Лев Львович Байков (1869—1938) — російський воєначальник, генерал-лейтенант, учасник Першої світової війни.
Біографія Народився 15 червня 1869 року у Ізюмі, син генерал-лейтенанта Лева Матвійовича Байкова.
Освіту здобув у 1-му кадетському корпусі, після закінчення якого 1 вересня 1888 року був прийнятий до 1-го військового Павлівського училища. Випущений 10 серпня 1889 року підпоручиком у 16-й гренадерський Мінгрельський полк. Потім служив у 26-й артилерійській бригаді. 10 серпня 1893 року підвищений до поручика.
У 1897 році Байков завершив по 1-му розряду проходження курсу наук у Миколаївській академії генерального штабу, причому 19 травня 1897 року за успіхи був підвищений до штабс-капітана. По закінченню академії призначений до Одеського військового округу.
22 грудня 1898 року призначений старшим ад'ютантом штабу 14-ї піхотної дивізії та 18 квітня 1899 року підвищений до капітана. Перебуваючи на цій посаді Байков з 16 жовтня 1900 року по 20 жовтня 1901 року проходив цензове командування ротою у 54-му піхотному Мінському полку. З 22 квітня 1902 року був столоначальником Головного штабу та 6 квітня 1903 року отримав чин підполковника.
23 березня 1904 року Байков був переведений до Окремого корпусу прикордонної варти та призначений начальником штабу 5-го округу, 22 квітня 1907 року підвищений до полковника. З 17 червня по 13 жовтня 1907 року був відряджений до армійської піхоти та відбував цензове командування батальйоном у 59-му піхотному Люблінському полку.
23 березня 1913 року Байков отримав у командування 53-й піхотний Волинський полк.
З самого початку Першої світової війни Байков брав участь у боях та за відзнаки 16 серпня 1914 року був підвищений до генерал-майора і незабаром призначений командиром 2-ї бригади 71-ї піхотної дивізії. У бою 7 жовтня 1914 року був контужений у голову, але продовжував залишатися в строю до 2 листопада, коли був евакуйований до тилу для лікування контузії. За відзнаки у осінніх боях був нагороджений мечами до ордену св. Володимира 3-го ступеня.
Найвищим наказом від 24 лютого 1915 року Байкову було подаровано Георгіївську зброю.
Найвищим наказом від 24 квітня 1915 року він був нагороджений орденом св. Георгія 4-го ступеня.
1 квітня 1915 року Байков був призначений начальником штаба 32-го армійського корпусу, з 2 листопада 1916 року командував 115-ю піхотною дивізією, а 24 червня 1917 року отримав у командування 38-у піхотну дивізію, дещо пізніше отримав звання генерал-лейтенант.
Після Жовтневої революції Байков з чином генерал-хорунжого був прийнятий до гетьманської армії в Україні, 11 жовтня 1918 року призначений начальником штабу Окремого корпусу прикордонної варти. На початку 1919 року Байков вступив доЗбройних сил Півдня Росії.
На початку 1920 року евакуювався з Одеси до Салоніків. З травня того ж року проживав у Югославії. Помер у Белграді 23 листопада 1938 року.
Нагороди Серед інших нагород Байков мав ордени:
Орден Святого Станіслава 3-го ступеня (1901 рік) Орден Святого Станіслава 2-го ступеня (1906 рік) Орден Святого Володимира 4-го ступеня (1910 рік) Орден Святого Володимира 3-го ступеня (14 квітня 1913 року, мечі до цього ордену подаровані в кінці 1914 року) Георгіївська зброя (24 лютого 1915 року) Орден Святого Георгія 4-го ступеня (24 квітня 1915 року) Орден Святого Володимира 2-го ступеня з мечами
Літературні труди Після себе Байков залишив декілька військово-літературних праць:
«Добірка запитань для перевірки знань артилерійських розвідників» (СПб., 1910) «Властивості бойових елементів та підготовка військ до війни та бою» (Одеса, 1910) «Стратегія в епоху Наполеона та у сучасні війни» «Бойова служба військ вночі»
Джерела
Волков С. В. Генералитет Российской империи. Энциклопедический словарь генералов и адмиралов от Петра I до Николая II. Том I. А—К. — , 2009. — С. 98. — ISBN 978-5-9524-4166-8. Высочайшие приказы по военному ведомству. К № 1273 «Разведчика». — С. 209. Высочайшие приказы по военному ведомству. К № 1285 «Разведчика». — С. 604. Ганин А. В. Корпус офицеров Генерального штаба в годы Гражданской войны 1917—1922 гг.: Справочные материалы. — , 2009. — С. 160, 432, 721. — ISBN 978-5-85887-301-3. «Новое время». — 10 (23) января 1915. — № 13948. Пограничная служба России: Энциклопедия. Биографии. — , 2008. — С. 87. — ISBN 978-5-9950-0005-1. Список полковникам по старшинству. Составлен по 1 марта 1914 г. — , 1914. — С. 224. Шабанов В. М. Военный орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769—1920. Биобиблиографический справочник. — , 2004. — С. 394. — ISBN 5-89577-059-2.