Виговські — декілька шляхетських родів різного походження, що походять від власників різних частин маєтку Вигів Зауської волості Київського воєводства Великого князівства Литовського, які згадуються в історичних джерелах починаючи з першої половини 16 століття. Протягом 16-19 століть, більшість Виговських належало до категорії околичної шляхти, після 1864 року — до станів міщан, селян і лише кілька родин до дворян. Найвідоміші представники — брати Данило, Іван, Костянтин Остаповичі.Дворянський титул, наданий родині Лучичів Виговських імператором Леопольдом I Габсбургом, описаний у дворянських книгах Шляхетного родоводу Лучичів Виговських під номером А350 від 1832 року.
Історія Н. Яковенко у своїй праці про українську шляхту виводить коріння Виговських від двох родів. Рід Лучичів-Виговських вона виводить від Болсуна (Чорногуба), а роди Федьковичів-Виговських, Ігнатовичів-Виговських та Олешковичів-Виговських від роду Давидовичів-Виговських, які в свою чергу, виводяться нею від роду Ланевичів-Коркошків. Однак, такі генеалогічні конструкції зовсім не відповідають актовим джерелам.
Першими відомими землевласниками селища Вигов були брати князі Іван та Лев Федоровичі Полубенські, які отримали його за наданням Олександра Ягеллончика. Їх сестринець, староста житомирський — Щасний Герцик в 1533 році скаржився королю Сигізмунду І Старому на те, що київські зем'яни і бояри після безпотомної смерті його дядьків позабирали собі їх маєтки, зокрема і Вигів.
Наступними землевласниками різних земель під Виговом, які з кінця другої чверті 16 століття почали вже вживати прізвище «Виговський» були представники трьох окремих родів — Петровичів, Лучичів, Олешковичів.
Петровичі-Виговські походять від Давида і Федька Петровичів панцерних бояр-слуг Зауської волості Київського повіту Київського воєводства, які до 1540 року стали власниками Петровської землі (сучасні села Велень, Давидки, Купище) у Вигові і несли панцерну службу на київський замок. Десь в 1530-х роках вони скаржилися на пана Федора Єльця за те, що він намагався заволодіти їх отчиною — Виговщиною. Привілеєм короля Сигізмунда ІІ Августа від 10 жовтня 1560 року їх синів — Фалька, Афанасія, Якова, Івана, Ігната Давидовичів та Богдана, Хому, Василя Федьковичів було звільнено від панцерної служби та переведено на службу земську воєнну. В подальшому цей привілей підтверджувався Сигізмундом ІІ Августом 22 вересня 1571 року на прохання Фалька Давидовича і Богдана Федьковича та короля Стефаном Баторієм у 15 лютого 1581 році на прохання Василя Федоровича і Яцка Давидовича Виговських.
Лучичі-Виговські походять від овруцьких бояр-земян, завського намісника київського воєводи Гришка Лучича та його рідних братів — Івана, Семена, Степана, Кирика, які в 1541 році отримали від короля Сигізмінда І Старого надання до ласки на Скочковську землю у Вигові (сучасне село Вигів) з умовою несення земської служби. В 1546 році Сигізмунд ІІ Август надав їм привілей на Скочковську землю на вічно. Київський воєвода князь Фрідріх Глібович Пронський 10 травня 1554 року розглянув скаргу свого завського намісника Гришка Лучича та його братії на бояр київського повіту Федька Петровича і його синів та Фалька Давидовича і його братів Виговських про завдання кривд і утисків у судеревних землях. Їх діти — Яцко Григорович, Олександр Іванович, Ігнат та Яцко Семеновичі, Гордій та Іван Степановичі Виговські 1 жовтня 1611 року отримали підтвердження батьківських привілеїв від короля Сигізмунда ІІІ Вази. На прохання Івана Виговського король Владислав IV 28 лютого 1633 року підтвердив попередні привілеї Лучичам-Виговським. Після 1838 року, під час доведення представниками роду Петровичів-Виговських свого дворянского походження, з'явилася версія спільного походження родів Лучичів-Виговських та Петровичів-Виговських. Однак, ця версія жодними історичними документами не була підтверджена. Її поява була спричинена лише фактом остаточного затвердження однієї з ліній Лучиців-Виговських у 1838 році в дворянстві Російської імперії, спільне походження з якими спростило б для Петровичів-Виговських затвердження в дворянстві. Олешковичі (Александровичі)-Виговські походять від трьох, відомих на сьогоднішній день, братів Максима, Семена, Григорія Олешковичів - слуг Зауської волості, які володіли Сочівською землею у Вигові (сучасні села Березівка, Боровиця, Дружбівка) та виконували за це невідому службу на київський замок. Цей рід найменш досліджений, оскільки дотичних їх документів майже не збереглося, а Виговські, що жили в 18-19 століттях, не виводили своє походження від них по чоловічій лінії.
Київський воєвода князь Фридрих Глібович Пронський на прохання господарських бояр з Вигова Гришка Лучича, Фалька Давидовича та Максима Олешковича дав їм та їх поплічникам лист від 4 квітня 1554 року, яким підтвердив що вони зі своїх земель Петровської, Скочковської та Сочівської не повинні служити ніяких інших служб крім служби господарської земської. Цей лист було підтверджено королем Сигізмундом ІІ Августом привілеєм даним у Вільно 11 червня 1561 року.
Частина Виговських ще у 16 столітті згадується в джерелах у якості шляхтичів-слуг, що перебували на службі у великих землевласників, невеличка частина займала посади возних в судових інституціях Київського воєводства. З початком 17 століття ситуація не змінюється. Піднесення роду пов'язано з постаттю гетьмана Війська запорізького Івана Євстафійовича Виговського. В 18 столітті більшість Виговських були дрібними землевласниками, які володіли різними частинами землі навколо Вигова, або в навколишніх маєтках околичної шляхти Овруцького повіту. Невелика кількість представників роду володіла маєтками за межами Овруцького повіту. Саме в 18 столітті масово почали відбуватися процеси обезземелення Виговських, міграції з родового гнізда та перехід їх до категорії шляхтичів-чиншовиків, а в деяких випадках і до селян-кріпаків. В 18 столітті деякі представники Виговських, які жили в Гетьманщині, згадуються як козаки та міщани. На початку 19 століття, велика кількість Виговських була визнана в дворянських правах Російської імперії Волинським, Київським та Подільським дворянськими депутатськими зібраннями, однак, остаточно в дворянстві було затверджено лише декілька сімей. Після 1864 року, ті з Виговських, хто був затверджений в дворянстві лише губернськими дворянськими зібраннями, але не Герольдією, були записані до станів міщан, або селян, виключення становили лише особи, які перебували на військовій службі, або на державній службі.
Список Виговських, остаточно визнаних в дворянстві Російської імперії +ДатаНомер указу ГерольдіїНазва губерніїЧастина родовідної книгиІменаРодова лінія Виговських28.02.18381369Волинська6Іван та Карл сини Петра, Станіслав-Флоріан, Вікентій-Георгій, Йосип-Ізидор, Миколай сини Амвросія, Фелікс-Лаврентій син Андрія, всі разом внуки Георгія, правнуки Федора, Омельян-Карл, Іван-Полікарп, Севастіан сини Івана, внуки Андрія, правнуки Івана, а всі разом праправнуки Георгія ОлександровичаЛучиці-Виговські29.04.18395057Київська6Іван і Петро Антоновичі, Франц Казимірович, а разом внуки Петра МихайловичаДавидовичі-Виговські05.12.184423794Влади́мирська2Петро ВасильовичНевідомо31.03.18471146Волинська1Степан і Миколай сини Афанасія та Іван син Василя, з синами Люціаном, Болеславом, Яковом-Генріхом, разом внуки Семена РомановичаЛаріоновичі-Виговські08.03.18488319Подільська6Венеамін-Франц син Івана-Франца внук Якова правнук Петра ІвановичаНевідомо*13.03.1878953Волинська2Станіслав Іванович з сином ЯковомЛучиці-Виговські29.07.18802601Подільська6Панкратій Федорович внук Андрія Костянтиновича та Володимир Йосипович внук Федора правнук Андрія КостянтиновичаЛучиці-Виговські**07.04.18881479Херсонська3Полікарп Іванович з сином НорбертомЛучиці-Виговські***26.06.19002341Волинська3Василь Іванович з дітьми Платоном, Вірою, Оленою, Ольгою, ГеоргіємЛаріоновичі-Виговські
Визнання цієї особи в дворянстві відбулося на підставі сфальсифікованих документів Родова лінія цих осіб невідома. Визнання їх в дворянстві та приєднання до лінії Лучиців-Виговських, відбулося на підставі сфальсифікованих документів Полікарп Іванович був початково затверджений в дворянстві по Волинській губернії, як Іван-Полікарп Іванович указом від 28.02.1838 № 1369
Конфлікт з київським воєводою
Як і представники інших родів зауської шляхти, Петровичі-Виговські та Олешковичі-Виговські мали конфлікт з київськими воєводами, починаючи з князя Острозького, які намагалися примусити їх відбувати панцерну службу на київський замок. Так у відповідь на скаргу Фалька Давидовича та Богдана Федьковича Виговських і їхніх братів Сигізмунд ІІ Август 18 липня 1566 року писав до київського воєводи князя Острозького, аби він припинив спроби підпорядкувати їх юрисдикції київського замку. Однак, навіть після цього князь Острозький не припинив спроби підпорядкувати їх київському замку. Так 8 березня 1569 року Сигізмунд ІІ Август знову писав лист до київського воєводи, аби він київських зем'ян Фалька Давидовича, Богдана Федьковича, Гришка Олешковича та всю їх братію не примушував до служби боярської путної замкової. В наступному, з метою захисту своїх шляхетських прав від київського воєводи, Виговські об'єдналися з іншими зауськими шляхтичами. Так король Сигізмунд ІІІ видав 10 липня 1591 року декрет у справі між шляхетними Григорієм Онуфрійовичем Іскоростинським, Хомою Федьковичем Виговським, Васянем Тупачоловським, Евхимом Федоровичем Сингаєвським, Павлом Малькевичем Ходаковським, Михайлом Багриновським, Лаврентієм Васильовичем та Артемом Ігнатовичем Білошицькими, Лешуком Дем'яновичем Недашковським і іншими зауськими земянами з однієї сторони та київським воєводою князем Острозьким з іншої сторони, про наслання воєводою своїх озброєних слуг на будинки зауських шляхтичів і пограбування. Люблінський коронний трибунал видав 10 травня 1595 року декрет у справі між Хомою Федьковичем та Ларіоном Богдановичем Виговськими та київським гродським судом, який підпорядковувався київському воєводі, і відмовлявся розглядати справи за участю Виговських, мотивуючи це тим, що вони не зем'яни, а бояри. В Варшаві 26 березня 1613 року в королівському задворному суді відбулось перенесення слухання справи Виговських з київським воєводою, про невиконання повинностей з добр Вигова на користь воєводи. Конкретний документ, який поставив крапку в цьому конфлікті невідомий, однак, зважаючи на те, що протягом всього періоду існування Речі Посполитою Виговські користувалися в ній шляхетськими правами, можна дійти висновку, що справу вони виграли.
Виговські в фіскальних джерелах періоду Речі Посполитої
Тариф подимного Київського воєводства 3 травня 1631 року
Panowie Fedorowiczowie, Dawidowiczowie, Ihnatowiczowie-Wyhowscy: z dymow osiadlych szesci po zlotych trzy, z ogrodnika iednego zloty y szeszc groszy polskich, — summa za szesc poborow zlotych dziwietnascie groszy pietnascie. Panowie Jhnat, Hordiey, Andrey Lucziczy Wyhowscy, Iwan, Tymofiey y Alexander Wyhowscy: z dymow szesci po zlotych trzy, a z ogrodnikow dwu po zlotemu y groszy szesc polskich ad rationem do pokazania quitu starego, summa za szesc poborow zlotych dwadziescie dwa groszy pietnascie.
Тариф подимного Овруцького повіту 1634 року
Panowie Wyhowscy Łaryonowiczowie Fedor Adam Samoiel Demian y Ivan Potomkowie brata ych Romana Wyhowskiego zczęsci swych siała Wyhowa Kopiszcz Dawydkow y Pohorełey Zdymow Trzydziestu siodmiu oddali …. zl 18 gr 15
Тариф подимного Київського воєводства 1640 року
Пани Виговські з сіл Вигова, Давидок, Погорілої, Боровиці 66 дворів
Лінії Виговських