Жаботин

Жа́ботин — село в Україні, у Черкаському районі Черкаської області, підпорядковане Михайлівській сільській громаді. Розташоване за 20 км на північний схід від залізничної станції Кам'янка. Населення 814 чоловік (на 2025 рік)https://rada.info/upload/users_files/34176446/cd04bc9f503a07bcf85a15f590d619c6.pdf.

Географія Селом протікає річка Жаботинка.

Історія Територія Жаботина була заселена здавна. На його околицях виявлено городище доби пізньої бронзи, кімерійське поселення чорноліської культури, досліджено кургани і поселення ранньоскіфських часів (одне з найбльших скіфських городищ), на якому знайдено 7 жител і 2 культові споруди VII—VI століть до н. е. Розкопане ранньослов'янське поселення зарубинецької культури.

Засноване село у кінці XVI — на початку XVII століття на місці зруйнованого 1484 року Менглі-Гіреєм міста Радивонового (прив'язка до Радивонового, яке локалізується на Тясмині, і, ймовірно, близько гирла, на місті майбутнього Крилова — сумнівна; під назвою Жаботин село згадане вже в 1509, причому з уточненням, що ця маєтність надавалася Стефану діду Миколи Житкевича ще князем Вітовтом, себто до 1430). Назва поселення можливо пов'язана із місцевим шляхетським (зем'янським) родом Жаба.

17 століття Перша писемна згадка датована 1643 роком, коли польські магнати обклали населення тяжкими податками. На той час село вважалося центром Жаботинського ключа Чигиринського староства.

Жителі села брали участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 років під проводом Богдана Хмельницького. З 1649 року Жаботин — сотенне містечко Чигиринського полку.

Великих руйнувань містечко зазнало під час Чигиринських походів.

1679 року, за наказом московської влади та гетьмана І.Самойловича більшу частину населення Жаботина було насильно переселено на Лівобережну Україну (так званий Великий згін). Попри це, життя в містечку швидко відроджується.

18 століття Мешканці села брали участь у народному повстанні 1702—1704 років під керівництвом Семена Палія і Самуся.

Після Прутського миру 1711 року на Правобережжя, у тому числі і до Жаботина, повернулись польські пани й відновили соціально-економічні і релігійні утиски. Грошовий і натуральний чинш, панщина та інші побори (шарварки, заорки, оборки, зажинки, обжинки тощо), з кожним роком зростали, що викликало незадоволення жаботинців і вони знову взялися за зброю. Так, під час гайдамацького повстання 1734 року на Правобережній Україні селяни Жаботинського ключа, очолювані січовими козаками Степаном Чорним і Денисом Борщем, захопили замок, вбили жаботинського адміністратора та забрали панського майна на 6 тисяч злотих. 1765 року, щоб попередити виступ жаботинців на чолі з сотником Харком, генеральний регіментар польських військ в Україні викликав його в село Шамраївку, ніби для вияснення службових питань, і наказав таємно, без суду і слідства, стратити, а тіло закопати в стайні.

18 травня 1768 року до Жаботина прибули 450 польських конфедератів, які вчинили дику розправу над місцевим населенням. Вони протягом трьох днів ловили по лісах жаботинців, які там переховувалися, і убивали їх киямиЖурнал «Киевская старина», 1890, № 3, стор. 386. Це переповнило людське терпіння і коли з Медведівки гайдамаки Максима Залізняка вирушили до Жаботина, його жителі на чолі з сотником Мартином Білугою приєдналися до повстанців. Жаботинський управитель з гарнізоном утік до Сміли. Захопивши Жаботинську фортецю, гайдамаки зруйнували будинки панів, вбили губернатора і шляхту, що тут зібралися, забрали із замку всі гармати і вирушили на Смілу.

Після придушення Коліївщини, боротьба гайдамаків продовжувалась і у другій половині 1768 року та протягом 1769–1770 років. 7 листопада 1768 року селяни Жаботина разом з козаками знову штурмували Жаботинську фортецю. 27 листопада польське військо увірвалось до містечка, понад сто чоловік було вбито, 200 жителів захоплено у полон і по снігу роздягненими відправлено до СмілиАрхив Юго-Западной России, ч.1, т.3, стор. 852—853.

Однак жаботинці продовжували боротьбу й далі. 7 грудня 1768 року польський ротмістр Й. Бучацький писав графу Браницькому: Капітан царської армії Станкевич, який перейшов на бік повстанців, здобув Жовнинський замок, але був взятий у полон з 12 сербськими гусарами й 76 повстанцямиГайдамацький рух на Україні в XVIII ст., стор. 473—474..

Після придушення повстання в селі розташувався на постій загін польських солдатів, а їх утримання лягло на плечі селян Жаботина. За проханням магнатів Любомирських 11 травня 1771 року Станіслав Август Понятовський видав Жаботину привілей, згідно з яким він відносився до категорії містечок, що прискорило тут розвиток ремесла і торгівлі.

У кінці XVIII століття Жаботин багато разів переходив від одного власника до іншого, що негативно вплинуло на економічне становище населення.

19 століття Яким нестерпним було життя селян, видно зі скарги від 6 грудня 1841 року. В ній йшлося про жорстоке поводження з ними економа панського маєтку, про їх повну безправність: не маючи засобів до існування селяни змушені були виготовляти на продаж дрібні дерев'яні вироби, але за кожну деревину, вивезену з лісу, власник нещадно карав. У скарзі селяни висловлювали незадоволення щодо позбавлення їх земельних наділів; збільшення панщини до 3 і більше днів на тиждень; писали про необмежену жорстокість пана: за невчасно виконану роботу він побив вагітну селянку І. Бідненко. І внаслідок, суд звинувачує селян-кріпаків, які поскаржились на звірства економа, і виносить таке рішення: «…щоб він наперед був обережнішим і вагітних жінок не карав …».

Особливо напружене становище створилося в Жаботині під час інвентарної реформи 1847–1848 років, коли селяни відмовилися відробляти згінні дні. Для втихомирення непокірних 7 липня 1848 року до містечка прибули чиновник особливих доручень і черкаський земський справник у супроводі 56 козаків 119-го Донського козацького полку. Озброївшись хто чим міг, селяни почали їх бити. Козаки втекли. Та ось підоспів другий загін, але жаботинці і його розігнали. 14 липня сюди прибуло 280 карателів. Цього разу виступ було придушено, багато учасників заарештовано й віддано до суду. Ватажків Н. Мокренка, А. Киктя, С. Юрченка та інших після мордування шпіцрутенами відправили до арештантських рот.

В 1851 році в селі побудовано дерев'яну церкву, яка збереглася до наших часів.

Під час Київської козаччини 1855 року царські власті, щоб попередити виступи селян, які вимагали записати їх до «козаків» і звільнити від кріпацтва, ввели до Жаботина дивізіон уланів.

Реформа 1861 року не виправдала селянських сподівань. Більшість родючих земель залишилась за поміщиком і монастирем, а на 382 селянські господарства припадало лише 787 десятин землі, або по 2 десятини на родину, при тому, що селянські родини на той час складались у середньому з 5-ти душ. Найкращі левади й ставки залишилися за паном. Навіть за хмиз з його лісу треба було платити гроші.

3 середини XIX століття в економічному житті Жаботина настають помітні зміни. Наприкінці 50-х років побудовано цукровий і винокурний заводи, гуту та інші напівкустарні підприємства, що належали поміщикові. Тут працювали 2 водяні млини, сукновальня, свічкарня. Найманим робітникам власники платили по 5 карбованців на місяць. 1861 року поміщик одержав від Київського губернатора дозвіл на проведення щорічного ярмарку.

З розвитком промисловості поступово збільшується в містечку кількість мешканців за рахунок припливу сюди населення з інших місцевостей. Якщо 1790 року тут налічувалося 1697 чоловік, то 1864 уже було 3339. 1862 року Жаботин стає волосним центром Черкаського повіту.

За участь у польському повстанні 1863 року поміщик Фліорковський був засланий до Сибіру, а його маєток передали до казни. Колишні панські землі скуповували купці й заможні селяни.

70-і роки почалися люстраційними роботами, пов'язаними з переобліком землекористування колишніх державних селян, які стали вимагати перерозподілу землі з розрахунку 5 десятин на душу. Рух за п'ять десятин швидко перекинувся й до Жаботинської волості, де селяни зажадали розподілу всіх земель, у тому числі і поміщицьких, які «… знедавна відрізані урядом переважно для панів». Власті придушили це заворушення, але участь у ньому активізувала селян. 1878 року черкаський повітовий справник повідомляв, що селяни Жаботина С. Черненко, А. Посипайко, В. Старченко та Н. Яценко « … відлучаються дуже часто з місця проживання в Чигиринський повіт і після повернення підмовляють місцевих селян домагатися розподілу землі без сплати викупу, агітують до нового виступу».

Шукаючи кращої долі, велика кількість селян кидала своє убоге господарство і йшла на заробітки до Кривого Рога, Херсонської губернії та інших місць, де поповнювала лави пролетаріату. Це було однією із причин скорочення населення Жаботина більше як на тисячу чоловік, що становило 1900 року 2112 жителів.

Перепис євреїв Жаботина 1816 рік. Сторінка 289.

Перепис євреїв Жаботина 1818 рік. Сторінка 869.

20 століття Після 1903 року в містечку стали з'являтися більшовицькі агітатори з Сміли, Умані, станції Бобринська (тепер станція ім. Т. Г. Шевченка). Вони роз'яснювали селянам політику царизму, читали нелегальну літературу, закликали до боротьби проти поміщиків і капіталістів. 12 червня 1905 року під час храмового релігійного свята в місцевому монастирі було розповсюджено прокламації. Влітку 1906–1907 років поблизу Жаботина неодноразово збиралися селяни, щоб послухати виступи вчителя з села Райгорода Пугача. Місцеві власті сполошилися. Разом із жандармами вони обшукували й допитували населення. Вчителя Пугача за антиурядову агітацію серед селян Жаботина було засуджено. 1908 року в селянина Ф. А. Пічкура під час обшуку знайдено «список свідомих товаришів», листування, брошуру «На громадській роботі», працю К. Маркса «Класова боротьба у Франції з 1848 по 1850 р.». Групу селян у складі Ф. А. Пічкура, Г. Г. Савченка, А. А. Литвиненка, Р. Л. Онойка та інших було заарештовано.

У роки столипінської реформи становище жаботинців погіршало: додаткової землі вони не одержали. Їхні невеличкі наділи були розкидані по горбах і ярах, де верхній шар ґрунту змивався талими водами, а посіви вигоряли. Процес розорення й пролетаризації селян дедалі поглиблювався, за рахунок цього багатіла місцева буржуазія. 1908 року купці Кудрявцеви мали 447, міщанин Песля — 142, заможний селянин Шипаш — 246 десятин землі. У 1912 році 372 селянським господарствам припадало 1064 десятини земліИтоги переписи скота у сельского крестьянского населения Киевской губернии в 1912 году. стор.500, 637. Малоземелля селян негативно позначалося і на розвитку тваринництва. 20 % селянських господарств зовсім не мали худоби.

Соціальна нерівність впливала і на зовнішній вигляд Жаботина. У кращій за природними умовами частині села жили місцеві багатії. На мальовничому схилі у тінистих алеях парку стояла дача інженера Вензеля. Великий триповерховий будинок височів над убогими халупами, у яких тулилася селянська біднота. Неподалік, біля ставу, виднілися низькі чорні будівлі гуральні.

У 1907 році в Жаботині відкрито земську лікарню, де працював один лікар. Містечко мало дві церковнопарафіяльні школи, 1910 року відкрито двокласну земську школу з народною бібліотекою при ній. 1911 року почало працювати поштове відділення.

З початком Першої світової війни, селянські господарства зовсім занепали, не вистачало робочих рук, збільшилися податки.

Українська революція Наприкінці січня 1918 року в Жаботині розпочалась перша радянська окупація, створено революційний комітет.

Навесні 1918 року село звільнили гетьманці. У листопаді 1918 року розпочався другий період радянської окупації, після чого село звільнили війська УНР.

У лютому 1919 року частини Червоної Армії знову захопили Жаботин.

У травні 1919 року Жаботин відвоювали козаки отамана Григор'єва. Наприкінці місяця повстанці були оточені й роззброєні. В серпні 1919 року в село ввійшли війська генерала Денікіна. У січні 1920 року більшовики вкотре захопили село, але цього разу надовго.

Радянська окупація