Ян Карлович (Іван Карлович; 28 травня 1836, Субортовичі близько Меркіна (Варенський район, Алітуський повіт, Литва) — 14 червня 1903, Варшава) — білоруський і польський етнограф, музикознавець, лінгвіст, фольклорист (вивчав польський, литовський фольклор), журналіст, член (з 1887Karłowicz Jan Aleksander (польск.). WIEM, darmowa encyklopedia.) Академії знань.

Біографія Походив зі шляхетської родини герба Остоя, був сином Олександра та Антоніни Карловичів з роду Молоховець. Початкову освіту здобув удома у батькаPolski słownik biograficzny : [польск.]. — Warszawa: Nakł. Polskiej Akademii Umiejętności, 1967. — Vol. 12. — P. 53., потім навчався в гімназії у Вільні (1847-1852, там же навчався грі на фортепіано і віолончелі), а потім в Московському університеті, де вивчав філологію та історію (1853-1857, там же грав в симфонічному оркестрі університету). У 1857-1859 роках здобував додаткову освіту в Колеж де Франс в Парижі і потім в Гейдельберзі; теорію та історію музики вивчав в консерваторії в Брюсселі (1859-1860), потім вивчав історію та філософію в Берлінському Університеті (1865-1866), в тому числі в Леопольд фон Садна; в Берлінському Університеті в 1866 році захистив докторську дисертацію під назвою «De Boleslai Primi bello Kioviensi». Роком пізніше захистив габілітаційну дисертацію «Don Karlos, królewicz hiszpański. Szkic biograficzno-historyczny» у Варшавській головній школі, але не отримав габілітації.

Деякий час працював канцелістом окружного суду у Вільно (1862 рік). У 1865 році одружився з Іреною, дочкою Едмунда Сулістровського (1814–1871). Разом з дружиною жив у маєтку Карловича в Подзітві, після смерті Едмунда переїхав до маєтку у Вишневе. У шлюбі народилося четверо дітей, в тому числі син Мечислав, що став відомим композитором і альпіністом, і дві доньки: Яніна, що стала вчителькою, і Ванда (її чоловіком був Зигмунт Василевський, літературний критик, політичний діяч, сенатор Другої Речі Посполитої).

У 1871 році нетривалий час був науковим співробітником у Варшавській консерваторії. У литовських губерніях збирав місцевий фольклор, працював над створенням соціальних інститутів взаємодопомоги, разом з Константом Скірмунтом очолював Італійський банк в Шеметовщизне, в 1875 році написав наукову роботу литовською мовою, в якій розглядалася її історія, граматична структура і зв'язок з іншими індоєвропейськими мовами. У 1876 році вирушив до Філадельфії. У 1882 році вирішив, що не може займатися в Литві науковою діяльністю (плануючи роботу над словником польської мови), і продав Вишневе графам Бутенеєвим-Хрептовичевим, що в період русифікації було поставлено йому як зрада. Разом з сім'єю переїхав спочатку в Гейдельберг, потім в Дрезден, Прагу і в підсумку до Варшави. З собою постійно перевозив велику бібліотеку (чотири тисячі примірників). З 1899 року викладав етнографію на педагогічних курсах у Варшаві.

Наукова діяльність З 1887 був членом-кореспондентом Академії наук у Кракові. Був також членом Познанського Товариства друзів наук (з 1872 — член-кореспондент), «Societe des Traditions Populaires» в Парижі (з 1880), Литовського літературного товариства (з 1881 року), етнологічного товариства у Львові (в 1895 став одним з його засновників і пізніше був почесним членом) Товариства дослідників природи ім. Миколая Коперника, американського фольклорного суспільства, фольклорного суспільства в Лондоні, Академії наук і мистецтв у Загребі, етнологічного товариства в Празі. Почесного членства його удостоїло варшавське співоче товариство «Lutnia». У Варшавському Музичному товаристві заснував секцію ім. Станіслава Монюшка (1891) та ім. Фридерика Шопена (1899 рік). У 1888 році був одним зі співзасновників Етнографічного музею у Варшаві. Обіймав посаду президента Фонду літератури у Варшаві.

Його наукові інтереси включали в себе літературний фольклор, етномузикзнавство, польську філологію, релігієзнавство, порівняльне мовознавство, литвиністіку, краєзнавство, музичну нотацію. Спільно з Адамом Антоні Криньским і Владиславом Недзведзьким склав найбільший (до середини XX століття) словник польської мови (1900-1927, 8 томів), що охоплює приблизно 280000 слів.

Проводив порівняльні дослідження польських переказів, доводив чеське походження легенди про Пяста. Вивчав етимологію імен та процес їх трансформації в прізвищах і назвах сіл, представив своє пояснення етимології слова «Польща». Описав безліч невідомих народних музичних інструментів, а також дав описав, як влаштована стара польська селянська хата. У 1876 році запропонував власний спосіб запису нот.

Співпрацював з щомісячним географічно-етнографічним журналом «Wisła» (1889-1899), бувши його редактором, співпрацював також у виданнях «Aleneum», «Pamiętnik Fizyjograficzny», «Melusine»; спільно з Криньським заснував журнал «Prace Filologiczne» (1884). Виконав кілька перекладів (в тому числі «Дані етики» Герберта Спенсера) і написав безліч власних наукових робіт. Найбільш відомі такі праці: «Про chacie polskiej» (IV том журналу «Pamiętnik», 1884) і «Про imionach wlasnych polskich m iejsc i ludzi» («Pami ętnik» V, 1885 і VI, 1886). В останній праці розглядаються польські місцеві й особисті власні імена і прояви народної етимології. У томах XI та XII «Zbi ór wiadomo ści do antropologii krajowej» (видання Краківської академії наук) видав «Podania i bajki ludowe zebrane na Litwie» — збірка литовських і білоруських казок. Писав також історико-літературні статті (в «Атенеум») і публіцистичні твори (наприклад, стаття про шляхту в «Ognisko» 1882).

21 жовтня 2011 до 175-річчя від дня його народження в Субортовичах був встановлений дерев'яний меморіалSubartonyse pagerbtas žymus kraštietis Janas Karlovičius.

Література Ліцьвінка Васіль. Ян Карловіч; Беларуская энцыклапедыя. Т. 8. — Мн., 1999. Wiella Encyklopedia Powszechna. T. 5. — Warszawa, 1965. — C. 474. Podania i bajki ludowe, zebrane na Litwie / staraniem Jana Karłowicza. ― Kraków, 1887. (13И//460(026)) Biogramy uczonych polskich, Część I: Nauki społeczne, zeszyt 2: K–O (pod redakcją Andrzeja Śródki i Pawła Szczawińskiego), Ossolineum, Wrocław 1984 Zbigniew Hauser, Śladami Karłowiczów, Spotkania z Zabytkami|Spotkania z zabytkami, 8/2002 Karol Appel, Życie i prace Jana Karłowicza (1836—1903), Warszawa 1904 ( kopia cyfrowa) Karłowicz Jan Aleksander Ludwik. henryk-sienkiewicz.eu Prace Jana Karłowicza w serwisie Polona.pl Сумцов Н. Е. Карлович, Ян // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.

Примітки

Посилання Биография Карлович, Ян // Encyklopedia PWN