Вільям Ослер (; , Бонд Гед, Канада — , Оксфорд, Велика Британія) — канадський лікар, професор університету Джонса Гопкінса. Він створив першу програму резиденції (інтернатури) для спеціальної підготовки лікарів, і він першим вивів студентів-медиків з лекційного залу для клінічної підготовки біля ліжка пацієнта.
Біографія
Родина Прадід Вільяма, Едвард Ослер, був або торговим моряком, або піратом . Один з дядьків Вільяма Едвард Ослер (1798—1863), медик у Королівському флоті, написав «Життя лорда Ексмута» та поему «Подорож». Вільям був наймолодшим з дев'яти синів Реверенда Фезерстоуна Ослера, місіонера, та його дружини Елен. Усі діти стали в житті успішними. Будучи школяром, Вільям був маленьким, дотепним хлопчиком з яскравою манерою, який відзначався як у спорті, так і в навчанні.
Лікарська освіта Батько хотів аби Вільям зробив церковну кар'єру. Але, навчаючись у школі, Вільям прочитав «Релігіо Медічі» сера Томаса Брауна і захопився природознавством. Він почав навчання в коледжі Трініті в Торонто, але вирішив, що церква не для нього, і вступив до медичної школи в Торонто в 1868 році. Згодом він перейшов до університету Макгілла в Монреалі, Квебек, де отримав ступінь лікаря в 1872 році. Протягом наступних двох років він відвідував медичні центри в Лондоні, Берліні, Лейпцигу та Відні, проводячи найдовший період в університетському лондонському коледжі, у лабораторії фізіології Джона Бурдона-Сандерсона, яка зробила експериментальну фізіологію важливою у медичній освіті.
Медична кар'єра в Канаді Ослер повернувся до Канади і розпочав загальну практику в Дундасі, Онтаріо, але незабаром був призначений викладачем в інститутах медицини університету Макгілл у Монреалі. У 1873 році Ослер продемонстрував, що досі невстановлені клітини в крові насправді були третім видом кровоносних тілець, які згодом були названі тромбоцитами. Ці клітини спостерігали і раніше, але ніхто до того, як Ослер, не вивчив їх так ретельно.
Він став професором там у 1875 році. Через рік він став патологоанатом у Монреальському госпіталі, а в 1878 році — лікарем цієї лікарні. У Макгіллі він викладав фізіологію, патологію та медицину. Його дослідження велися значною мірою в морзі.
У США У 1884 році його запросили обійняти завідування кафедрою клінічної медицини в Університеті Пенсильванії у Філадельфії. Він підкинув монету щоб вирішити це питання. Перебуваючи у Філадельфії, він став членом-засновником Асоціації американських лікарів.
У 1888 році Ослер прийняв запрошення стати першим професором медицини в новій медичній школі університету Джонса Гопкінса в Балтиморі. Саме тут він зарекомендував себе як найвидатніший педагог медицини свого часу. Там він зустрів Вільгельма Генрі Велча (1850—1934), керівника кафедри патології, Говарда Етвуда Келлі (1858—1943), завідувача кафедри акушерства та гінекології, та Вільяма Стюарда Халстеда (1852—1922), завідувача кафедри хірургії. Разом ці четверо трансформували організацію та навчальну програму клінічного викладання та зробили університет Джонса Гопкінса одним з найвідоміших медичним навчальних закладів у світі.
Перші чотири роки в університеті Джонса Гопкінса не було студентів, і Ослер використав цей час, щоб написати працю «Принципи та практика медицини», вперше опубліковану в 1892 році. У тому ж році він одружився з Грейс Гросс, вдовою колеги-хірурга у Філадельфії та правнучки Пола Ревіра, народного героя Американської революції і національного героя США. Підручник Ослера зажив слави в усьому англомовному світі. Він був написаний чітко, всебічно, цікаво та науково. Швидко став найпопулярнішим медичним підручником своєї доби і продовжує друкуватися з тих пір під редакцією редакторів, хоча ніколи не маючи тієї якості, яку зробив Ослер. Підручник дав несподіване продовження. Влітку 1897 року його прочитав у повному обсязі філантроп і бізнесмен Фредерік Т. Гейтс (1853—1929), який був залучений Джоном Д. Рокфеллером, щоб консультувати його у філантропічних починаннях. У результаті свого прочитання підручника Гейтс надихнув Рокфеллера спрямувати свою основу на медичні дослідження та створити Інститут медичних досліджень Рокфеллера в Нью-Йорку.
Студенти оглядали пацієнтів у палатах та представляли результати своєму викладачу. Їх також рекомендували вирішувати діагностичні проблеми з лабораторією. Проводилися публічні навчальні заняття разом з пацієнтами в аудиторіях. Так народилася модель клінічного навчання, що поширилася по всій території США. Ослер був не тільки професором медицини, але й головним лікарем лікарні, офісу, який вперше створив президент університету на основі свого досвіду роботи у великому департаменті. Згодом це поширилося на більшість медичних центрів США.
У Великій Британії У 1904 році Ослера запрошено очолити кафедру медицини в Оксфордському університеті. Його дружина телеграфувала йому з Америки: «Не зволікай. Прийми відразу». Ослер це зробив. Ця кафедра в Оксфорді є вінцем призначення, на який мають право лише піддані Британської корони, але Ослер зберіг своє громадянство Канади.
Вийшовши з університету Джонса Гопкінса в 1905 році, Ослер прочитав прощальну лекцію, в якій сказав про «відносну непотрібність чоловіків старше сорока років» — зауваження, які вільно і часто інтерпретувалося і викликало велику кількість суперечок з громадськістю.
Восени 1905 року він обійняв нове крісло, ставши членом одного з оксфордських коледжів, членом Ради Гебдомадальних (щотижневих) консулів та куратором Біблійної бібліотеки. В Оксфорді він викладав лише раз на тиждень, робив невелику кількість лікарських оглядів і більшу частину часу витрачав на свої книги. Його бібліотека стала однією з найкращих у своєму роді. Його обрали президентом Класичної асоціації. Він був обраний стипендіатом Лондонського королівського коледжу лікарів у 1884 році та членом Лондонського Королівського товариства у 1898 році. Ослер брав участь в заснуванні Асоціації лікарів Великої Британії та Ірландії та Quarterly Journal of Medicine. Він посприяв створенню штатних кафедр медицини в Лондонському університеті.
Ослер був людиною величезного особистого шарму, він уособлював твердження, що «секрет допомоги пацієнтам — це турбота про самих пацієнтів». Сам Ослер був відомий багатьма афоризмами, які до цих пір є настільки ж зухвалими, як і коли він вперше представив їх: «Вивчати медицину без читання підручників — це як пливти в море без карт, але вивчати медицину без роботи з пацієнтами — це як зовсім не збиратися в море». Ослеру була притаманна шалена кмітливість, він писав чудові медичні анекдоти під псевдонімом Егертона Йорріка Девіса, якого він представив як хірург-капітана у відставці армії США.
Його опис хвороб порівнюється з таким описом Гіппократа, і в міру набування клінічного досвіду його написання ставало все більш лаконічним і легким для розуміння. Він зробив деякі ранні описи морфології тромбоцитів, написав класичні праці про спадкову телеангіоектазію, системний червоний вовчак та поліцітемію. Його підручник був кладезем інформації, і він не загубив певну актуальність і донині. Ослер часто брав участь у різних підручниках та енциклопедіях інших авторів.
Ослер був чудовим діагностом, який наполягав на тому, щоб пацієнти в лікарні розглядалися як люди, а не як «цікаві випадки». У нього було багато особистих ідеалів, які він виклав у своїх нарисах, але, можливо, були головними: робити роботу дня слід добре, і не піклуватися про завтрашній день; бути завжди ввічливим та уважним до колег-професіоналів та до пацієнтів; культивувати почуття врівноваженості.
Ослер та його дружина були надзвичайно гостинні, особливо до відвідуючих їх американців, серед яких їхній будинок був відомий як «Відкриті обійми». У них народився син, названий Ревіром на честь його прадіда, Пола Ревіра. Характер Ослера відчутно змінився, коли його єдиний син загинув наприкінці Першої світової війни.
Вільям Ослер помер після значного переохолодження від абсцедуючої пневмонії та емпієми плеври на тлі нерозпізнаної бронхоектатичної хворобиOliver Wrong Osler and my father. J R Soc Med. 2003 Sep; 96(9): 462—464. doi: 10.1258/jrsm.96.9.462 29 грудня 1919 року. Похований у каплиці в Церкві Христа, Оксфорд, 1 січня 1920 року.
У своєму заповіті він заповів свою бібліотеку з близько 8000 книг своїй альма-матір. Після того, як леді Ослер померла у 1928 році, і її прах та чоловіка були перенесені до бібліотеки Ослера з історії медицини МакГіллського університету. Друкований каталог матеріалів, які Ослер подарував Макгіллському університету, є основою бібліотеки Ослера, опублікований як Bibliotheca Osleriana.
Наукові праці Normal histology for laboratory and class use. Montreal, 1882. An account of certain organisms occurring in the liquor sanguinis. Proceedings of the Royal Society of Medicine, London, (1873), 1874, 22: 391—398. A case of progressive pernicious anaemia (idiopathic of Addison). Written with William Gardner. Canada Medical and Surgical Journal, Montreal, 1877, 5: 383—404. Autopsy, in a Case of Epithelioma of Tongue. Excision of the Entire Organ by Galvanic Ecraseur. Canada Medical and Surgical Journal, Montreal, 1877, 56: 340—341. Autopsy by Osler in a Case of Fibroid Contraction of the Right Lung with Displacement of the Heart, under care of Dr. Ross. Canada Medical and Surgical Journal, Montreal, 1877, 56: 345—349. Referring to George Ross (1845—1892), a famous clinical teacher. Autopsy, in a Case of Cancer of the Liver, by John Bell. Canada Medical and Surgical Journal, Montreal, 1877, 58: 437—439. Autopsy by Osler, in a case of Acute Bright's Disease, accompanying pregnancy, miscarriage, peritonitis, death, under care of Dr. Ross. Canada Medical and Surgical Journal, Montreal, 1877, 58: 445—447. Autopsy, in a Case of Encephaloid Cancer of the Axillary Glands, with Secondary Deposits in all the Internal Organs, under the care of Dr. Fenwick. Canada Medical and Surgical Journal, Montreal, 1878, 72: 541—545. Referring to George Edgeworth Fenwick (1825—1894). Two specimens of retroperitoneal cancer; Kidney in a burn victim. Specimens presented by Osler. Canada Medical and Surgical Journal, Montreal, 1878, 72: Abbott p. 488. Montreal General Hospital, Medical and Surgical. Reports of Cases under the Care of Dr. Osler. Canada Medical and Surgical Journal, Montreal, 1880, 9: 161—162. A case of retro-peritoneal cancer. Clinical Notes on Haematemesis in Chronic. Splenic Tumor. Read before the Med. Chirur. Soc. of Montreal, Oct. 20, 1882. Canada Medical and Surgical Journal, Montreal, 1882, 11: 267—270. Specimen from a Case of Fatty Diarrhoea. II. Portions of Obliterated Superior Vena Cava. III. Specimen of a Case of Pneumonia terminating in abscess of lung. Specimens presented by Osler. Canada Medical and Surgical Journal, Montreal, 1882, 11. Discussion by Osler on Paper by Dr. Major on Papillomatous Growths of the Pharynx. Canada Medical and Surgical Journal, Montreal, 1882, 11: 515. Amyloid liver in a Case Dying of Phthisis. II. Lymphosarcomatous Growth of Bronchial Glands, by Dr. Wilkins. Specimens Presented, Med. Chirur. Soc. Montreal, June 14, 1883. Canada Medical and Surgical Journal, Montreal, 1883, 12: 102—103. Clinical Discussion by Osler of a Case of Hodgkin's Disease. Canada Medical and Surgical Journal, Montreal, 1883, 12: 499. Cancer of Ascending Colon, an Extensive. I. Cancer of Ascending Colon, Extensive Secondary Growths in Liver. II. Obstinate Quotidian Aigue. Medical Cases Under Care of Dr. Osler, Montreal General Hospital. Canada Medical and Surgical Journal, Montreal, 1883, 11, 1882: 28-30. The Gulstonian Lectures, on malignant endocarditis. British Medical Journal, London, 1885, 1: 467—470, 522—526, 577—579. First comprehensive description of subacute bacterial endocarditis. The cerebral palsies of children. Philadelphia, 1889. Aequanimitas: valedictory remarks to the graduates in medicine at the University of Pennsylvania, May 1st, 1889. Philadelphia, Wm. F. Fll & Co., 1889. 10 pages.