують кораблі, а великі кам'яні утворення, відомі як кам'яні кораблі, свідчать, що судноплавство відігравало важливу роль у культурі. Декілька петрогліфів зображують кораблі, які, на думку низки дослідників, могли б бути з Фінікії або мікенської Греції. З цього періоду залишилося на півдні Скандинавії багато курганів і полів з петрогліфів, але їхнє значення натепер не з'ясовано.

Скандинавські племена приєдналися до культур бронзового віку в Європі досить пізно. Бронзу вони отримували лише завдяки торгівлі, вимінюючи на вовняні та дерев'яні вироби. В цей час до Скандинавії також починають потрапляти золоті вироби. Водночас стає джерелом торгівля бурштином. Рештки скандинавського бурштину було знайдено в похованнях Мікенської цивілізації на Балканському півострові. Першим автором, який описав відвідування Скандинавії, був грецький мандрівник Піфей з колонії Массалія на півдні сучасної Франції, що здійснив мандрівку північними морями близько 320 року до н. е. Згодом встановлюються торговельні контакти з державами кельтів Британії, племенами германців біля гирла річок Шельда, Рейн, Маас.

Залізна доба Погіршення кліматичних умов призвело до пошуку більш гідних земель. З цим більшість дослідників пов'язують міграцію племен кімврів і тевтонів з Ютландії до Галлії. У 113 році до н. е. вони зіштовхнулися з Римською республікою в Нарбоннській галлії та Норіку й Реції. Лише надзусиллями римляни у 101 році до н. е. зуміли завдати цим племенам нищівної поразки.

Племена, що залишилися в Скандинавії, з запізненням доєдналися до залізного віку Європи. Тривалий час широко використовувалися бронзові вироби, а залізні слугували більше прикрасами. Згодом залізо дедалі більше стали використовувати для виготовлення знарядь: серпів, ножів, голок, а також мечів. Протягом I тисячоліття скандинавські народи через торгівлю зазнають впливу Латенської культури, що поширилася на північний захід сучасної Німеччини. З цього часу археологи знайшли мечі, спиці, ножиці, серпи, кліщі, ножі, голки, пряжки, чайники.

Підкорення Римською державою Галлії, походи імператорських військ проти германських племен змінило ситуацію. Поступово встановлюються торговельні відносини скандинавів з римлянами. У Скандинавії спостерігався великий імпорт товарів, насамперед монет, посуду, бронзових зображень, скляних виробів, емальованих пряжок, зброї. До цього періоду відносяться знахідки так званих болотяних людей в Данії, Шлезвігу та південній Швеції. Разом з тілами було знайдено зброю, побутові вироби та одяг з вовни. Переважають поховання без спалювання. В цей час починається широке добування заліза у болотах.

Водночас у працях давньоримських істориків Плінія Старшого і Птолемея вперше згадано про племена Скандинавії — свіонів (свеїв), гаутів (геатів) і фінів. Основу становили патріархальні родини. Процес розкладання первіснообщинного ладу відставав від південногерманських племен. Виробничий процес мав колективний характер. Головним заняттям було скотарство в поєднанні з землеробством. Останнє переважало на родючих рівнинних землях по обидва боки балтійських проток і в приморській частині центральної Швеції. Скотарство було як стійловим, так і пасовищним; поряд з орним поширене було і підсічно-вогневе землеробство. Важливе значення зберігали полювання, рибо- і звіроловство. Виділилися деякі професії — ковалі, рудокопи, гончарі.

Поява примітивної літерної писемності — рун, стала одним зі свідчень розпаду первісного суспільства в Скандинавії. Воно виникло швидше за все на півдні, де були більш тісні зв'язки з провінціями Риму. Основою абетки служило латинське капітальне письмо. Рунічні написи вирізалися найчастіше на дереві, але збереглися переважно висічені на камені і металі. Ранні написи датуються III століттям н. е.

На початку так званої Ранньогерманської залізної доби з'являються племена данів, що рухаються ймовірно з центральної Швеції. Вони приходять на заміну герулами, що мешкали на островах Зеланія, Фюне і Лолланд. Можливо, відбувається змішення цих племен. Втім більшість герулів і готів рухаються на південь, тиснучи на інші германські племена.

Цим спонукають процес Великого переселення народів, з яким вимушена була стикнутися Римська імперія. Вторгнення германських племен до Римської імперії з кінця IV і на початку V століть н. е., падіння західної Римської імперії, утворення варварських держав призвело до збільшення кількості золота та срібла, що стали поступати до Скандинавії. Разом з тим з'явився колісний плуг з відвалом для оранки важких ґрунтів, відбуваються разючі успіхи металургії та художніх ремесел, з нею пов'язаних. Про це свідчать археологічні знахідки.

Завершується залізна доба в Скандинавії Вендельським періодом (або пізньогерманською залізною добою). Для нього характерні патріархальна структура суспільства, розвиток добування і обробки заліза. З материкової частини нинішньої Данії переселилися на Британські острови англи і юти. У Західну Норвегію прибули через моря хорди і руги. Наприкінці періоду відчувається брак золота та виробів внаслідок знищення центрів виробництв у процесі розподілу Римської імперії між германськими племенами.

Близько VI ст. утворюються перші володіння (князівства) на чолі з племінними вождями (хевдінгами) або військовими вождями (конунгами). Вони ще були доволі нечисленними, переважно на півдні Скандинавії. З них найвідомішими є з центрами в Гудме (тамтешні хевдінги або конунги володіли Східним Фюном), Лейре (Лер) — контролювали північну частину о. Зеландія (правила династія легендарних Скйольдунгів), в центральній Ютландії, яку перед тим дани захопили в ютів, Сконе (стародавній батьківщині данів), геатів в Західній Швеції, ютів на півночі Ютландії, в південній Норвегії.

Середньовіччя

Час вікінгів

Вікінги починаючи з VIII століття стали вельми значною силою. На своїх досить швидкохідних «довгих» човнах вони здійснювали плавання навколо Європи, на Близький Схід і в Північну Африку, а також в Ісландії, Гренландії та Північної Америки (острів Ньюфаундленд). Вони займалися торгівлею, але частіше грабунками місцевого населення. Також вони засновували колонії в нових землях. Епоху вікінгів прийнято починати з 793 року, коли вікінги розграбували великий монастир святого Кутберта на британському острові Ліндісфарн. Є свідоцтва і більш ранніх нападів вікінгів на британські поселення: в 789 році, зокрема, вікінги напали на місто Портсмут. Водночас, окрім пограбувань, було бажання встановити торговельні зв'язки з новими країнами. Якщо дани і нормани основні зусилля спрямовували до Західної Європи, то свеї — звернулися на схід, де в той час формуються слов'янські держави, утворюються племінні союзі балтських народів.

Скандинави везли на Схід хутра, тюленячий жир, мед, рабів. Ринки рабів існували в IX—X ст. на західному узбережжі Швеції — в гирлі Ета-Ельвія — і на данському острові Самсьо (між Ютландією і Зеландією). До Європи скандинави доставляли прянощі, віна, шовк, ювелірні вироби.