Зоїл (; ) — оратор, грецький філософ (кінік), літературний критик IV—III століть до н. е., родом з Амфіполя, що у Фракії, звідки й один з його епітетів: «фракійський раб». З часу римських поетів століття Августа, Зоїл — загальне ім'я критика заздрісного, в'їдливого і дріб'язкового.

Характер і зовнішність Цікаві відомості збереглися у римського письменника I—II століть Клавдія Еліана:

Зоїл — критик Гомера За насмішки і знущання над Гомером Зоїл був прозваний «Бичем Гомера» (); називали його також «собакою красномовства». Наскільки можна судити за вцілілими, досить численними, його критичними зауваженнями, за назвами його творів і суджень про нього Лонгіна і Порфирія, стародавніх знавців літератури, Зоїл належав до числа софістів допитливих, дотепних, але які дуже мало розуміються на поезії і зовсім не враховують, оцінюючи давні поетичні твори, світогляду і смаків суспільства, для якого твору ці спочатку й призначалися.

В гніві на ахеян Аполлон метає свої смертоносні стріли спочатку в мулів і собак (Іл. I, 50); на думку Зоїла — це непристойний наговір на божество, «бо чим завинили перед ним мули і собаки»? При звістці про смерть Патрокла, Ахілл віддається безмірній скорботі і обливається слізьми (Іл. XVIII, 22-35); слідом за Платоном Зоїл повторює, що смерть не слід вважати злом, що сльози і розпач — доля жінок; «навіть Гекуба, при вигляді тягнутого за колісницею тіла Гектора, не виявляє такої несамовитості, якою Гомер наділяє тут свого героя».

У зображенні Пріама, який випрошує в Ахілла останки сина, Зоїл знаходив кілька невідповідностей: Гермес не проводжав Пріама до Ахіллового шатра, троянський старець запасся раніше пропуском від Ахілла. Пріам і Ахілл не могли говорити так, як вони говорять у Гомера; але безглуздіше всього втручання в справу Аполлона, з метою зберегти нетлінним труп Гектора (XXIV, 470 сл.).

Про Діомеда поет повідомляє, що Афіна «полум'я йому від щита та шолома запалила незгасне» (V, 4). «Це верх безглуздя, — вигукує Зоїл — Що ж станеться з героєм? Він повинен негайно перетворитися на попіл». Ці й подібні приклади Зоїлової критики Гомера не більш дивні, ніж багато зауважень Платона проти царя поетів; в тому ж напрямку критикували гомерівські поеми Арістотель і граматики александрійські, попередником яких був Зоїл.

Від інших критиків того ж роду він відрізнявся, ймовірно, лише більшою наполегливістю в пошуку всіляких недоліків у Іліаді й Одіссеї. Пліній Старший дві книги своєї «Природної історії» склав за Зоїлом; Лонгін вважав вельми дотепним вираз Зоїла: «ті поросята» про супутників Одіссея, перетворених Цирцеєю на свиней. Викривачі Гомера з'являються в літературі вже з VII століття до н. е.; але вони виступали в інтересах моралі та релігійного спіритуалізму, а Зоїл — викривач Гомера в ім'я здорового глузду.

Образ Зоїла в літературі Ім'я «Зоїл», як загальне ім'я для позначення недоброзичливого і дошкульного критика, набуло поширення в російській літературі XIX століття. Наприклад, широко відома епіграма Федора Тютчева «Нехай від заздрості серця зоїлів ниють…». У Пушкіна згадується в поемі «Руслан і Людмила». У повісті «Панночка-селянка»: «Агломан зносив критику так само нетерпляче, як і наші журналісти. Він скаженів і прозвав свого зоїла ведмедем провінціялом». Присутній Зоїл також у відомій епіграмі Пушкіна:Охотник до журнальной драки, Сей усыпительный зоил Разводит опиум чернил Слюною бешеной собаки. 1824 Образ Зоїла також присутній і в Г. Р. Державіна в оді «Феліца»:Что будто самым крокодилам, Твоих всех милостей зоилам, Всегда склоняешься простить.У театральній рецензії І. А. Крилова "Примітка на комедію «Сміх і горе» (1793 рік) є такі рядки: Якби лайка безграмотних зоїлів визначала падіння творів, то, анітрохи не вагаючись, поставив я мого автора поряд з двома або трьома дріб'язковими волокітами Пегаса, яких імені не згадую тільки для того, щоб не зруйнувати спокійною невідомості, котрою ці добродушні люди насолоджуються в нагороду за свою авторську невтомність. Але мене не упереджує ні те, ні інше: зоїли не були задоволені Расіновою Федрою, лаяли Мольєрового Тартюфа і Мізантропа…

Пізніше, у XX столітті, Акутаґава Рюноске використовував ім'я «Зоїл» у фантастичному оповіданні «Мензура Зоїлі». У ньому був описаний однойменний прилад для вимірювання художньої цінності творів.

У пісні радянського барда Юлія Кіма «Про чарівну силу мистецтва» є рядки:

Примітки

Література

Шталь И. В. Логический предел софистического метода литературной критики (Зоил из Амфиполя) // Древнегреческая литературная критика. М.: Наука, 1975. — С. 335—360. Fàbricii, «Bibiliotheca Graeca» (I, 550 sq.); Lehrs, Karl. «De Aristarchi studiis Homericis» (III, 9).

Посилання Словник «Античні письменники»