Ольга Олександрівна Жеребцова (уроджена Зубова; 1765 — 1 березня 1849, Санкт-Петербург) — російська аристократка, авантюристка доби Катерини II й Павла I (в Російській імперії) та Георга III (у Великій Британії).
З початком фаворитства її брата, Платона Зубова, була прийнята до монаршого двору, де добилась широкого успіху в богемних колах. Вийшла заміж за дійсного камергера Олександра Олексійовича Жеребцова (1754—1807), але протягом 9 літ перебувала в відкритому любовному зв'язку з британським посланцем у Росії Чарльзом Вітвортом.
При Павлові I вона стала однією з натхненниць та, вкупі зі своїм коханцем і братами, активною учасницею змови проти імператора, однак напередодні палацового перевороту 1801 року вона вирушила за кордон. У Берліні та Лондоні фігурувала в центрі декількох великосвітських скандалів та політичних інтриг російської дипломатії. Попри скандальну репутацію, Жеребцова користувалася великим успіхом при дворі британського короля Георга III. Стала однією з коханок його сина принца Уельського, майбутнього правителя Георга IV, від якого, можливо, народила позашлюбного сина.
У 1810 Жеребцова повернулася до Санкт-Петербурга, де провела подальші роки, уникаючи двору і світського життя. У 1840-х роках була співбесідницею письменника і публіциста Олександра Івановича Герцена, який полишив записки про неї; коли ж письменник зазнав гонінь, аристократка домоглася через впливових родичів полегшення його долі і дозволу виїхати за кордон.
Титули та імена Ольга Олександрівна Жеребцова від народження та за шлюбом була нетитулованою дворянкою. Хоча в 1793 році батько і брати одержали графське достоїнство, на неї цей титул не поширювався, тому в російських офіційних джерелах вона іменувалася по придворному чину чоловіка дійсною камергершою. Однак, під час перебування у Лондоні британці чомусь прозвали її «графинею Джеребцов» (; варіанти — , , ). Сама ж вона, мешкаючи за кордоном, віддавала перевагу зверненню на французький штиб «мадам де Жеребцофф» ().
Життєпис
Народилася 1765 року в родині Олександра Миколайовича Зубова і його дружини Єлизавети Василівни (до шлюбу Воронової; 1742—1813), котрі побралися в 1759. Батько походив зі старовинного, але незаможного дворянського роду. Певний час був віце-губернатором у провінції й управителем маєтків графа Миколи Івановича Салтикова, дослужився до чину статського радника. Завдяки піднесенню сина Платона Зубова призначили обер-прокурором в перший департамент Сенату. Тут він прославився хабарництвом, що, утім, сходило йому з рук з огляду на заступництво кревного. Розумний, але злостивий за характеромом, Зубов-старший нажив під схилок літ репутацію «найнечеснішого дворянина у всій державі».
Мати, єдина донька армійського прапорщика, володіла тисячею селян-кріпаків. У 1795 році її пожалували у статс-дами, а в 1797 вшанували орденом Святої Катерини. Ольга мала дорослішу сестру Ганну і чотирьох братів: старші — Микола і Дмитро, й молодші — Платон та Валеріан. Всі діти вирізнялися незвичайною красою. Дитинство Ольги Зубової минало в одній з поволзьких провінцій, де служив батько, однак під час повстання Пугачова їй разом з усім сімейством довелося рятуватися втечею до Москви.
Ранній шлюб (1780—1789)
У віці 15 років Ольга Олександрівна стала дружиною дійсного таємного радника і камергера Олександра Олексійовича Жеребцова (1754—1807). Він був дуже родовитим і багатим, дослужився до чину таємного радника і займав вагому посаду — обер-гофмейстера, завідуючи штатом і фінансами імператорського двору. Водночас був, либонь, людиною досить скромною і вважав за краще триматися в тіні, позаяк сучасники майже не залишили спогадів про нього. Він належав до масонів французького статуту, ще до заборони діяльності їхнього братства в Росії Катериною II в 1790 році. При Олександрі I завдяки бездоганній репутації Жеребцову дозволили заснувати у своєму петербурзькому будинку по Англійській набережній, 52 й очолити одну з перших і найвідоміших лож так званого «золотого віку» масонства в Росії — «Сполучених друзів».
Родина Жеребцових, в якій народилося четверо дітей, взимку мешкала у Петербурзі, а на літо перебиралася до великого впорядкованого маєтку Ровноє-Новоблагодатне:
При дворі Катерини II (1789—1796) З піднесенням у 1789 році брата Платона, останнього фаворита імператриці Катерини II, Жеребцова опинилась при дворі й зискала ласку правительки. Вона користалася великим успіхом у петербурзької знаті. Сучасники зауважували красу і розум Ольги Олександрівни; найзнатніші вельможі намагалися завоювати її прихильність — до когорти шанувальників належав навіть великий князь Павло Петрович.
У 1791 році Жеребцова познайомилася в гостях у брата Платона з його товаришем, англійським посланником Чарльзом Вітвортом. Дипломат, старший за неї на 15 років, був, за відгуками сучасників, вродливцем і користувався надзвичайною популярністю у жінок богемного світу. Наполеон Бонапарт, який особисто знав Вітворта, іменував його «респектабельним авантюристом». Ольга Олександрівна неабияк захопилася ним, хоча й «не володіла ні даром співу, ні звабним словом». На тлі любовної пристрасті й блискучих придворних розваг діти та законний чоловік, який чимдуж занурювався в управління маєтком, стали займати і зовсім незначне місце в її житті. Віддаленість між подружжям була настільки значною, що деякі пізніші автори щиро вважали Жеребцову «вдовою генерала, здається, вбитого під час війни», а факт наявності у неї живого чоловіка в цивільному чині був їм, мабуть, геть невідомим.
Врешті-решт, подружжя стало жити переважно роздільно: Олександр Олексійович — з дітьми у маєтку, а Ольга Олександрівна — в Петербурзі з Вітвортом. Оскільки дипломат був не дуже багатий, якщо порівнювати з сестрою імператорського фаворита, вона оплачувала всі витрати й фактично оселила у власному будинку на Англійській набережній. Особняк він покидав тільки на кілька тижнів у році, коли камергер Жеребцов приїжджав до столиці для полагодження деяких своїх справ.
У 1795 помер батько Ольги Олександрівни — генерал-прокурор Сенату, таємний радник граф Олександр Миколайович Зубов. У квітні того ж року граф Микола, старший брат Жеребцова, обвінчався з Наталією («Суворочкою»), дочкою фельдмаршала і графа Олександра Васильовича Суворова. Нова рідня заходилась усіляко виказувати пошанування звитяжному свояку. Так, з нагоди його візиту у Ровноє Ольга Олександрівна звеліла викопати канал у вигляді латинської літери «S». Назагал, її життя при Катерині II протікало досить весело і безтурботно.
При Павлові I (1796—1799)
Після сходження на трон Павла I брати Жеребцової, їхні родичі й сподвижники, що були до цього чільними сановниками і воєначальниками колишнього царювання, швидко опинилися в опалі. Саму Ольгу Олександрівну царська немилість оминула, хоча пізніше вона нарікала, що її будинок на Англійській набережній спорожнів наступного ж дня по смерті імператорки. Придворні, що раніш шукали найменший привід сподобитись прихильності знатної дами з могутнього клану Зубових, тепер її цуралися. Втім, їй досить швидко вдалося навернути колишню приязність столичного бомонду і зажити минулим веселим життям — наперекір указам Павла I, скерованим проти розкоші, бали в її будинку і вишуканий стіл були знані на весь Петербург. До того ж, в 1798 році імператор пожалував її 17-літнього сина Олександра, котрий служив камер-юнкером при великій княгині Анні Федорівні (дружині великого князя Костянтина Павловича), чином дійсного камергера.
Відразу ж після смерті Катерини II 6 листопада 1796 колишньому фавориту князю Платону Зубову довелося з'їхати зі своїх покоїв у Зимовому палаці до сестри на Англійську набережну, але довго гостювати в Ольги Олександрівни не забарився. Через тиждень Павло I дарував йому напередодні дня народження розкішно обставлений дім, куди князь і перебрався. Проте вже 6 грудня його звільнили із займаних постів, а в лютому 1797 відправили у закордонну відпустку, після повернення з якої восени 1798 він був фактично ув'язнений у своєму ж помісті у Володимирській губернії.
Наступним постраждав молодший з братів — генерал-аншеф граф Валеріан Зубов, що в той час знаходився на Південному Кавказі й очолював військовий корпус у війні з Персією. Імператор визнав результати його походу нікчемними, а витрати — надмірними і в січні 1797 року розіслав наказ командирам окремих частин його армії повертатися до Росії, минаючи безпосереднього командувача і штаб. Таке явне порушення принципу єдиноначальності, здавалося б, мало неминуче призвести до дезорганізації війська і ганебної поразки, однак генералу Зубову вдалося уникнути катастрофи. 27 квітня 1797 року, під час зворотного походу, він був відсторонений від служби і відправився у заслання до свого підмосковного обійстя.
Тоді ж у лютому свояк Зубових, знаний полководець граф Олександр Васильович Суворов був звільнений зі служби і позбавлений всіх військових звань та мундира, а у квітні — засланий до власного маєтку Кончанське під суворим наглядом місцевого городничого. У липні того ж року він скаржився через свого наглядача імператору, що з огляду на ветхість будинку й надхід осінніх та зимових холодів серйозно непокоїться за стан здоров'я. Тому граф просив по-родинному переселитися до Ольги Олександрівни Жеребцової в Ровноє-Новоблагодатне, що розташовувалось лишень за 48 км (45 верст) від Кончанського. Імператор дізнався про цей намір й дав згоду на переїзд Суворова, однак той чомусь так і залишився зимувати в Кончанському.
Тим часом за рішенням імператора Павла I було дано хід багатьом позовним справам проти графа Суворова, що накопичилися за попереднє царювання і лежали без руху, як від цивільних осіб, так і щодо військових фінансів, на загальну суму у розмірі кілька сотень тисяч рублів. Крім того, у Суворова були грошові зобов'язання на суму кількох десятків тисяч рублів перед знайомими й родичами. При цьому фінанси Суворова перебували у вкрай занедбаному стані через багаторічні крадіжки управителів — сукупний дохід становив заледве рублів в рік і продовжував неухильно падати. Перебуваючи безвиїзно під суворим наглядом у Кончанському, покращити свої справи опальний полководець не міг, що поставило його до кінця 1798 року на межу банкрутства.
Старший з братів — шталмейстер, генерал-поручик і граф Микола Зубов, зять Суворова, — довше інших залишався при дворі. Він заслужив прихильність імператора тим, що ще 5 листопада 1796, коли Катерина II знаходилася при смерті, першим з царедворців привіз до Гатчинського палацу сумну звістку. Але і йому в листопаді 1797 року було негласно «рекомендовано» переїхати до Москви, що він і виконав з усією поспішністю. Водночас у немилість потрапив очільник Катеринославського і Вознесенського намісництв, а також Таврійської області, генерал-поручник Осип Іванович Хорват, одружений з Анною Олександрівною, старшою сестрою Жеребцової. 15 грудня 1796 року він був відставлений з усіх посад і викликаний до столиці. Там його віддали під суд Сенату за різні порушення. Зокрема, йому приписували махінації з хлібом.
22 серпня 1799 року маєтки опального брата Жеребцова, графа Валеріана Зубова, були конфісковані «за бракуючі суми по Перському походу». У травні наступного року конфіскували також володіння колишнього фаворита князя Платона — секвестровані «до числа всіх сум, навіть і тих, які спершу складені були». Залишившись без коштів, замкнені у своїх селах, брати були змушені вдатися до допомоги сестри. Ольга Олександрівна, незважаючи на заборони і стеження з боку влади, доставляла їм гроші, які через своїх кореспондентів надсилав їй берлінський банкір Лево. Таким чином, немилість позбавила могутній клан Зубових величезних джерел прибутків та влади, а мрії про реванш стали для них головним рушійним мотивом.
Змова проти імператора (1799—1801)