Вбивство Павла I, переворот 1801 — загибель російського імператора Павла I в ніч з понеділка 11 (23) березня на вівторок 12 (24) березня 1801 року (0:45 — 1:45), в результаті змови за участю гвардійських офіцерів у будівлі Михайлівського замку.
О пів на першу ночі група з 12 офіцерів увірвалася в спальню імператора і, внаслідок конфлікту, він був побитий, отримав удар у скроню важкою золотою табакеркою і був задушений шарфом. Натхненниками змови були Микита Панін та Петро Пален, а групу безпосередніх виконавців («п'яних гвардійців») очолювали Микола Зубов та Леонтій Беннігсен. Причинами змови було невдоволення учасників непередбачуваною політикою, проведеної Павлом I, і, особливо, образи і опала, якої було піддано багато їх і під яку будь-якої миті могли потрапити інші — тобто бажання змінити царя на більш «поступливого». Також підозрюється фінансування Великою Британією, незадоволеною розривом відносин із Росією та її союзом із Наполеоном. Поінформованість цесаревича Олександра Павловича про прийдешнє вбивство його батька перебуває під питанням. На території Російської імперії інформація про цю подію була під цензурною забороною до революції 1905 року, хоча активно висвітлювалася зарубіжною та емігрантською пресою. Офіційною версією в Російській імперії понад сто років була смерть від хвороби з природних причин: «від апоплексичного удару» (інсульту). Будь-які публікації, де був натяк на насильницьку смерть імператора, припинялися цензурою.
Обставини
Джерела Обставини вбивства імператора відомі із спогадів сучасників, які спілкувалися з безпосередніми учасниками змови (єдиними джерелами, створеними безпосередньо змовниками, є лист Л. Л. Беннігсена та записка К. Півторацького). Відомості, що повідомляються мемуаристами, найчастіше суперечливі в деталях. Сучасний історик Ю. Сорокін, що спеціалізується на даному періоді, пише, що швидше за все «ніколи не вдасться відтворити достовірні факти, відокремивши їх від вигадки очевидців та інших сучасників».
Джерелами на цю тему є: Микола Саблуков (1776—1848), під час убивства був у частинах, що стояли в замку, але участі в змові не брав. «Воспоминание о дворе и временах императора российского Павла I до эпохи его смерти. Из бумаг умершего русского генерала» // Fraser's Magazine for Town and Country, Лондон. Леонтій Бенігсен — учасник змови. Зберігся його лист А. Фоку, в якому він розповідає про переворот 1801 року і про кампанію проти Наполеона 1807 року. Також його промови відомі в записі кількох співрозмовників: нотатка Ланжерона (складену одразу ж після бесіди 1804 р., див. нижче), розповідь Беннігсена генералу Кайсарову, записана Воєйковим (1812 р.); спогади Адама Чарторийського (див. нижче), Августа Коцебу (див. нижче), лейб-медика Гріве, племінника Беннігсена — фон Веделя. Костянтин Полторацький — належав до третьої, найнижчої групи змовників, залишив записки, в яких описує події, але стверджує, що не знав про конкретну дату змови, тому що його забув попередити начальник генерал Депрерадович (Ейдельман вважає, що він лукавить). Стояв на варті під час убивства. Олександр Ланжерон (1763—1831) прибув до столиці незабаром після перевороту і займався збором інформації на цю тему. Його записки включають виклад розмов Ланжерона з Паленом (1804 рік), Бенігсеном і великим князем Костянтином (1826 рік) і заключну частину, що містить роздуми автора. Доротея Лівен. Її свекруха, графиня Шарлотта Карлівна фон Лівен, була вихователькою дітей Павла I і перебувала в ніч з 11 на 12 березня 1801 року в Михайлівському замку. Князь Адам Чарторийський (1770—1861), приїхав до столиці незабаром після перевороту. Друг і соратник Олександра I. Карл Генріх Гейкінг (1751—1809), приїхав до столиці незабаром після перевороту. Август Коцебу, перебував у столиці під час убивства. Восени 1872 року новоросійський його син генерал-губернатор М. Коцебу підніс у Лівадії імператорові Олександру II записку про вбивство Павла I. Імператор передав записку князю А. Лобанову Ростовському. Дипломат-історик переклав німецький рукопис російською мовою і підготував до друку. Він написав передмову, забезпечив рукопис підрядковими примітками, а наприкінці тексту помістив «Дополнительные примечания», що мали характер розгорнутих коментарів. У своїй записці А. Коцебу помістив список найголовніших змовників Михайло Фонвізін (1787—1854), 14-річний у момент убивства, пізніше створив історичне дослідження на основі своїх бесід з учасниками змови, чиїх імен він не називаєФонвизин М. А. Из записок Фонвизина Цареубийство 11 марта 1801 года. Записки участников и современников: репринт издания 1907 года. — М.:Вся Москва, 1990. С. 155—169.. Микита Муравйов, 8-річний у момент смерті Павла, пізніше склав докладний розпис подій. розповідь про вбивство Павла I він чув від К. Полторацького, який проживав одночасно з ним у Твері. Полторацького, який у чині прапорщика був у варті в Михайлівському палаці цієї фатальної ночі, з доповненнями багатьма подробицями, почутими в Москві ще в 1820 р. від одного з учасників убивства, полкового ад'ютанта Преображенського полку і плац-майора Михайлівського замку Аргамакова. Анонімний «Щоденник сучасника» (Notice sur la mort de Paul 1er, Empereur de Russie), Paris, 1806 Принц Євген Вюртембергський, який прибув до столиці 6 лютого в 13-річному віці, ночував у замку, залишив записки.
Передумови
Жорсткі методи управління Павла I, створена ним обстановка страху і невпевненості, невдоволення вищих дворянських кіл (позбавлених колишньої свободи та привілеїв), столичного гвардійського офіцерства та нестабільність політичного курсу призвели до виникнення змови проти імператора. Павло переносив опали з підданих на рідних, погрожував самій династії, що дозволило учасникам заколоту вважати себе вірними Романовим. Мусована в суспільстві тема ненормальності Павла та його об'єктивно непопулярні накази, зокрема про одяг та зачіски. Наприклад: 13 грудня 1800 року Павло запропонував Папі римському переселитися до Росії. З 1799 року, пише Чарторийський, — «Павла стали переслідувати тисячі підозр: йому здавалося, що його сини недостатньо йому віддані, що його дружина бажає царювати замість нього. Занадто добре вдалося навіяти йому недовіру до імператриці та його старих слуг. З цього часу почалося для всіх, хто був близьким до двору, життя, повне страху, вічної невпевненості». Погіршення відносин царя з дворянством та гвардією. 2 травня 1800 р. за різкі слова щодо ордена св. Анни (що носить ім'я коханої царя — Анни Лопухіної-Гагаріної) штабс-капітан Кирпичников отримав 1000 палиць. Ейдельман пише, що «сучасники вважали, що цей винятковий навіть на той час акт зіграв чималу моральну роль передісторії змови. У кількох спогадах історія Кирпичникова представлена як виправдання змовників». «Строгіше цього наказу, — зауважує сучасник, — не було жодного в царюванні Павла. Ця обставина мала вплив на ту подію, яка припинила його правління». Зовнішня політика Павла суперечила інтересам Англії. Англія, ймовірно, субсидувала змовниківН. Эйдельман. Грань веков. «Війна з Англією стрімко наближалася. Разом з цим посилилася і аналогія, історична паралель з 1762, коли Петро III готував непопулярну війну з Данією, і початковий план перевороту був пов'язаний з виїздом царя в армію, можливим захопленням столиці». Повідомлення про чутку, яка полягала в тому, що Павло ніби хотів ув'язнити дружину і старших дітей у фортецю і одружитися чи то на Гагаріній, чи то на мадам Шевальє: «Цей великий удар полягав у ув'язненні імператриці в Холмогори, віддалених за 80 верст від Архангельська; місце дике, порожнє, де нещаслива родина Ульріха Брауншвейзького нудилося протягом довгих років. Шліссельбург мав бути місцем ув'язнення великого князя Олександра; Петропавлівська фортеця була призначена великому князю Костянтину. Пален та деякі інші мали загинути на ешафоті» (невідомо, наскільки відповідає істині, а наскільки був результатом інтриг і пліток Палена). Епізод із Рібоп'єром (див. нижче), що викликав висновок спадкоємця. Кричучий указ про узаконення майбутніх позашлюбних дітей імператора (див. Мусіної-Юр'євої Марфи Павлівни Прибуття Євгена Вюртембергського (племінника Марії Федорівни), якого Павло ніби має намір одружити зі своєю старшою дочкою і зробити спадкоємцем. Чутка про випрошення графом Паленом дозволу імператора на виняткові повноваження — заарештувати у разі потреби імператрицю і великих князів, і отримання ним письмового наказу.
З листа Семена Воронцова, написаного езопівською мовою:
План змовників
Створення ядра коаліції змовників, які вірять у необхідність змін, відноситься ще до літа 1799 року. Незадовго доти, у листопаді 1798 року, у Смоленську було розкрито таємна організація офіцерів, яка планувала зміщення, і, можливо, і вбивство Павла Петровича (так званий Каналський цех).
Спочатку, за власними заявами, змовники мали намір обмежитися арештом Павла для того, щоб змусити його зректися престолу на користь старшого сина. Панін і Пален були солідарні у необхідності запровадження конституції, проте Панін бачив спосіб у регентстві, а Пален — у знищенні Павла I. Ейдельман пише, що Пален «тримаючи в резерві когорту незадоволених, зондуючи, промацуючи саме тих, хто „мовчить і діє“, він до певного часу не відкриває задумів і майже нікого не поінформує про конкретний план, термін, навіть цілі, наприклад, пояснюється з близькими співучасниками щодо регентства, збереження життя Павла при внутрішній переконаності, що царя треба вбити».
Бенігсен писав: «Прийнято було рішення оволодіти особою імператора і відвезти його в таке місце, де він міг би перебувати під належним наглядом і де він був позбавлений можливості робити зло». Передбачається, що так вважала більшість змовників, яким було страшно підняти руку на монаршу особу, а організатори змови від початку планували криваву розв'язку.
Учасники змови
Загальна кількість осіб, залучених до змови, за оцінками становить від 180 до 300 людей. Ейдельман орієнтовно ділить змовників на три основні групи:
Перша — вожді, найбільш долучені, які були у курсі остаточного плану убивства, а також Зубови Микита Панін — віце-канцлер, був ідейним натхненником змови. Був висланий із Петербурга і фізично був відсутній під час розв'язки. Петро Пален — генерал-губернатор Петербурга, взяв на себе функції технічного керівника змови. У листопаді 1800 року потрапив у опалу. Осип Дерібас — брав участь у первісному плануванні змови, але помер 2 (14) грудня 1800 року, причому існує гіпотеза, що його отруїв барон Пален, який перебував біля ліжка хворого в ніч смерті адмірала, стежачи за тим, щоб хворий, без тями, не видав змовників, — оскільки в останній місяць перед його смертю Павло пом'якшився до Дерібаса, і той міг видати спільників. Зубови: Платон Зубов, князь — останній фаворит Катерини II. Був віддалений Павлом від двору, але завдяки інтризі обвів Кутайсова навколо пальця, і той клопотав перед імператором про його повернення. Був залучений до змови завдяки значному впливу, заробленому ним в останні роки царювання Катерини, його широким зв'язкам, колу знайомств і облагороджених ним офіцерів. Був свого роду символом катерининського часу. Микола Зубов, граф — його брат, зять Суворова. Дурний, але великий, фізично сильний чоловік, притягнутий через свої родинні зв'язки і симпатії солдатів. З ним вважали за краще не ділитися інформацією, оскільки його дружина була дуже балакуча. Валеріан Зубов, його брат, втратив на війні ногу, і тому не ходив у замок.