Голландська діаспора, сьогодні нідерландська діаспора складається з голландців, вихідців з інших провінцій Нідерландів, та їхніх нащадків, які проживають за межами Нідерландів.

Еміграція з Нідерландів триває щонайменше чотириста років, і це може бути пов'язано з міжнародною присутністю Голландської імперії та її монополією на товарне судноплавство в багатьох частинах світу. Голландці поселилися на постійній основі в кількох колишніх голландських колоніях або торгових анклавах за кордоном, а саме: Нідерландських Карибських островах, Голландській Капській колонії, голландських Східній Індії, Суринамі та Нових Нідерландах. З кінця Другої світової війни найбільша частка голландських емігрантів переїхала до англофонних країн, а саме до Канади, Австралії, Нової Зеландії та США, в основному шукаючи кращих можливостей працевлаштування. Післявоєнна еміграція з Нідерландів досягла свого піку між 1948–63 роками, з періодичними сплесками у 1980-х та середині 2000-х. Транскордонна міграція до Бельгії та Німеччини стала більш поширеною з 2001 року, зумовлена зростанням вартості житла в великих голландських містах.

Рання еміграція Перша велика хвиля голландських іммігрантів, що покинули Нижні країни була з сучасної Північної Бельгії, оскільки вони хотіли врятуватися від сильно урбанізованих міст Західної Фландрії. Вони прибули до Бранденбурга в 1157 році. Завдяки цьому, територія відома як «Флемінг» (Флемінг) стосовно герцогства, з якого прийшли ці іммігранти. Через ряд руйнівних повеней в провінціях ЗЕЕЛАНДІЯ і Голландії в XII столітті, велика кількість фермерів мігрували в Уош в Англії, в дельту Жиронда у Франції, в околиці Бремена, Гамбурга і західні землі Північного Рейну-Вестфалія.Dutch immigration to Germany. (Dutch) До кінця XVI століття багато голландців (запрошених німецьким маркграфом) переїхали до дельти Ельби, навколо Берліна, де висушили болота, каналізували річки та будували численні дамби. Сьогодні берлінський діалект все ще має деякі голландські рисиOnbekende Buren, by Dik Linthout, page 102/103..

Закордонна еміграція голландців розпочалася приблизно в XVI столітті, почавши голландську колоніальну імперію. Перші голландські поселенці прибули до Нового Світу в 1614 році і побудували ряд поселень навколо гирла річки Гудзон, створивши колонію Нові Нідерланди зі столицею в Новий Амстердам (майбутній світовий мегаполіс Нью-Йорка). Голландські дослідники також відкрили Австралію та Нову Зеландію в 1606 році, хоча вони не заселяли нові землі; імміграція Голландії до цих країн розпочалася лише після Другої світової війни. Голландці також були одними з небагатьох європейців, які успішно оселили Африку до кінця XIX століття.

Південна Африка

Мис Доброї Надії був спочатку заселений європейцями під егідою Голландської Ост-Індської компанії (також відомої її голландськими ініціалами VOC), яка створила там 1652 р. станцію для забезпечення своїх флотів їжею, напоями та прихистком під-час довгої морської подорожі з Європи в Азію. Оскільки основною метою поселення в Кейпі в той час було складання запасів для пропуску голландських кораблів, VOC запропонувала своїм працівникам гранти на сільськогосподарські угіддя за умови, що вони будуть вирощувати зерно для складів компанії, і звільнила їх від контрактів, щоб заощадити на зарплаті.

Потенційні працівники повинні були бути одруженими з голландськими громадянами, яких Компанія вважає «добрими людьми» та мусили взяти на себе зобов'язання провести щонайменше двадцять років на африканському континенті. Їм було видано лист про свободу, відомий як «vrijbrief», який звільнив їх від служби в компанії і отримали ферми по тринадцять з половиною моргенів кожен. Однак нові фермери також зазнали жорстких обмежень: їм було наказано зосередитися на вирощуванні зерна, і кожен рік їх урожай повинен був продаватися виключно голландським чиновникам за фіксованими цінами. Їм заборонялося вирощувати тютюн, виробляти овочі для будь-яких цілей, крім особистого споживання, або купувати худобу у корінних племен за ставками, що відрізнялися від встановлених Компанією. З часом ці обмеження та інші спроби колоніальної влади контролювати європейське населення призвели до того, що послідовні покоління переселенців та їхніх нащадків стають все більш локалізованими у своїй вірності та національній ідентичності та вороже ставляться до колоніального уряду.

Порівняно небагато голландських жінок супроводжували перших поселенців Голландії до мису Доброї Надії, і одним із природних наслідків незбалансованого статевого співвідношення було те, що між 1652 та 1672 роками близько 75 % дітей, народжених рабами в колонії, мали батьків-голландців. Більшість рабів були завезені із Східної Індії (Індонезія), Індії, Мадагаскару та частини Східної Африки. Це призвело до утворення нової етнічної групи — Капські кольорові, більшість з яких прийняли голландську мову та сприяли формуванню її у новому регіональному діалекті — африкаанс.

У 1691 році на мисі Доброї Надії проживало щонайменше 660 голландців.Entry: Cape Colony. Encyclopædia Britannica Volume 4 Part 2: Brain to Casting. Encyclopædia Britannica, Inc. 1933. James Louis Garvin, editor. До кінця правління Голландії він збільшився до приблизно 13 000, або на половину європейського населення мису.Colenbrander, Herman. De Afkomst Der Boeren (1902). Kessinger Publishing 2010. . Інші європейці, які оселилися в епоху Голландії, були німцями чи французькими гугенотами, що відображало багатонаціональний характер робочої сили Voc та її поселень. Згодом кількість людей голландського походження на мисі стало важко оцінити, що частково пояснюється майже загальним прийняттям голландської мови та голландської реформаторської церкви німецьким чи французьким походженням, а також значним ступенем взаємозв'язку. З кінця дев'ятнадцятого століття термін " Африканер " був названий для опису білих південноафриканців, що походять від вихідних голландсько-переселенців на мисі, незалежно від етнічної спадщини.S. W. Martin, Faith Negotiating Loyalties: An Exploration of South African Christianity Through a Reading of the Theology of H. Richard Niebuhr (University Press of America, 2008), , pp. 53-54.

Нідерланди втратили Капську колонію під час британської навали в 1806 році під час Наполеонівських воєн. Після закінчення цього конфлікту, мис був офіційно переданий до Великої Британії в відповідно до умов Паризького договору. Багато впливових південноафриканців голландського походження змусили громаду Африканера протистояти нав'язуванню англійської мови та британських законів. Одним із таких прикладів був Крістофель Бранд, син колишнього високопоставленого чиновника ВОС, який став першим спікером парламенту Капської Доброї Надії. Бренд стверджував, що «Англія забрала у старих колоністів Мису все, що було їм дорого: їхню країну, закони, звичаї, рабів, свої гроші, так, навіть рідну мову … [вони] зробили все щоб довести, що вони хотіли бути англійцями, тоді як їх завойовники постійно працювали, щоб нагадати їм, що вони були голландцями». У 1830 році De Zuid-Afrikaan була створена як голландська газета для протидії домінуючому впливу англійської журналістики на Західному Капському краї. Після цього незабаром було створено голландськомовний університет та кілька товариств мистецтв. Це розглядалося як початок етнічної свідомості африканерів: у 1835 р. Одна місцева нідерландська газета відзначила підйом нових знайдених настроїв, що «колоніст голландського походження не може стати англійцем, і він не повинен прагнути бути голландером».

Найбільш бідні і сільська частина спільноти африканер, відомі як бури, чинили опір британському правлінню шляхом проведення Великого Трека глибоко в Південну Африку і з засновували свої власні автономні бурські республіки. Бурські республіки заохочували імміграцію з Нідерландів, оскільки голландських мігрантів цінували за їх освіту та технічні навички.

Ще одна хвиля імміграції Голландії до Південної Африки відбулася після Другої світової війни, коли багато громадян Голландії виїжджали за кордон, щоб уникнути дефіциту житла та депресивних економічних можливостей вдома. Південна Африка зареєструвала чистий прибуток у 45 000 голландських іммігрантів між 1950 та 2001 роками.

Тайвань

Голландська Ост-Індійська компанія створила на Тайвані голландську колонію Формоза в 1624 році. Під час облоги у Форте Зеландії 1662 р., коли китайські лонгістські сили Мін, якими командував Коксінга, обложили та розгромили голландську Ост-Індську компанію та завоювали Тайвань, китайці взяли в полон голландських жінок та дітей. Голландський місіонер Антоніус Гамброк, дві його дочки та його дружина були серед голландських військовополонених з Коксінга. Коксінга відправив Гамбрука до Форт Зеландії, вимагаючи, щоб він переконав їх здатися, інакше Гамбрук буде вбитий, коли він повернеться. Гамбрук повернувся до Форту, де були дві його інші дочки. Він закликав Форт не здаватися, і повернувся до табору Коксінга. Потім його стратили обезголовленням, і на додаток до цього серед китайців поширилася чутка про те, що голландці заохочують рідних тайваньських аборигенів вбивати китайців, тож Коксінга наказав масово стратити голландських в'язнів-чоловіків у відплату, на додаток кількох жінок та дітей також було вбито. Виживші голландські жінки і діти потім були перетворені на рабів. Коксінга сприйняла доньку Гамбрука як наложницю, і голландських жінок продали китайським солдатам, щоб стати їхніми дружинами, щоденний журнал голландського форту зафіксував, що «найкращі збереглися для використання командирами, а потім продали простим солдатам. Щасливою була та, що потрапила до неодруженого чоловіка, тим самим звільнившись від неприємностей з боку китайських жінок, які дуже ревнують своїх чоловіків» У 1684 році деякі з цих голландських дружин все ще були полоненими китайців.

Деякі зовнішні риси голландців, така як руде волосся серед людей у регіонах південного Тайваню, є наслідком цього епізоду, коли голландські жінки стали наложницями китайських командирів. Китайці сприймали голландських жінок як рабських наложниць і дружин, і вони ніколи не були звільнені: у 1684 р. Про деяких повідомлялося, що проживають, у Кемої з голландським купцем зв'язували угоду про звільнення полонених, яку запропонував син Коксінга, але це привело ні до чого. Китайські офіцери використовували голландських жінок, яких вони отримали, як наложниць. Голландські жінки були використані для сексуального задоволення командирами Коксінга. Ця подія роздачі голландських жінок китайським солдатам та командирам зафіксована в щоденному журналі форту.

Дочка-підліток голландського місіонера Антонія Гамбрука стала наложницею Коксінга, її нідерландський полководець Каув назвав «дуже милою і приємною дівою».

Голландські мовні записи фіксують цей випадок, коли китайці приймають голландських жінок як наложниць також дату народження дочки Гамброк

В'єтнам Значна частина бізнесу, що проводилася з іноземними чоловіками в Південно-Східній Азії, ним займалися місцеві жінки, які займалися як сексуальними, так і меркантильними стосунками з іноземними торговцями-чоловіками. В'єтнамська жінка, що розмовляє португальською та малайською мовами, яка тривалий час проживала в Макао, була особою, яка тлумачила першу дипломатичну зустріч між Кохіном-Китаєм і голландською делегацією, вона три десятиліття служила перекладачем у суді Кочин-Китай зі старою жінкою, яка була одружена з трьома чоловіками, одним в'єтнамцем та двома португальцями. Олександр Гамільтон заявив, що «Тонкінери дуже бажали мати у своїй країні розплод європейців, тому найбільші вельможі вважали, що це не сором і ганьба одружувати своїх дочок на англійських та голландських моряках, на той час, коли вони повинні були залишатися в Тонкіні і часто подавати своїх зятей досить красиво під час від'їзду, особливо якщо вони залишили дружини з дитиною, але перелюб був небезпечним для чоловіка, оскільки вони добре розбираються в мистецтві отруєння».

Сполучені Штати