Другий тріумвірат — союз трьох осіб: Марка Антонія, Октавіана Августа та Марка Емілія Лепіда, з метою протистояння очільникам заколоту і вбивства Юлія Цезаря — Марку Юнію Бруту і Гаю Кассію Лонгіну. Тріумвірат виник під час громадянської війни (44—42 до н. е.) і згодом тріумвіри стали її переможцями.
Альянс утворився у жовтні 43 року до н. е., коли учасники союзу зустрілися на річці Рено поблизу сучасного міста Бононії у Північній Італії і уклали угоду про спільні дії проти змовників.
Союз укладався на 5 років, але в 38 до н. е. був поновлений і формально проіснував до 31 до н. е. На відміну від першого тріумвірату, був затверджений коміціями, і тріумвіри одержали надзвичайні повноваження «для влаштування державних справ». Таким чином, другий тріумвірат був не просто угодою приватних осіб (як перший), а публічно-правовим органом (зазвичай його відносять до екстраординарних магістратур). Свою владу вони використовували для розподілу між собою провінцій і організації проскрипцій проти політичних супротивників.
Після битви при Філіппах (42 р. до н. е.) Лепід отримав при розділі провінцій тільки Африку, а в 36 р. до н. е., після перемоги Октавіана над Секстом Помпеєм був зовсім усунутий від державних справ.
Розпався союз в результаті протиріч між тріумвірами, головним чином між Октавіаном та Марком Антонієм, що призвело в 31 до н. е. до нової кровопролитної громадянської війни. Полководець Октавіана Марк Віпсаній Агріппа у битві біля мису Акцій 2 вересня 31 до н. е. завдав вирішальної Антонію, після чого сили Октавіна висадилися у Єгипті. Після остаточної поразки під Александрією у 30 до н. е., Антоній і його дружина, єгипетська цариця Клеопатри VII наклали на себе руки, і Октавіан залишився одноосібним володарем Римської імперії.
Передумови Вбивство Юлія Цезаря в березневі іди 44 року до н. е. не викликало бурхливої радості в народі, як на це сподівалися заколотники. Навпаки, деякі античні автори згадують, що на церемонії поховання люди у відчаї кидалися в полум'я до тіла свого лідера. Підігрітий пафосною промовою Марка Антонія, натовп мало не вбив Брута, Касія та їхніх прибічників, тому тепер їм терміново потрібно було покинути столицю. Саме в цей час у політичну гру ввійшов Гай Октавій Фурин (за заповітом Цезаря був усиновлений і отримав ім'я Гай Юлій Цезар Октавіан), внучатий племінник диктатора. Він заприсягнувся помститися вбивцям Гая Юлія і першим його кроком стала роздача грошей римлянам, згідно із заповітом. Причому для цього йому довелося розпродати своє майно, оскільки Марк Антоній прибрав гроші Цезаря до своїх рук. У відповідь на це, Октавіан, заручившись підтримкою Цицерона, провів рішення визнати Антонія ворогом народу і разом з консулами Гіртієм і Пансою перемагає в битві при Мутіні (43 до н. е.), в якій обидва консули гинуть.
Після цього Октавіан, незважаючи на молодість (20 років), почав вимагати від сенату посаду консула-суффекта на 43 рік до н. е., а більшість в сенаті опиралася цьому. Тоді в жовтні 43 до н. е. майбутні тріумвіри зустрілися поблизу Бононії (нині Болонья) і об'єдналися для захоплення влади у державі.
Суть угоди та її законодавче затвердження
Тріумвірат нових лідерів був створений як Triumviri Rei Publicae Constituendae Consulari Potestate (Triumvirs для підтвердження Республіки консульською владою, скорочено III VIR RPC). Там, де перший тріумвірат був лише приватною угодою, другий був схвалений законом, в якому затверджувалося спільне правління над Римом трьох осіб (Октавіана, Антонія і Лепіда). Єдиною іншою посадою, яка коли-небудь була кваліфікована «для підтвердження Республіки», була диктатура Луція Корнелія Сулли. Єдиним обмеженням повноважень тріумвірату був п'ятирічний термін, який встановлювався законом.
Істориче дивацтво Тріумвірату полягає в тому, що він був, по-суті, управлінням з трьох чоловік з диктаторськими повноваженнями; до неї входив Антоній, який як консул в 44 року до н. е. отримав Lex Antonio, який скасував диктатуру і вигнав її з конституцій Республіки. Як і у випадку з Суллою і Юлієм Цезарем під час їх диктатури, члени Тріумвірату не бачили суперечності між проведенням надконсультного офісу і самим консульством одночасно.
У 44 до н. е. було підтверджено володіння Лепідом провінціями Іспанії та Нарбонської Галлії, а він погодився передати 7 легіонів Октавіану та Антонію, щоб продовжити боротьбу проти Брута та Кассія за східно-римську територію; у разі їхньої поразки імперій Лепіда мав забезпечити йому запасну позицію. Антоній зберіг Цизальпінську Галлію і гегемонію над самою Галлією, а Октавіан отримував Африку і лише номінальну владу над Сицилією і Сардинією. За словами історика Річарда Вейгеля, частка Октавіана на цьому етапі була «практично принизливою», а всі найважливіші провінції перейшли до Антонія і Лепіда. З іншого боку, передача легіонів Октавіану означала, що Лепід «ефективно усуває себе як рівноправного партнера» в майбутньому.
Продовження громадянської війни. Битва при Філіппах
В першому бойовому зіткненні 3 жовтня 42 до н. е. при Філіппах, на Віа Егназія республіканцям вдалося завдати болісних втрат тріумвірам — три легіони були розбиті, а їх орли захоплені. Однак, за нез'ясованих обставин Кассій покінчив життя самогубством, а Брут, що перебрав командування, проявив нерішучість і не став далі атакувати супротивника, що дало час тріумвірам переформувати своє військо.
Наступні 3 тижні Юній Брут вичікував, а в цей час тріумвіри намагалися вести пропаганду в його таборі, щоб знизити бойовий дух супротивників.
Зрештою, 23 жовтня легіонери Брута, не шануючи свого полководця, підштовхнули його до битви. Атака тріумвірів на лівий фланг і неспроможність Брута вчасно їй протидіяти, вирішила долю битви. Зім'ята армія почала втікати до табору, але солдати Октавіана досягли воріт табору, перш ніж відступаючі республіканці встигли замкнутися всередині, після чого Брут наклав на себе руки.
Перуанська війна та оновлення союзу
Перерозподіл земель Октавіана викликав широку напруженість, оскільки фермери були розкуркулені на користь солдатів. Брат Антонія Луцій, який був консулом, заступився за розкуркулених фермерів. Конфлікт призвів до перуанської війни, в якій Луцій зібрав армію прихильників, щоб кинути виклик Октавіану. Його заохочувала дружина Марка Антонія Фульвія. Лепід утримував Рим з двома легіонами, а Октавіан пішов, щоб зібрати свою армію, але Луцій переміг Лепіда, який був змушений втекти до Октавіана. Коли Октавіан просунувся в Рим, Луцій відступив до Перузії (Перуджа), де був обложений Октавіаном взимку 41-40 до н. е. Зрештою, він здався в обмін на помилування.
Результатом війни стало те, що Лепід був затверджений правителем Африки і отримав 6 легіонів Антонія, натомість Октавіан лишився єдиним правителев в Італії, з його власними лояльними легіонами під контролем. Коли прихильник Антонія Кален, правитель Галлії, помер, Октавіан взяв на себе його легіони, ще більше зміцнивши свій контроль над Заходом. Цей новий розподіл влади між тріумвірами був підтверджений Брундізіумським договором у вересні 40 до н. е. Приблизно в цей же час померла дружина Антонія Фульвія. Тріумвіри домовилися, що Антоній одружиться з сестрою Октавіана і це буде символом оновленого союзу.
Протистояння з Секстом Помпеєм Економічні проблеми, викликані виселенням усталених фермерів, посилилися контролем Секста Помпея над Сицилією, Корсикою і Сардинією. Військово-морський флот Помпея регулярно перехоплював римське судноплавство, що призводило до проблем з постачанням зерна. У 39 до н. е. Антоній і Октавіан вирішили домовитися про угоду про припинення піратства. За словами Аппіана, Секст сподівався замінити Лепіда в якості третього тріумвіра, але замість цього він лише підтвердив своє володіння островами пактом Місенума, в обмін на згоду припинити піратство. За словами одного з джерел, командир Менас порадив Сексту викрасти і вбити Антонія та Октавіана, коли вони святкували угоду на флагмані, але Секст відмовився.
Незважаючи на домовленість, конфлікти продовжувалися. Октавіан звинуватив Секста в тому, що він продовжує нападати на італійські міста. У наступному році Октавіан спробував захопити Сицилію силою. Він двічі зазнав поразки у морських боях біля Мессіни. Потім він домовився про зустріч з Антонієм, який планував атакувати Парфію і потребував військ. Антоній погодився доставити кораблі для нападу на Секста в обмін на війська для боротьби з парфянами. Октавіан також заручився підтримкою Лепіда, плануючи одночасний спільний напад на Сицилію.
Усунення Лепіда (36 до н. е.)
Хоча Октавіан номінально керував походом проти Секста, фактично кампанією керував полководець Октавіана — Марк Віпсаній Агріппа, який був консулом у 37 до н. е. Він переміг Секста у 36 до н. е. і забезпечив відновлення Тріумвірату на другий п'ятирічний термін.
Як і Перший Тріумвірат, Другий Тріумвірат був доволі нестабільним і не міг протистояти внутрішнім ревнощам і амбіціям. Антоній ненавидів Октавіана і проводив більшу частину свого часу на Сході, тоді як Лепід віддавав перевагу Антонію, але відчував, що обидва його колеги затьмарили себе, незважаючи на те, що він змінив Цезаря на посту Великого понтифіка в 43 до н. е. Під час кампанії проти Секста Помпея Лепід зібрав велику армію з 14 легіонів і значний флот. Лепід був першим, хто висадив війська на Сицилії і захопив кілька головних міст. Однак, він відчував, що Октавіан ставиться до нього як до підлеглого, а не до рівного. Це призвело до необдуманого політичного кроку, який дав Октавіану привід, необхідний йому, щоб усунути Лепіда від влади. Після поразки Секста Помпея Лепід розмістив свої легіони на Сицилії і почав вимагати, аби вона була приєднана до його імперія. Крім того, він мав бути відновлений у його колишніх провінціях, які були юридично гарантовані Lex Titia. Октавіан звинуватив Лепіда в спробі узурпації влади та розпалюванні повстання. Принизливо, що легіони Лепіда на Сицилії перейшли до Октавіана, і сам Лепід був змушений підкоритися йому. Лепід був позбавлений всіх посад, крім посади Великого понтифіка. Октавіан відправив його у вигнання в Циркей.
Двовладдя Октавіана і Антонія (36—33 до н. е.)
Щоб забезпечити свої війська скарбами та нагородами та зміцнити репутацію військового полководця, Октавіан вів війну в Іллірику, щоб поставити його під контроль римлян. Тим часом Антоній готував свою війну проти Парфії, користуючись поділами, викликаними новим парфянським царем Фраатом IV. Однак Антоній перенапружився і був змушений відступити зі значними втратами військ.
Після поразки Антонія в Парфії, Клеопатра прийшла йому на допомогу. Тоді Антоній звернув увагу на Вірменію, захопивши її царя Артавасдеса і окупувавши країну. Він карбував монети на згадку про перемогу, створив імітацію римського тріумфу.
Протиріччя між Октавіаном і Антонієм Союз почав руйнуватися, коли Октавіан побачив у Цезаріоні — ймовірному синові Юлія Цезаря та цариці Єгипту Клеопатри VII — загрозу своїй владі.
Ситуацію ускладнило те, що Марк Антоній покинув свою дружину — Октавію Молодшу, сестру Октавіана — і переїхав до Єгипту, де розпочав тривалий роман з Клеопатрою та фактично став вітчимом Цезаріона. Намагаючись затьмарити престиж Октавіана, Антоній підтримав висунення Цезаріона, сина Клеопатри, як законного спадкоємця Юлія Цезаря — попри те, що в заповіті Юлій Цезар Цезаріона не згадував.
У 34 році до н. е., під час урочистого ритуалу, відомого як «Пожертви Александрії», тринадцятирічного Цезаріона було проголошено «Царем царів». Окрім того, йому та іншим дітям Клеопатри він надав певні території. Союз з єгипетською царицею, а також контроль Антонія над численними римськими легіонами на Сході викликав занепокоєння серед римських політиків. Дехто вже тоді вбачав у ньому потенційного некоронованого володаря східних царств, що загрожував підвалинам Республіки.