Гуме́нники — село в Україні, у Старосілецькій територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Чисельність населення становить 500 осіб (2001). У 1923—2019 роках — адміністративний центр колишньої однойменної сільської ради.

Загальна інформація Розміщується на берегах річки Мики, за 12 км північно-західніше від м. Коростишів, залізничної станції Коростишів та за 12 км від автодороги Київ—Львів.

Населення У 1783 році в Гуменниках, разом зі Щенієвим, налічувалося 397 жителів, в середині 19 століття в поселенні проживало 512 осіб обох статей, з них 503 православних, 9 католиків. За довідником 1885 року в поселенні мешкало 453 особи, дворів — 65.

Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців становила 752 особи, з них: православних — 735, чоловіків — 372, жінок — 380.

Наприкінці 19 століття налічувалося 855 мешканців, з них 454 чоловіків та 401 жінка, дворів — 135, або 711 осіб, дворів — 113.

На початок 1970-х років в селі було 340 дворів із населенням 988 осіб.

Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення станом на 12 січня 1989 року становила 674 особи. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 500 осіб.

Історія Засноване в першій половині 18 століття. Колишнє родинне гніздо Гуменницьких, згодом належала до Коростишева. На початку 18 століття Гуменники зі Щенієвим належали Чернецькому, який купив їх від одного з коростишівських Олізарів, в останню четверть 18 століття — Йосипові та Каетану Яцківським. Згадується у люстрації Київського воєводства 1754 року, перебувало в посесії Яцківських, подимне вносили від 40 дворів. Незадовго перед розділом Польщі внаслідок судового вироку село перейшло до Антонія Богдановича, секретаря останнього польського короля. Цього вироку не визнали Яцківські та їх покровитель граф Олізар, власник Студениці Волинської губернії, і, за старим польським звичаєм, влаштували наїзд. Битва озброєних гуменниківських та студеницьких селян відбулася на студеницьких полях, перемогу здобули гуменниківці, що уможливило утвердження права власності над Гуменниками Богдановичу. Селяни мужньо билися з обидвох боків, вбитих мали обидві сторони. Все це відбувалося вже за Російської імперії, тому була скликана слідча комісія, згодом суд, який звинуватив провідників переможців і переможених. Богданович помер у в'язниці, а Олізар, за розповідями селян, наклав на себе руки.

У другій половині 19 століття — село Радомисльського повіту Київської губернії. Лежало на обидвох берегах Мики, за 10 верст західніше Коростишева. Земель в селі 1 647 десятин, досить врожайна. Належало поміщикові Генриху Богдановичу (син Антонія Богдановича), який також володів селом Борщів та невеликою частиною Чопович. В селі була дерев'яна церква, збудована у 1769 році поміщиком Яцківським, батьком Йосипа та Каетана, на місці старої. При церкві землі 35 десятин. До парафії належало сільце Щеніїв, яке лежало за версту, але вже у Житомирському повіті. В першу неділю кожного місяця до церкви збиралося досить багато православного люду на набоженство. За довідником 1885 року — колишнє поміщицьке село Коростишівської волості Радомисльського повіту Київської губернії. Лежало на річці Мика, були церковна парафія, заїзд, 2 водяні млини.

Наприкінці 19 століття — поміщицьке село Коростишівської волості Радомисльського повіту Київської губернії. Відстань до повітового центру м. Радомисль — 22 версти, до волосного центру містечка Коростишів, де знаходилися також найближчі телеграфна та поштові земська і казенна станції — 12 верст, до найближчої залізничної станції Житомир — 30 верст, пароплавної станції в Києві — 102 версти. Основним заняттям мешканців було землеробство. В поселенні числилося 1 787 десятин землі, з них 1 001 десятина належала поміщику, 744 десятин — селянам і 42 десятини — церкві. Належало Казимирові Генриховичу Богдановичу, який господарював у маєтку особисто. Господарство у поміщика та селян велося за трипільною сівозміною. В селі були православна церква, церковно-парафіяльна школа, 2 водяні млини, хлібна комора.

У 1923 році увійшло до складу новоствореної Гуменницької сільської ради, яка 7 березня 1923 року включена до складу новоутвореного Коростишівського району Малинської округи; адміністративний центр ради.

На фронтах Другої світової війни воювало 205 селян, 147 з них нагороджені орденами й медалями, 124 загинули. На їх честь у 1965 році встановлено пам'ятник.

В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, який обробляв 1 641 га угідь, з них 1 295 га — рілля. Вирощували зернові культури, картоплю. Напрямок тваринництва — м'ясо-молочний. 66 селян нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них голову колгоспу В. П. Шатківського й доярку Л. М. Шегеду — орденом Леніна. В селі були восьмирічна школа, будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт.

12 червня 2019 року включене до складу новоутвореної Старосілецької територіальної громади Коростишівського району Житомирської області. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Житомирського району Житомирської області.

Примітки

Посилання Погода в селі Гуменники