Ба́йбузи — село в Україні, Черкаському районі Черкаської області, підпорядковане Мошнівській сільській громаді.

Село знаходиться в історико-географічному регіоні Наддніпрянщина, у північно-західній частині Черкаського району на північному підніжжі Мошногірського кряжу, на річці Вільшанці, правій притоці Дніпра. Відстань від Черкас автомобільними шляхами — 40 км.

Етимологія Існує декілька версій походження назви села: назва татарського походження і складається з двох слів — «бай» та «буза». Перше означає багатий, могутній або господар, статний чоловік; друге — сірий, сріблястий, сивий. Назва давалась як ім'я дітям з побажанням дожити до сивої старості або прізвисько поважним людям; назва татарського походження і походить від бузи — напою з проса, яке сіяли татари, що залишились тут проживати після монголо-татарської навали; Похилевич Лаврентій Іванович запропонував у «Сказаннях про населені місцевості Київської губернії» 1864 року інший варіант:

Населення За даними перепису 2001 року в селі мешкало 1765 осіб.

Мовний склад Рідна мова населення за даними перепису 2001 року: Мова Чисельність, осіб Доля Українська 1 735 98,30 % Російська 30 1,70 % Разом 1 765 100,00 %

Історія Точної дати заснування села невідомо. Однак виявлені поблизу села залишки поселень епохи неоліту та періоду Київської Русі свідчать про залюднення місцевості з давніх часів. На східній околиці підіймається курган над берегом річки Вільшанка, відомий як Стара Січ. На західній околиці містяться кургани Климовщина та Чернещина. На останньому ще до татаро-монгольської навали існував монастир, який був зруйнований та пограбований татарами. Щодо Климівщини, то існує легенда про можливість знайти золото у пісках під Великдень.

З кінця 14 століття придніпровські землі потрапили у володіння Великого князівства Литовського, а з кінця XVI століття — Речі Посполитої. Саме від тиску польської влади почались утворюватись козацькі загони й село не стало винятком. Байбузівські козаки брали участь у визвольній війні Богдана Хмельницького, 12 липня 1656 року в одному з універсалів Гетьмана йдеться саме про Байбузи «Наказ Богдана Хмельницького Ярмолі повернути Охрімові Троцю та Байбузисі сіножать».

1796 року у селі була збудована дерев'яна церква. На початок 19 століття у селі проживало 340 осіб і воно належало до володінь В. Енгельгарда. Станом на 1864 рік у селі проживало вже 1236 осіб, вони займались в основному землеробством, а восени та взимку — ткацтвом та торгівлею деревним вугіллям.

На 1900 рік у селі проживало 2034 особи й основним видом діяльності населення стало ткацтво. Селом володіла поміщиця Балашова, якій належало 2852 із 3693 десятин. 1891 року був збудований спиртовий завод в урочищі Рудка, 1907 року — кінний завод, а на річці Вільшанці — водяний млин. У 1907-1909 роках у Байбузах збудовано нову церкву, стару розібрали, а з матеріалів у 1913–1914 роках збудували нову школу (перша школа була організована 1861 року у будівлі волосного управління). Прикрасою церкви стала чудотворна Байбузівська ікона Божої Матері. 1933 року, у часи радянської влади, церква була закрита, а в будівлі облаштували школу (вона згоріла в роки Другої світової війни). Під час Першої світової війни на фронт було мобілізовано 247 чоловік.

У 1917—1921 роках у селі кілька разів змінювалась влада.

8 лютого 1920 року до Байбуз під час Зимового походу прибула Київська збірна дивізія Армії УНР, очолювана Юрієм Тютюнником, до складу якої входив тоді Кінний полк Чорних Запорожців Армії УНР. У Байбузах з Кінного полку Чорних Запорожців та Кінного полку імені Гетьмана Мазепи було створено Кінну бригаду на чолі з Петром Дяченком, яку 9 лютого було виправлено на здобуття СмілиКоваленко Сергій. Чорні Запорожці: історія полку. — К.: Видавництво «Стікс», 2012.

1928 року створено 3 ТСОЗи: «Іскра», «Перемога» та «Більшовик», які 1930 року реорганізовані у колгосп «Іскра». З 1924 року працювали лікнеп та будинок-читальня, 1927 року відкрито сільський клуб та медпункт, введено семирічне навчання у школі, почали діяти гуртки та бібліотека. В роки Голодомору у селі загинуло близько 500 осіб. Після арешту та розстрілу 1937 року у Києві начальника КВО, уродженця села, Григорія Рябоконя, Байбузами пройшли масові репресії. Понад 40 селян року були арештовані та розстріляні. В роки Другої світової війни під час окупації загинуло 17 селян (через таку малу кількість ходить легенда про допомогу чудотворної ікони). На фронтах воювало 475 односельців, 298 з яких загинули, а 175 нагороджено орденами та медалями.

Після війни почалось відновлення села, найбільшого розквіту воно зазнало у 1970-х роках. Тоді був збудований міст через Вільшанку, заасфальтовано вулиці, проведено газ, збудовано капітальні колгоспні двори, кінний завод, збудовано Байбузівську загальноосвітню школу. В роки незалежності було відновлено церкву.

Відомі люди Городецький Владислав Владиславович — автор проекту ґуральні та ректифікаторні в селіIgnacy Trybowski. Horodecki Władysław Leszek (1863—1930) / Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków, 1962.— t. X/1, zeszyt 44.— 160 s. S. 2.. Гриценко Іван Сергійович  — декан юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор юридичних наук. Катренко Андрій Миколайович — український історик, архівознавець, археограф, фахівець з нової історії України, доктор історичних наук, професор. Мацелюх Іванна Андріївна - українська вчена-правознавиця,доктор юридичних наук, професор, професор кафедри службового та медичного права. Буркацький Валерій Васильович - заслужений працівник сільського господарства України, голова Драбівської та Золотоніської РДА, директор ДП "Златодар" Державного агентства резерву України.

Галерея

Див. також Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Черкаська область)

Примітки

Посилання http://beket.com.ua/cherkasskaja/bajbuzy/ http://arhiv.orthodoxy.org.ua/node/4461

Коментарі