Миха́йлівський за́мок (; ) — палац у Росії, в центрі Санкт-Петербурга. Збудований у 1796—1801 роках в стилі російського класицизму за наказом імператора Павла I як його резиденція. Створений як замок на воді. Став місцем убивства імператора. Найбільший архітектурний пам'ятник, що завершує історію петербурзької архітектури XVIII сторіччяРусский музей . Інша назва — Інженерний замок ().

Назва Своєю назвою Михайлівський замок зобов'язаний розміщенному в ньому храму Михайла Архангела, покровителя дому Романових, й бажанням Павла I називати всі свої палаци «замками» за причиною його титулу Великого магістра Мальтійського ордена,Михайловский замок Статья Н. А. Иониной Друге назва — «Інженерний замок» походить від розташованого там з 1819 року Головного інженерного училища.

Ряд мемуаристів стверджує, що назва пов'язана з появою Архангела Михаїла або його посланника вартовому солдату на місці, де згодом було зведено замокБолотов А. Т. Памятник претекших времян, или Краткие исторические записки о бывших происшествиях и носившихся в народе слухах // Записки очевидца: Воспоминания, дневники, письма. М., 1990. С. 255—256 и др.. Принаймні, саме так сучасники інтерпретували настійні вимоги государя називати замок «Михайлівським» відразу після закладки. Не виключено, що легенда про бачення поширювалася імператором свідомо для того, щоб обґрунтувати вельми сумнівну необхідність термінового зведення нової резиденції наказом святогоНежинский Ю. В., Пашков А.О. Мистический Петербург: историческое расследование. — Montreal: Т/О «НЕФОРМАТ» Издат-во Accent Graphics Communications, 2013. С. 14. — ISBN 9-78130155-498-0.

Єдиний відомий випадок в історії російської архітектури, коли світська архітектурна споруда було названа не на честь власника, територією або призначенням, але на честь святого.

Будівництво Загальний задум створення замку і перші ескізи його планування належали самому Павлу. Робота над проектом майбутньої резиденції почалася ще в 1784 році, коли він був великим князем. В процесі проектування, що тривало майже 12 років, він звертався до різних архітектурних зразків, побаченим під час закордонної подорожі 1781—1782 років. Одним з можливих місць зведення нового палацу називалася Гатчина. До моменту початку будівництва папка проектів імператора налічувала 13 різних варіантів майбутнього палацу.

Указ про будівництво замку — багаторічної мрії, було видано в перший місяць царювання Павла I, 28 листопада 1796 року: «для постійного государева помешкання будувати з поспіхом новий неприступний палац-замок. Стояти йому на місці застарілого Літнього будинку».

Палац цей займає місце, на якому колись стояв Літній палац, побудований Петром Великим в 1711 році, при злитті Мойки з Фонтанкою.Коцебу А. Ф. Ф. фон. Короткий опис імператорського Михайлівського палацу 1801 року"

Будівля зведена на місці дерев'яного Літнього палацу Єлизавети Петрівни, створеного архітектором Франческо Растреллі, де 20 вересня (1 жовтня) 1754 року велика княгиня Катерина Олексіївна народила великого князя Павла Петровича й де під час Палацового перевороту 1762 року була проголошена імператрицею його мати.

Замок було побудовано у 1797—1801 роках, його перший камінь закладено року. У підсумку проект палацу був виконаний архітектором Василем Баженовим за дорученням імператора Павла I, що бажав зробити його своєю головною парадною резиденцією. Будівництвом керував архітектор Вінченцо Бренна (який довгий час помилково вважався автором проекту). Бренна переробив початковий проект палацу й створив художню обробку його інтер'єрів.

Крім Баженова й Бренна у створенні проекту брав участь сам імператор, який склав кілька малюнків для нього. У помічниках Бренна також значилися Федір Свиньїн й Карло Россі. Павло I прискорював будівництво, Вінченцо Бренна отримав чин статського радника, йому в допомогу спрямовані Чарльз Камерон і Джакомо Кваренгі. Крім того, разом з Бренна працювали Є. Соколов, І. Гірш й Григорій Пильников, а ще на стадії створення проекту Павло залучав Анрі Віольє. Для прискорення робіт були перекинуті будівельні матеріали з інших будівництв: декоративний камінь, колони, фризи і скульптури з Царського Села й Академії мистецтв (були розібрані кілька павільйонів у Царському Селі й палац у Пеллі); з будівництва Ісаакіївського собору за проектом Рінальді — мармур, в тому числі фриз з написом, який помістили над головними воротами; з Таврійського палацу — набірний паркет.

За розпорядженням імператора будівництво велося вдень і вночі (при світлі ліхтарів і смолоскипів), так як він вимагав відбудувати замок начорно у той же рік. Число робітників, що працювали на будівництві, доходила до 6 тисяч одночасно

року, у день святого Архангела Михаїла, замок було урочисто освячено, але роботи по його внутрішньому оздобленню ще тривали до березня 1801 року.

Після вбивства імператора, через 40 днів після новосілля, Михайлівський замок було покинуто Романовими й на два десятиліття прийшов в запустіння. Коли Олександру I знадобилося срібло для розкішного сервізу весільного подарунка сестрі Ганні Павлівні, королеві Нідерландів, на переплавку пішли срібні врата з Михайлівської палацової церкви. Микола I наказав архітекторам «добувати» у палаці мармур для побудови Нового Ермітажу.

У 1819 році замок зайняло Головне інженерне училище, від якого пішла його друга назва — «Інженерний». У приміщенні імператорської спальні, де було вбито Павла I, в 1858 році за вказівкою імператора Олександра II була освячена церква св. первоверховних апостолів Петра і ПавлаМихайловский замок: Страницы биографии памятника в документах и литературе / Сост., авт. вступ. ст. и коммент.: Н. Ю. Бахарева, Е. Я. Кальницкая, В. В. Пучков и др. М., 2003. С. 347—348.

У 1820 році Карло Россі перепланував територію навколо замку. Підйомні мости були прибрані, а канали засипані. У наступні роки замок поступово втрачав первозданний вигляд. Керував перебудовою тоді Томмазо Адаміні. У 1829—1835 роки була проведена перебудова і перепланування інтер'єрів для потреб інженерного училища (архітектор Олександром Андрєєв). У 1893—1894 роках замок перебудовувався архітектором Миколою Шевяковим.

З 1918 по 1941 і з 1945 в замку розміщується військово-інженерна школа (Ленінградське військово-інженерне училище). Під час німецько-радянської війни (1941—1945 рр) в Михайлівському замку розташовувався шпиталь. У 1951 році в замок на час проведення ремонту і реставрації в Головному адміралтействі переведені кораблебудівний і особливий факультети військово-морського інженерного училища ім. Дзержинського. З 1957 року по даний час в замку розташовується Центральна військово-морська бібліотека. У 1960 році військове відомство звільнило (за винятком ЦВМБ) замок, що було передано Ленінградській Раді народного господарства для розміщення технологічних інститутів. Основним орендарем стало Центральне Бюро технічної інформації Ленінграда (ЦБТІ). У 1980-х у замку розташовувалися Ленінградський Центр науково-технічної інформації (ЛенЦНТІ), Ленінградська філія Всесоюзного науково-дослідного інституту технічної естетики (ВНДІТЕ), Всесоюзний проектний інститут «ДіпроНДІнеметаллоруд», Ленінградський державний інститут по проектуванню заводів енергетичного машинобудування «Лендепроэнергомаш», ЛПО обчислювальної техніки та інформатики, СКБ «Індикатор».

У 1988 році орендарі почали поступово звільняти приміщення замку. Через використання різними установами різних відомств протягом довгого часу, стан замку залишав бажати кращого: палацові зали були перегороджені вздовж і впоперек, плафони і розписи на стінах — грубо зафарбовані.

У 1991 році третина приміщень замку була передана Державному Російському музею, а всі будівлі (за винятком приміщень бібліотеки ВМФ) передано в розпорядження музею в 1994 році. До 300-річного ювілею міста замок було відреставровано, відновлено багато інтер'єрів у вигляді, в якому були за імператора Павла І, а також напис на фасаді (раніше закритий листовим залізом) і статуї з боку Літнього саду. Були реконструйовані й відкриті фрагменти Воскресенського каналу й Трьопрогінного мосту, що збереглися під землею — частина інженерно-фортифікаційних споруд, що оточували замок. Урочисте відкриття Михайлівського замку відбулося 27 травня 2003 року.

У залах замку відкриті постійні експозиції — «Античні сюжети в російській мистецтві», «Епоха Ренесансу в творчості російських художників», «Історія замку і його мешканців» і «Відкритий фонд скульптури».

Опис

В плані замок являє квадрат із заокругленими кутами, всередину якого вписаний центральний восьмикутний парадний внутрішній двір. Головний в'їзд у замок розташовано з півдня. Три розташованих під кутом мости з'єднували будинок з площею, що розташована перед ним. Через рів з водою, що оточував площу Коннетабля з пам'ятником Петру I у центрі, було перекинуто дерев'яний підйомний міст, по обидва боки якого стояли гармати. За пам'ятником — рів й три мости, причому середній міст призначався тільки для імператорської родини та іноземних послів і вів до головного входу. «Російський імператор, задумуючи його зведення, відштовхувався від поширеної в європейських столицях схеми побудови прямокутного в плані замку з прямокутним ж внутрішнім двором і круглими кутовими вежами».

Будівля розташована біля витоку річки Мойки з Фонтанки. Спочатку вона була з усіх боків оточена водою: з півночі і сходу річки Мойка й Фонтанка, а з півдня й заходу канали Церковний й Вознесенський (тепер засипані) відокремлювали замок від решти міста, перетворюючи територію замку на штучний острів. Потрапити до нього можна було лише через мости, що охоронялися вартовими.

Підхід до будівлі починався від Італійської вулиці через потрійні напівциркульні ворота, середній проїзд яких призначався лише для членів імператорської родини. За ними знаходилася широка пряма алея, по якій були побудовані будівлі стаєнь і манежу (екзерциргауз). Вона закінчувалася у триповерхових павільйонів кордегардій, за якими починалися передзамкові укріплення.

В комплекс споруд замку входили:

Палац Воскресенський канал (засипаний, відновлена частина під Трехчастным мостом) Тричастинний міст Горнверк, на якому було встановлено пам'ятник Петру I (сучасна площа Петра Великого, раніше площа Коннетабля) Кленова вулиця Два павільйони Кордегардій Михайлівського замку

Архітектура палацу характерна для Санкт-Петербурга XVIII сторіччя. Суворою витонченістю свого стилю замок швидше нагадує середньовічну фортецю, він є єдиним в Росії палацовим спорудою «замок на воді» в стилі романтичного класицизму. «Своєрідний вигляд цього будинку, що поєднує в собі суперечливі архітектурні тенденції та стилістичні прийоми, ставить його осібно в загальному руслі розвитку російського класицизму. Однак саме Михайлівський замок сприймається як найбільш виразний символ павлівської доби. У його зовнішності виразно втілилися художні смаки і своєрідність особистості власника і головного творця — імператора Павла I»