Таджикистан

Таджикиста́н (, офіційна назва Респу́бліка Таджикиста́н, ) — держава в Центральній Азії, межує на півночі з Киргизстаном, сході з Китаєм, півдні з Афганістаном, заході з Узбекистаном. Таджикистан розташований в передгір'ях Паміру і не має виходу до моря. Це найменша за площею центральноазійська держава. Столиця — Душанбе.

З 1929 по 1991 роки Таджикистан входив до складу СРСР як одна із союзних республік (Таджицька РСР). Незалежність країни була проголошена 9 вересня 1991 року, однак фактичне відокремлення сталося після розпаду СРСР в грудні 1991 року.

Таджикистан багатий на природні ресурси, але оскільки 93 % території республіки займають гори, їхній видобуток ускладнений слабо розвиненою інфраструктурою. Таджикистан розташований далеко від основних євразійських транспортних потоків. Важке економічне становище є наслідком багатьох чинників: невигідним ЕГР (відстороненість від світової інфраструктури, високогірне положення), важкою соціальною обстановкою (в країні після розпаду СРСР розпочалася громадянська війна), слабкою розвиненістю таджицької економіки як такої і слабкою владою (в сучасних умовах Таджикистан має нетривалий досвід державності). За обсягом ВВП на душу населення республіка поступається всім пострадянським державам, посідаючи за цим показником третє місце з кінця в Азії.

Таджикистан приєднався до Організації економічної співпраці, започаткованої Іраном, Туреччиною і Пакистаном. З 1992 року Таджикистан — член ООН і ОБСЄ, член СНД, МВФ.

Етимологія Назва «Таджикистан» (;  — Тоджікістон — «країна таджиків») походить від самоназви таджиків і суфікса «-іста/-стан». Назва з'явилася в 1924 році в результаті національно-територіального розмежування Середньої АзіїНационально-державне розмежування радянських республік Середньої Азії і створення Таджицької АРСР в складі Узбецької РСР (у 1929–1991 рр. — Таджицька РСР).

Предки таджиків називали свою країну «Aryānam Vaeja»Авеста. Назва походить від давньоіранської «aryanam» і авестійської «airyanam» (середньоперською — «Erān», таджицькою -«Ерон») і приблизно перекладається як «Країна аріїв». Вважається, що в епоху Ахеменідів (550—327 рр. до н. е.) поняття «Aryānam Vaeja» трансформувалося в «Aryānam Xšaθram»—"Держава аріїв". Давньоіранське поняття «Aryānam Xšaθram» дало назву державі Аршакідів (250—224 рр. до н. е.) — Aryānšaθr (Арійоншаҳр). Назва держави Сасанідів (224—651 рр.) — Erānšahr (Ероншахр) походить від авестійського «Airyānam Xšaθram». Авестійський дифтонг «ai» трансформувався в середньоперський «е».

З часів Ахеменідів назва Іран закріпилася за державами західно-іранських народів, які створили потужні централізовані імперії. Їх східно-іранські брати, безпосередні предки таджиків, таких держав не створили. Країна східно-іранських народів — Туран — була політично роздроблена на три окремі держави: Согдіана, Бактрія, Хорезм, а також країну саків, яка охоплювала території сучасних Казахстану, Киргизстану та Сіньцзян-Уйгурського автономного району Китаю. Пізніше саки завоювали Согд, Бактрію і Хорезм і все межиріччя Амудар'ї та Сирдар'ї стало узагальнено називатися Тураном. Це і є історична назва Таджикистану. Умовним кордоном між Іраном і Тураном в стародавні часи була спочатку Сирдар'я, а в пізніші часи Амудар'я.

Географія

Таджикистан — гірська країна (93 % території займають гори). У рослинному покриві переважає трав'яниста і напівчагарникова рослинність.

Клімат континентальний зі значними добовими і сезонними коливаннями температури повітря, малою кількістю опадів, сухим повітрям та малою хмарністю. Середня температура січня коливається від +2…−2 °C у долинах і передгір'ях південного заходу і півночі республіки до −20 °C і опускається нижче на Памірі. Абсолютний мінімум температури досягає −63 °C на Памірі (Булункуль). Середня температура липня від +30 °C у низинних долинах південного заходу до 0 °C і нижче на Памірі. Абсолютний максимум температури становить +48 °C (Нижній П'яндж).

Найбільші озера —  —Каракуль (озеро)|Каракуль]], Сарезьке озеро, Іскандеркуль, для зрошування полів були створені водосховища — Кайраккумське водосховище, Нурекське водосховище (також для виробництва електроенергії), Мумінабадське водосховище та Сельбурунське водосховище.

Основні річки: Амудар'я і її притоки — П'яндж, Вахш, Кафірніган, Зеравшан, Сирдар'я. Загалом по території Таджикистану протікають близько 950 річок, що беруть початок переважно в горах Паміру або Гіссаро-Алаю, що належать переважно до басейну Амудар'ї (в тому числі повноводні Пяндж і Вахш). Деякі річки мають стік у Зеравшан і Сирдар'ю. Завдяки крутому падінню багатьох річок, особливо Пянджа і Вахша, Таджикистан займає друге місце в СНД (після Росії) по запасах гідроенергоресурсів.

На півночі Таджикистану, в Согдійській області розташоване одне з найбільших у світі родовищ срібла — Великий Конімансур.

Історія

Саманідська держава Саманіди — династія, що правила в Середній Азії та Ірані в 819-999 роки.

Назву отримала від імені Саман-Худата із селища Саман поблизу Балха. За допомогу, надану при придушенні антиарабського повстання Рафі ібн Лейса (806-810), сини і онуки Самана отримали в 872 в управління всі найважливіші області Мавераннахра. 892 року Ісмаїл Самані стає засновником (еміром) Саманідської держави, об'єднавши деякі частини Мавераннахра та Хорасана (сучасні Середню Азію та Афганістан) в єдину централізовану державу.

Згодом Саманідським емірам підпорядковувався Хорасан, підконтрольний Аббасидскому халіфату. Незабаром Саманідам вдалося встановити повну незалежність від Багдада (875-999). Держава Саманідів перестала існувати в 999-1005 роках внаслідок навали тюркомовних племен Карахіндської та Газнавидської держав. Гурідський султанат Гурідський султанат — середньовічна держава, що існувала на території сучасного Афганістану, Ірану, Пакистану, Таджикистану та Індії з 1148 по 1206 рік. Правляча династія — Гуріди, що походили з роду Сурі, від імені Сурі ібн Мухаммада, першого вождя племені Гур біля місцевості Мандеш. Центром держави була область Гор. Столицями були міста Фірузкух та Газні. Засновником могутності династії є Із уд-Дін Хусайн ібн Саам, світ хаджіб двору Газневідів.

Після завоювання Гора Махмудом Гезнавідом у 1011 році династія Гурідів перейшла з буддизму до суннітського ісламу. Абу Алі ібн Мухаммад (панував у 1011—1035 роках) був першим мусульманським правителем династії Гурідів, який будував мечеті та ісламські школи в Горі.

Династія скинула державу Газнавідів у 1186 році, коли Султан Музіз ад-Дін Мухаммад із Гура завоював останню столицю Газнавидів — Лахору. Імперія Гурідів охоплювала Хорасан на заході та досягла північної Індії до Бенгалії на сході. Династія Картидів

Картиди — середньовічна династія, що правила біля Хорасана в XIII—XIV століттях. Картиди спочатку були підвладні султанові династії Гуридів Гійас уд-Діна Мухаммада, а потім стали васалами Монгольської імперії. При розпаді Держави Хулагуїдів у 1335 правитель Картидів Муїз уд-Дін Хусайн ібн Гійас намагався розширити свої володіння. Смерть Хусайна в 1370 і вторгнення військ Тамерлана в 1381 поставили хрест на амбіціях Картидів.

Бухарське ханство З XVI століття на цих землях править Бухарське ханство, засноване Шейбанідами на руїнах держави Тимурідів. Найбільше політичне посилення і територіальне розширення Бухарського ханства пов'язано з діяльністю Абдулла-хана II (правив в 1557—98). Були завойовані Балх і Фергана (1573), Ташкент (1576), Хорасан з Гератом і Мешхедом (1582—83), Хорезм (1593—94), встановлені торговельні і дипломатичні стосунки з Московським царством. У містах розвивалися ремесло і торгівля, тривало будівництво. Після смерті Абдулла-хана і вбивства його сина династія Шейбанідів у Бухарському ханстві припинилася. У часи правління династії Аштарханідів у ханстві точилися міжусобні боротьба і війни з сефевідським Іраном, казахами, Хівинським ханством.

У 1740 році ханство було завойоване Надір-шахом. Унаслідок міжусобних війн влада в державі після смерті Надіра (1747) перейшла до династії Мангит, представники якої називали себе емірами. За правління еміра Хайдара (1800—26) знов почалися війни з Хивою, а потім з Кокандом, що тривали аж до приєднання Середньої Азії до Росії. Народні повстання неодноразово потрясали Бухарське ханство. Одним з найбільших було повстання хітай-кіпчаків (1821—25).

У 1868 році, після поразки, завданої російською армією військам емірів під Самаркандом, Бухарське ханство було приєднано до Російської імперії на правах васальної держави. Російська імперія Росія була зацікавлена ​​в отриманні доступу до поставок бавовни і в 1870-х роках спробувала перевести вирощування в регіоні із зернових на бавовну (пізніше цю стратегію скопіював СРСР).

Наприкінці 19 століття як громадський рух утверджується джадидизм. Хоча джадидисти були прихильниками модернізації, а не обов’язково антиросійськими, росіяни вважали цей рух загрозою, оскільки Російська імперія була переважно християнською. Російським військам довелося придушувати повстання проти Кокандського ханства між 1910 і 1913 роками. Подальше насильство сталося в липні 1916 року, коли демонстранти напали на російських солдатів у Худжанді через загрозу примусового призову під час Першої світової війни. Попри те, що російські війська швидко повернули Худжанд під контроль, сутички тривали протягом року в різних місцях Таджикистану.

Басмацтво

Після повалення царського режиму в Російській імперії у 1917 році партизани по всій Центральній Азії, знані як басмачі, вели війну проти більшовицьких армій, намагаючись здобути незалежність. Більшовики перемогли після чотирирічної війни, під час якої спалювали мечеті та села, придушували спротив місцевого населення. Радянська влада розпочала кампанію секуляризації. Сповідування ісламу, юдаїзму та християнства піддавалося репресіям, а багато мечетей, церков і синагог були закриті. На цих теренах більшовицька влада проголосила т. зв. Бухарську Народну Радянську Республіку, яка була ліквідована та розділена в 1924 році, внаслідок чого було проголошено Таджицьку Радянську Соціалістичну Республіку. Внаслідок радянської сільськогосподарської політики Центральна Азія, включно з Таджикистаном, постраждала від голоду, який забрав багато життів.

Радянський період Два раунди сталінських чисток (1927–1934 та 1937–1938) призвели до виключення майже 10 000 осіб з усіх рівнів Комуністичної партії Таджикистану. На заміну виключених було направлено етнічних росіян, і згодом росіяни домінували на партійних посадах усіх рівнів, включаючи найвищу посаду першого секретаря. З 1926 по 1959 рік частка росіян серед населення Таджикистану зросла з менш ніж 1% до 13%. Бободжан Гафуров, перший секретар Комуністичної партії Таджикистану з 1946 по 1956 рік, був єдиним значущим таджицьким політиком за межами країни в радянську еру. За ним на посаді були Турсунбай Ульджабаєв (1956–1961), Джабар Расулов (1961–1982) і Рахмон Набієв (1982–1985, 1991–1992).