Вілен Ісаакович Барський (27 жовтня 1930, Київ — 24 грудня 2012 Дортмунд, Німеччина) — український радянський і німецький художник (живописець і графік) покоління шістдесятників, член Спілки художників СРСР, «Дортмундської групи»; російськомовний поет єврейського походження, есеїст, яскравий представник постмодернізму, концептуалізму і андерграундної культури, автор експериментальних творів графопоезії, педагог.

Біографія

Народився 27 жовтня 1930 року в Києві. Його батько Ісаак Барський був інженером, мати Цецілія Ставніцер — фармацевтом. Під час війни сім'я була евакуйована до Сталінграду, потім, до початку вирішальної битви, переїхала в Сернур (Марійська АРСР), а по війні повернулась до Києва.

У 1951 р. Барський закінчив Київську художню школу і вступив до Художнього інституту. У навчанні обирав собі кумирів, особливо цінував творчість Врубеля, особисто познайомився з експресіоністом Робертом Фальком, відвідував його майстерню. У 1957 закінчив Київський художній інститут, факультет живопису й графіки. Після закінчення інституту почав експериментувати в галузі образотворчого мистецтва, створюючи абстрактні композиції, іноді не тільки фарбами, а й складаючи предмети, як це робили поп-артисти на Заході, про яких він тоді не знав. Захоплювався джазом, рок-музикою, які надихали його на написання віршів, серед яких переважали верлібри. Новітні тенденції у мистецтві обговорювали з художниками, які прагнули вирватись з меж соцреалізму, —Борисом Лобановським, Валерієм Ламахом, Григорієм Гавриленко, Вадимом Ігнатовим, Якимом Левичем, однокурсником Анатолієм Лимарєвим.

Через свою ідеологічно незаангажовану позицію художник зазнав тиску з боку радянської влади. Так, у 1959 р., після домашнього обшуку, він був доставлений до відділення КДБ, болісний допит в якому тривав з ранку до ночі. Після цього в газеті «Сталінське плем'я» з'явилася розгромна стаття «Кінець „Літературної забігайлівки“», де ім'я Вілена Барського значилося на першому місці серед усіх «формалістів-абстракціоністів». В результаті він надовго втратив право на державні замовлення та участь у виставках, розділивши участь найкращих представників покоління шістдесятників. Працював в галузі книжкової і журнальної графіки, неофіційно навчав групу учнів основ художньої грамоти (серед яких Олена Голуб, Віра Вайсберг, Костянтин Самойленко, Микола Залевський та ін).Олена Голуб. Митець уособлює дух свободи. Спілкувалася А. Лобановська. Zbruc. 11 березня 2024

Щоб не бути засудженим за «дармоїдство», у 1967 році вступив до Спілки художників СРСР (обминувши місцеву спілку, чому сприяла Т. Яблонська). Час від часу експонував на виставках реалістичні портрети діячів науки і культури, що давалося Барському непросто: «За це було заплачено роздвоєнням. Хоча більша частина енергії була спрямована на принципову перебудову бачення і розуміння мистецтва, якусь частину себе болісно доводилося віддавати офіційному мистецтву. І хоча я намагався й ці роботи завжди робити так, щоб було „чесно“, „добре“ і т. д., це все ж була данина, яку я платив, тому що робив те, у що вже — за великим рахунком — не вірив.»K.K.Kuzminsky & the Authors. The Blue Lagoon Antology of Modern Russian Poetry//Newtonville, USA, 1986, на рос.

1981-го року назавжди покинув радянський Київ і оселився в Дортмунді, разом з дружиною поетесою Ольгою Денисовою, якій завдячував всім найкращим. Барський занотував: «І про свою дружину Лілю (Ольгу Денисову). Хоча вона сама і вважає, що я дуже вплинув на її становлення (адже вона значно молодша за мене) і, можливо, на її поетичну роботу — я думаю, що вплив був взаємним. Для мене вона якраз варіант дружини Набокова, який говорив, що написане він перш за все показує дружині — тобто ніби і пише для неї.» Декілька років входив до «Дортмундської групи», яка об'єднувала німецьких професійних художників; потім вийшов з неї. Самозаглиблено працював до самої смерті, не прагнучи слави.

В. Барського не стало 24 грудня 2012 року.

Творчість

Пошук і становлення власного шляху в мистецтві у Барського були пов'язані з активною зацікавленістю творчістю видатних митців у різних галузях, адже він ставив на меті віднайти на перетині різних спрямувань свою неповторну точку. Дуже чутливий до музики, Барський особливо цінував дружбу з київським композитором Валентином Сильвестровим. Прислухався до філософсько-естетичної концепції старшого колеги Валерія Ламаха, викладеної у «Схемах»А. Ложкина. Валерий Ламах //Art Ukraine. 2010. Був у захваті від таланту режисера Сергія Параджанова, поета Геннадія Айгі, письменника Віктора Некрасова та інших видатних представників неофіційної культури.

Експонував картини на виставках в Дортмунді, Мюнхені, Парижі, а також в США та Італії.

«Некрасов у Києві був свого роду ліберальним інститутом, центром тяжіння для багатьох, ще задовго до його відкритих конфліктів з владою. Я дуже любив його…» Саме завдякиНекрасову з'явилася перша літературна публікація В. Барського у 1981 році в паризькому журналі «Ковчег», куди письменник, що виїхав за кордон, передав вірші, які роками накопичувались в столі.

Важливим для Барського було знайомство з московськими концептуалістами. Він відвідував майстерню Іллі Кабакова, починаючи з 1968 року і надалі стежив за його новими творами. Західне мистецтво зацікавило творчістю Дюшана, Клее, Дюбюффе, Кейджа та ін. Цікавився і Східною культурою, любив читати китайських і японських поетів кола дзен.

У своїй творчості Барському вдалось знайти неповторну інтонацію. Він йшов від живопису до колажу із використанням текстових елементів, почав збагачувати візуальні можливості тексту на основі розуміння рівноцінності сенсу слова і його візуальної знаковості.

Окрім графопоезії Барський також писав коротку поетичну прозу, есеїстику, одноактні п'єси і лібретто для балету. Теми — «життя і смерть в світлі гри двох начал — природного і культурного». Відчуваючи на собі різноманітні впливи, Барський зберігав самоідентифікацію. «Я себе відчуваю київським художником, який живе в Німеччині, і водночас російським поетом, оскільки я пишу російською. Якщо в Україні мене захочуть вважати українським художником, то я не заперечуватиму… Світло неба над Києвом ніколи не забудеться до самої смерті»Аліса Ложкіна. Інтерв'ю з Віленом Барським//Art Ukraine, № 1(20) 2011, ст. 121—123

Вірші Вілена Барського увійшли до «Антології новітньої російської поезії у Блакитної Лагуни», США, 1986; антології «Самвидав століття», «Російські вірші 1950—2000 років», «Звільнений Улісс» та ін.

Висловлювання

Відзнака Міжнародна відмітина імені батька російського футуризму Давида Бурлюка.

Примітки

Джерела Vilen Barsky. Wörter. Siegen.1983/ Вилен Барский. Слова. Зиген, 1983. В. Барський. «LOCUS SOLUS» І. М. Блюміна. Барський Вілен Ісакович. Енциклопедія Сучасної України Б. Лобановский. Киевские анахореты. Обращение к абстрактным формам в творчестве ряда киевских художников 50-х — 60-х годов // Византийский ангел. 1997. № 3. С. 31–40. Гліб Вишеславський, Олег Сидор-Гібелинда. Термінологія сучасного мистецтва// Paris-Kyiv: Terra Incognita. 2010, ст. 236. ISBN 978-966-96839-2-2 Леся Смирна. Століття нонконформізму в українському візуальному мистецтві// К.: «Фенікс», 2017, ст. 339. ISBN 978-966-131-499-2 Аліса Ложкіна. Вілен Барський: Перший київський концептуаліст//Art Ukraine, № 1(20) 2011, ст. 118—127

Посилання Бібліотека Українського мистецтва: Вілен Барський, фото Ю. Косіна Публікації В.Барського Картини В.Барського Біографія В.Барського