«Історія Петра I» — незавершена історична праця, підготовчий текст російського письменника О. С. Пушкіна, в якому подано хронологію подій часу правління Петра I. Пушкін планував на її підставі написати «Історію Петра I» і сподівався закінчити роботу над нею протягом шести місяців, або максимум — року. Однак задум його залишився нездійсненим. Після смерті Пушкіна «Історія Петра I» була заборонена Миколою I, потім її рукопис був загублений і знайдений в 1917 році. Початок рукопису і деякі його уривки публікувалися П. В. Анненковим в 1855—1857 і 1880 роках. Уривок, що становив більшу частину тексту, побачив світ в 1938 році, будучи включений у велике академічне видання творів Пушкіна. Повністю текст був опублікований в 1950 році у «Віснику Академії наук СРСР».
Передісторія Думка про написання «Історії Петра I» у Пушкіна виникла в другій половині 1820-х років. У щоденниковому записі від вересня 1827 року О. М. Вульф наводить його слова з приводу того, що він напише історію Петра I. Через рік ним була написана поема «Полтава», в якій поет звернувся до образу Петра I.
У липні 1831 року Пушкін звернувся до Миколи I з проханням про дозвіл зайнятися історичними дослідженнями в державних архівах і бібліотеках з метою написати історію Петра I і його спадкоємців до Петра III. З листа Пушкіна П. В. Нащокіну від 21 липня 1831 року відомо, що дозвіл царя було отримано, і що наступної зими Пушкін планував почати роботу в архівах. Наступного дня Пушкін писав П. О. Плетньову те, що імператор відкрив йому архіви для того, щоб він там копирсався. 23 липня в канцелярії III Відділення було оголошено про те, що Пушкін зарахований до Колегії закордонних справ, в якій зберігалися матеріали про Петра I. 20 серпня 1831 року О. М. Сомов в листі з Петербурга повідомив М. О. Максимовичу те, що Пушкін є історіографом Петра I, зарахований до Колегії іноземних справ і допущений до архівів. Там же він згадав П. П. Свиньїна — опонента Пушкіна, який дванадцять років працював над історією Петра I. 16 вересня О. І. Тургенєв писав В. А. Жуковському те, що Пушкіну потрібен журнал шотландця П. Гордона, який служив при Петрі I. У листі О. Я. Булгаков від 19 вересня писав братові те, що якщо це правда, нехай він займе місце М. М. Карамзіна і висловив думку з приводу того, щоб робив корисну справу, а не писав вірші. У грудні 1831 року поет М. М. Язиков писав своєму брату: «Пушкін тільки і говорить, що про Петра… Він багато, мовляв, зібрав і ще збере нових відомостей для своєї історії, відкрив, зрозумів, висвітлив та інше…». 21 грудня М. П. Погодін у листі до С. П. Шевирьова, який жив тоді в Римі, говорив про те, що Пушкін не в настрої через те, що проект про написання «Історії Петра I», ймовірно, не затверджений.. 24 грудня Пушкін виїхав з Москви.
З початку 1832 року Пушкін поєднував роботу з друкованими джерелами і вивчення архівних документів. Міністр Державного архіву К. В. Нессельроде згодом сказав О. Х. Бенкендорфу про те, що йому була відведена спеціальна кімната, де б він займався читанням і виписуванням подій до царювання Петра I. 12 січня він просив Миколу I відкрити Пушкіну доступ до секретних паперів його правління. За розпорядженням царя, подібні історичні документи повинні були видаватися Пушкіну під контролем Д. М. Блудова, який відав секретними архівними справами. Джерела відносилися до прихованих тоді політичних подій історії петровського і післяпетровського часу. У березні через Бенкендорфа Пушкін звернувся до імператора з проханням про дозвіл розглянути куплену Катериною II бібліотеку Вольтера, що знаходиться в Ермітажі. В її складі перебували рідкісні книги і рукописи, які діставалися йому в період роботи над «Історією Росії в царювання Петра Великого». Незважаючи на те, що доступ до бібліотеки Вольтера за царювання Миколи I був суворо заборонений, для Пушкіна було зроблено виняток. Після цього він отримав можливість ознайомитися із зібраними Вольтером історичними матеріалами, що становлять 5 рукописних томів (збереглися до нашого часу). 8 грудня 1832 року П. О. Плетньов в листі до В. А. Жуковського повідомив про те, що Пушкін шукає матеріали по «Історії Петра I». Також він писав те, що він, мабуть, на їх основі задумав написати ще й роман.
Історія створення Свою роботу над «Історією Петра I» О. С. Пушкін почав в кінці 1834 року, продовжуючи разом з тим «Історію Пугачова» і «Капітанську дочку». У лютому 1833 року під час балу відбулася розмова Миколи I з ним з приводу його праці, під час якої Пушкін просив дозволу залучити до роботи історика М. П. Погодіна, тому що робота була б не скоро закінчена. Перш ніж взятися за свою працю, автор восени 1833 року зустрівся з В. І. Далем. За спогадами останнього, Пушкін говорив про те, що треба освоїтися з історією і постійно нею займатися. На початку квітня 1834 року з Петербурга Пушкін відповідав Погодіну про те, що до написання тексту приступає зі страхом і хвилюванням, як він до історичної кафедри. У травні поет писав дружині, що продовжує займатися Петром I, приводить документи і матеріали в порядок (вони не збереглися). 11 червня поет повідомив їй про готовність надрукувати перший том до зими. Згодом він був змушений відмовитися від початкової ідеї публікації кожного тому по мірі готовності. Пушкін вирішив спочатку створити підготовчий текст, який цілком охоплював події від народження до смерті Петра.
Початковий текст був написаний в період з січня по грудень 1835 року в його основу було покладено вивчення багатотомного зводу історичних матеріалів І. І. Голіковим під назвою «Діяння Петра Великого», виданого в кінці XVIII століття. Вони були зібрані з достовірних, неопублікованих і заборонених джерел і розташовані в хронологічному порядку. 23 лютого в Петербург приїхав М. П. Погодін, і після розмови з Пушкіним він 11 березня писав в Москву редакції журналу «Московський спостерігач» про те, що Пушкін займається в джерелах «Історією Петра I». Восени 1835 року в заочному змаганні за написання «Історії Петра I» бере участь М. О. Полевой. У своєму листі він повідомляв, що нічого не знає про роботу Пушкіна над «Історією Петра I». 26 жовтня в Москву прибув Микола I разом з О. Х. Бенкендорфом. 15 грудня 1835 року підготовчий текст «Історії Петра I» був закінчений. До цього 6 грудня О. С. Павлищева писала чоловікові про те, що Пушкін збирається їхати в Москву на два або більше місяців. У травні 1836 року він приїхав туди з метою продовжувати роботу в архівах протягом наступних шести місяців. П. Я. Чаадаєв 25 травня писав О. І. Тургенєву про те, що Пушкін дуже зайнятий Петром I. В кінці грудня поет повідомив, що ця робота забирає у нього багато часу. Вивчати матеріали про діяльність Петра I він продовжував до своєї смерті.
У розмові з перекладачем щоденника П. Гордона і чиновником Д. Є. Кьолером Пушкін зізнався, що планує написати «Історію Петра I» за півроку або рік, а потім виправляти за документами. Робота над «Історією Петра I» була в останні роки життя поета, за свідченням сучасників, найважливішою працею. Збереглися спогади Погодіна, який знав про неї від самого Пушкіна: «В останні роки… Петро Великий займав всю його увагу. З ретельністю перечитав він всі документи, що стосуються життя великого нашого перетворювача, всі твори про нього писані». У своєму щоденнику від 21 січня 1837 року О. В. Нікітенко писав про зустріч Пушкіна з П. О. Плетньовим за тиждень до смерті. Пушкін казав Плетньову, що «Історія Петра I» поки що не буде видана, тому що цензура не дозволить. За свідченням О. М. Вульфа, Пушкін вважав, що за дуель буде покараний новим засланням в Михайлівське, де на волі зможе працювати над історією Петра. Перед самою дуеллю — 25 і 26 січня, О. І. Тургенєв розбирав разом з ним європейські архівні документи і донесення французьких послів при дворі імператора і його наступників. 29 січня 1837 року автор «Історії Петра I» помер.
О. С. Пушкін черпав відомості для своєї «Історії Петра I» із твору сербського автора З. С. Орфеліна «Житіє і славні справи государя імператора Петра Великого». Не знаючи імені автора, Пушкін називав його просто «венеціанським істориком».Захарий Орфелин, один из писателей библиотеки Пушкина e-reading.club Процитовано 28 грудня 2019
Критика Після смерті Пушкіна В. А. Жуковський зробив спробу опублікувати його працю. Микола I, після ознайомлення з рукописом, заборонив публікацію. Причиною цього стало те, що в своїй праці Пушкін, з великою для того часу сміливістю, дозволив собі висвітлити не тільки позитивні, але і негативні сторони особистості Петра I. М. П. Романов, брат імператора, стверджував у грудні 1836 року що Пушкін недооцінює імператора, що його точка зору помилкова і що він розглядає його більше як сильну людину, ніж як творчого генія. Друзі поета, прагнучи, щоб його праця побачила світ, вирішили прибрати з неї все, що могло бути визнано царем непридатним для друку. Справжній рукопис Пушкіна, що склав після зшивання його листів тридцять один зошит, був переписаний.
Копія в 6 рукописних томах була передана відставному цензору К. С. Сербіновичу, який володів деякою історичною підготовкою і розбирався в Державному архіві справами петровського часу. Він не обмежився вилученням з пушкінського рукопису окремих виразів, які різко характеризували Петра I. Існує версія, ніби він спотворив, або виключив з неї рядки, в які увійшла історична концепція Пушкіна, що не приймається самодержавством. Зазначені ним місця були переписані у вільний реєстр і проти кожної виписки були помічені зауваження про виключення вилучених цензурою рядків. В останньому випадку Сербінович пропонував нову редакцію, яка надавала більш прийнятний вид історичним судженням Пушкіна про Петра I.
Публікація Після розгляду рукопису в 1840 році офіційною цензурою, яка зробила ще деякі поправки, він був дозволений до друку. Проте видавця для чорнового варіанту не знайшлося, і опіка, заснована над дітьми і майном Пушкіна, повернула рукопис Н. М. Пушкіній. Критик В. Г. Бєлінський писав, що в рукописі залишаються ще матеріали до історії Петра I, і невідомо, коли російська публіка дочекається його. У 1855—1857 роках П. В. Анненков опублікував в зібранні творів Пушкіна початок його історичної праці під назвою «Матеріали для першого розділу історії Петра Великого», від народження Петра до моменту початку його одноосібного царювання. У Матеріалах для біографії Пушкіна Анненков надрукував ще два уривки, що стосуються заснування Петербурга і смерті імператора. Він супроводжував їх коментарем, де зазначив, що уривки представляють собою лише начерки, програму нездійсненого задуму.
Згодом Анненков надрукував у «Віснику Європи» статтю, в якій навів ряд місць, вилучених в 1840 році з «Історії Петра I» цензурою і скопійованих за його вказівкою (завдяки цьому вони збереглися до наших днів).
Як до матеріалу, що не знайшов свого видавця, інтерес до рукопису був втрачений. «Історія Петра» разом з книгами з бібліотеки Пушкіна зберігалася в підвальних приміщеннях казарм Кінно-Гвардійського полку, яким командував П. Ланськой, другий чоловік Наталії Миколаївни. Згодом ящики з книгами і рукописом були перевезені в маєток Іванівське Бронницького повіту. Коли син Пушкіна, Олександр, в 1866 році частину своїх речей перевіз в садибу при станції Лопасня. Перед вивезенням звідти бібліотеки в 1890 році (знову в Іванівське) книги стали провітрювати і перепаковувати. Через неуважність ящик, в якому зберігався рукопис «Історії Петра I», був залишений. Він був випадково виявлений там же влітку 1917 року Н. І. Гончаровою, племінницею Н. М. Гончарової-Пушкіної. Крім рукопису «Історії Петра» в ящику зберігалися сімейні документи Пушкіних. З'ясувалося, що прислуга використовувала папери з ящика для господарських потреб. Григорій Пушкін (онук поета), який тоді ж перебував в Лопасні, впізнав почерк діда. З 31-го пушкінських зошитів вціліло 22, а з шести томів цензурної копії — три.