Буряки

Буря́ки — село в Україні, у Бердичівському районі Житомирської області, входить до Райгородоцької сільської громади. Населення становить 498 осіб (за даними 2001 року), налічується 174 двори. День села відзначається 21 листопада.

Буряки вперше згадуються 1753 року, а офіційна дата заснування — 1776 рік. Колишнє власницьке село, належало роду Букарів. Під час Другої світової війни бої за село були найкривавішими серед усіх інших населених пунктів району: загинули 238 радянських воїнів. У селі встановлені два пам'ятники на вшанування пам'яті загиблих у цій війні, а також пам'ятний знак жертвам Голодомору 1932—1933 років.

Розташоване на півдні району на межі з Вінницькою областю за 28 км до районного центру. Селом протікає струмок — один із витоків Тетерівки, на якому є два ставки.

Назва Існує низка версій походження назви села: назва села походить від слова «бараки», перші поселенці в 1778 році будували бараки безпосередньо поблизу поля, на якому працювали; село виникло в часи інтенсивного виробництва цукру, і на місці села вирощували буряки, які восени вивозили на цукроварню; село назване на честь його засновника на прізвище Буряківський; село отримало свою назву через те, що його засновником був багатий поміщик, який мав прізвисько «Буряк» через червоні родимі плями на обличчі, схожі на плями від буряка.

Розташування

Село з навколишніми землями розташовані в лісостеповій зоні. За характером рельєфу територія колишньої Буряківської сільради складається з двох різних частин: північної та південно-східної — слабохвилястої рівнини з окремими підвищеннями — та південної — плоскорівнинного плато. Село зі сходу на захід перетинає струмок Гуска (Гусочка) — один із витоків Тетерівки, на якому є два ставки, утворені греблями.

Буряки розташовані в південно-західній частині Бердичівського району. З райцентром село з'єднане автошляхом із переходом у (загальна відстань — 28 км). Фізична відстань до Бердичева — 19 км, до Києва — 154 кмсело Буряки — Геопортал адміністративно-територіального устрою України.

На південь від села з заходу на схід проходить автошлях , який на території колишньої Буряківської сільради перетинає , утворюючи Любарське перехрестя (напрямки на Бердичів, Козятин, Хмільник і Любар). Село також сполучене ґрунтовими дорогами на захід до Іванополя та на схід на Лемеші та Райгородок. Село має автобусне сполучення з Бердичевом (АС-2) через Райгородок (перевізник ФОП «Беляков», 4—5 разів на день)Розклад автобусів: Бердичів АС-2 — РІО Бердичів.

Сусідні населені пункти:

У селі сім вулиць із житловою забудовою — Золота (колишня Комсомольська), Квітнева (40-річчя Перемоги), Михайлівська (Жовтнева), Загребельна (Кірова), Іванопільська, Юрія Гагаріна та Райгородецька, а також провулок Михайлівський (Жовтневий). Головна вулиця села, на якій розташовані більшість адміністративних установ, — вулиця Шевченка.

Історія села

До кінця XIX століття

На території Буряків виявлено залишки черняхівської культури.Бу́ряки // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / Тронько П.Т. (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974. — том Житомирська область / Чорнобривцева О.С. (голова редколегії тому), 1973 : 728с. — С.191.

Перша згадка про Буряки () датується 1753 роком, де село згадується в Кольбушівській транзакції у списку місцевостей поблизу Чуднова, подарованих Янушем Сангушком князеві Любомирському, старості богуславському. Згадується в люстрації Київського воєводства 1754 року, як село, що перебувало у посесії Незвоєвського, сплачувало 14 злотих і 20 грошів до замку та 58 злотих і 20 грошів до скарбу.

У 1775 році почалося будівництво церкви (згоріла між 1928 і 1941 рокамиЦерква позначена на топографічній карті 1928 року, а на топографічній карті 1941 року та подальших вже відсутня), а в 1776 році було засноване саме поселення. Згодом село перейшло у власність до роду Букарів.

На 1885 село було відоме під назвою Бураків (), входило до Янушпільської волості Житомирського повіту Волинської губернії, мало 127 дворів та 1015 жителів, православну церкву, заїзд та вітряк. До 1888 року населення села зросло до 145 дворів та 1165 жителів.

Наприкінці 19 століття — Бураки (), село Янушпільської волості Житомирського повіту Волинської губернії, за 70 верст від Житомира, за 6 верст від поштової станції у Райгородку, за 20 верст від залізничної станції Демчин. Річки не було. Дерев'яну церкву на кам'яному підмурівку, з такою ж дзвіницею, збудовано у 1776 році за кошти вірян. При церкві 93 десятини земель, з них 25 десятин під лісом. Парафіян — 1 165 православних, 13 римокатоликів, 30 юдеїв, дворів — 145. Сусідні парафії: Лемеші (4 версти), Янушпіль (8 верст).

На 1900 рік у селі було 272 двори та 1740 мешканців (з них 13 католиків і 30 юдеїв), діяла парафіяльна церква та вітряк.

У 1906 році — село Янушпільської волості (4-го стану) Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань до губернського та повітового центру, м. Житомир, становила 68 верст, до центру волості, містечка Янушпіль — 6 верст. Найближче поштово-телеграфне відділення розташовувалося в Янушполі.

Прихід радянської влади Червоні війська вперше взяли село в січні 1918 року в ході Першої радянсько-української війни. Радянська влада перебудувала поміщицьке приміщення на школу на 245 учнів. Місцеві осередки комуністичної партії та комсомолу утворено 1924 року. 1928 року в селі організовано Товариство спільного обробітку землі.

З утворенням системи районів та сільських рад у 1923 році було створено Буряківську сільську раду, яка, 7 березня 1923 року, включена до Янушпільського району Житомирської округи. Відстань до районного центру, міст. Янушпіль, становила 6 верст. 27 червня 1925 року Янушпільський район передано до складу Бердичівської округи. Відстань від населеного пункту до районного центру, міст. Янушпіль, становила 6 верст, окружного центру, м. Бердичів — 23 версти, до найближчої залізничної станції (Демчин) — 15 верст. При переході на обласний поділ село разом з усім районом увійшло до Вінницької області, а з утворенням, в 1937 році, Житомирської області, увійшло до її складу .

На початку 1930-х років у селі проживало близько 1200 мешканцівНа Житомирщині селяни за власні кошти спорудили пам'ятник жертвам Голодомору. ФОТО — ZhitomirNEWS.

У роки Голодомору 1932—1933 років померли 289 мешканців Буряків, з них 132 дітей. Очевидці Голодомору оцінюють кількість загиблих мешканців села від 300 до 800 жертв. У 2008 році селяни власним коштом установили пам'ятник загиблим.

Зі спогадів мешканки села А. К. Омельчук:

Друга світова війна Під час Другої світової війни проти німецьких військ у лавах Червоної армії воював 281 житель села, з них 151 — загинули, 237 — відзначено орденами й медалями.

Село було взяте німецькими військами 21 липня 1941 року. 37 мешканців села були вивезені на примусові роботи до Німеччини. Під час війни знищено виробничу базу господарства та зруйновано значну частину будинків селян.

З 6 по 7 січня 1944 року відбувалися бої за звільнення села від німецьких військ, у яких загинули 238 воїнів восьми національностей, що є найбільшою кількістю серед усіх сіл Бердичівщини. Ведучи наступ на Бердичівському напрямку, 325-й гвардійський полк та 115-й окремий гвардійський винищувальний протитанковий дивізіон, що входили до складу 129-ї гвардійської Житомирської Червонопрапорної стрілецької дивізії отримали наказ підтримати вогнем з усіх видів зброї танкістів і зайняти село Буряки. Вранці 6 січня батальйон під командуванням капітана Яковлева увійшов до села, яке обороняли до трьох німецьких батальйонів під прикриттям авіації. Ініціатива бою неодноразово переходила з рук у руки: вдень село контролювалося радянськими військами, але завдяки вдалій контратаці за підтримки авіації до ночі село було повністю зайняте німецькими військами, за винятком артилерійського взводу із командиром батареї капітаном Васильченком, який втратив зв'язок з рештою батареї та провів Різдвяну ніч в окупованому ворогом селі з 15 бійцями та двома гарматами. Вранці 7 січня німецькі війська намагалися розвинути свій успіх та перейти в атаку на вогневі позиції радянських військ, однак завдяки точному вогню єдиної вцілілої гармати атаку було відбито, а німці зазнали людських і військо-технічних втрат. Удень радянська піхота ввірвалася до села, і 7 січня село остаточно перейшло під контроль радянських військ.

1957 року на братській могилі воїнів-визволителів Буряків встановлено пам'ятник, а 1970 року споруджено обеліск вічної Слави воїнам-односельцям, полеглим у боротьбі з гітлерівцями. Обидва пам'ятники перебудовані в 1990-ті роки.

Післявоєнні роки У 1950-х роках в селі працювали два колгоспи — імені Кірова та «Жовтень». У 1959 році два колгоспи було об'єднано в один — імені Кірова.

1957 року село перейшло до складу Чуднівського району з розформованого Янушпільського району. У 1959 село було віднесене до Бердичівського району. Оскільки в цьому районі вже був колгосп імені Кірова, колгосп села Буряки став носити ім'я Г. І. Петровського.

На початок 1970-х років село мало 347 дворів з населенням 930 осіб.

Станом на початок 1970-х років за колгоспом було закріплено 2109 гектарів сільськогосподарських угідь, з яких 1842 га — орної землі. В господарстві вирощували зернові й технічні культури, діяло розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Колгосп мав пасіку, що налічувала 210 бджолосімей. За перевиконання показників сільського господарства в червні 1972 року колгосп нагороджено перехідним Червоним прапором Міністерства сільського господарства СРСР і ВЦРПС. В 1973 році колгосп був відзначений за високі врожаї картоплі, які сягали 320 ц/га, а тракторист Є. М. Савчук отримав золоту медаль Виставки досягнень народного господарства УРСР. Колгосп був «мільйонером»: річний прибуток становив близько 1,2 мільйона карбованців .

Діяла восьмирічна школа, у якій 12 учителів навчали 140 учнів, клуб на 200 місць, стаціонарна кіноустановка, бібліотека з фондом 6,5 тисяч книг, дитячі ясла на 35 місць, фельдшерсько-акушерський пункт, 2 магазини, побутова майстерня.

Партійна організація станом на початок 1970-х років об'єднувала 24 комуністи, дві комсомольські — 52 члени ВЛКСМ.

За успіхи, досягнуті у праці, 51 житель села був нагороджений орденами й медалями СРСР, серед них голова колгоспу С. М. Никодюк — орденом Леніна, колгоспник С. В. Дігтяренко — орденом Жовтневої Революції, ланкова буряківничої ланки З. С. Климчук, бригадир садово-городньої бригади І. М. Козак і свинарка Н. П. Бранденбург — орденом Трудового Червоного Прапора.

У 1984—1985 роках два мешканці села брали участь у війні в Афганістані.

1 жовтня 1987 року до села проведено телефонний зв'язок.

Часи незалежності Після здобуття незалежності сільський колгосп імені Петровського певний час зберігав радянські високі показники, при ньому навіть була створена футбольна команда, яка певний час брала участь у місцевих змаганнях. У 2002 році він припинив своє існування, на його основі було створене Приватне підприємство «Південне». 2003 року 391 мешканець села отримав Державні акти на землю як власники паїв, з них 97 селян працювали одноосібно.

2008 року 51 двір села було газифіковано. Того ж року на громадському кладовищі встановлений пам'ятник жертвам Голодомору 1932—1933, репортаж про відкриття якого показав 5 каналУ селі Буряки відкрили пам'ятник жертвам Голодомору (РЕПОРТАЖ) — 5 канал.

2011 року буряківське ПП «Атека» було відзначене за найвищу в районі врожайність кукурудзи — 94 ц з гектаруУ Бердичівському районі в розпалі збір пізніх зернових та кормових культур.

У 2015 році було закрито єдину в селі Буряківську загальноосвітню школу I—II ступенів, де навчалися 42 учні, учнів переведено до Райгородоцької загальноосвітньої школи I—III ступенів.

20 серпня 2018 року, внаслідок адміністративно-територіальної реформи, увійшло до складу Райгородоцької сільської громади Бердичівського району Житомирської області.

Населення