Гали́на Никифо́рівна Ка́льченко  — українська радянська скульпторка. Членкиня Київської організації Спілки радянських художників України з 1958 року (у 1968—1970 роках її голова).

Життєпис Народилася 4 лютого 1926 року в містечку Борзні (нині місто в Ніжинському районі Чернігівської області, Україна) в родині українського радянського партійного і державного діяча Никифора Кальченка. Брат — економіст Володимир Кальченко.

Членкиня ВКП(б) з 1948 року. 1953 року закінчила Київський художній інститут, де її викладачами були, зокрема, Михайло Лисенко, Костянтин Єлева, Лев Муравін. У 1958 році там же закінчила аспірантуру.

У шлюбі з Павлом Білаоновим народила сина Микиту (також став скульптором). Жила в Києві, в будинку на Михайлівському провулку, № 9, квартира № 5.

Померла в Києві 11 березня 1975 року. Похована в Києві на Байковому цвинтарі (ділянка № 2). Могила і надгробний пам'ятник, роботи скульптора Анатолія Фуженка, є пам'яткою культурної спадщини України національного значення (охоронний № 260003/32-Н).

Творчість Працювала в галузі станкової та монументальної скульптури. Авторка пам'ятників, паркових статуй, портретів, надгробків, меморіальних дощок, медалей. Станкові твори Композиції «Подруги» (1953, поліхлорвініл); «Після допиту» (1957, бронза; Національний музей українського народного декоративного мистецтва); «Тарас Шевченко» (1964, оргскло);

портрети двічі Героя Соціалістичної Праці Галини Буркацької (1960, мармур; Національний музей українського народного декоративного мистецтва); Лесі Українці (1962; Музей Лесі Українки у Києві); Ольги Кобилянської (1962; Музей Лесі Українки у Києві); Ванди Василевської (1965; Національний музей українського народного декоративного мистецтва); Георгія Майбороди (1966); Миколи Леонтовича (1966); Левка Ревуцького (1966); Семена Гулака-Артемовського (1966); Тетяни Яблонської (1967); Івана Кавалерідзе (1967); Тетяни Голембієвської (1968); Григорія Косинки (1969); Олесандра Ільченка (1970); «Автопортрет» (1971); Катерини Білокур (1973). </div> Монументальні твори Пам'ятник Ванді Василевській у Києві (1966); Пам'ятник Василю Порику в містечку Енен-Льєтарі у Франції (1967, граніт; у співавторстві з Валентином Знобою); Пам'ятник Івану Нечую-Левицькому в селі Стеблеві Черкаської області (1968); Пам'ятник Миколі Леонтовичу в Тульчині (1970, граніт, архітектор Анатолій Ігнащенко); Пам'ятник Володимиру Леніну в Кам'янці-Подільському (1970, у співавторстві з Анатолієм Білостоцьким і Оксаною Супрун); Пам'ятник Кирилу Стеценку в селі Квітках Черкаської області (1970); Пам'ятник Семену Гулаку-Артемовському в Городищі (1971, граніт, архітектор Анатолій Ігнащенко); Пам'ятник Лесі Українці в Ялті (1971); Пам'ятник Марії Заньковецькій у Києві в Маріїнському парку (1973); Пам'ятник Лесі Українці у Києві (1973); Пам'ятник Івану Котляревському в Києві (1975); Пам'ятник Лесі Українці в Саскатуні в Канаді (1976); Меморіальний комплекс «Пагорб Слави» в Черкасах (1977, у співавторстві). <small>Пам'ятник Ванді Василевській<small>Пам'ятник Василю Порику<small>Пам'ятник Івану Нечую-Левицькому<small>Пам'ятник Миколі Леонтовичу<small>Пам'ятник Семену Гулаку-Артемовському Брала участь у республіканських та зарубіжних виставках з 1954 року, всесоюзних — з 1957 року. Персональна посмертна виставка відбулася у Києві у 1976 році.

Деякі роботи скульпторки зберігаються в Національному художньому музеї України, Національному музеї Тараса Шевченка, Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Державному музеї театрального, музичного та кіно-мистецтва України, Музеї Лесі Українки у Києві, Дніпровському, Запорізькому, Луганському, Одеському, Сумському, Харківському художніх музеях, Державному музеї мистецтв Республіки Казахстан імені Абилхана Кастеєва в Алмати, Музеї Лесі Українки в селі Колодяжному Волинської області, Шевченківському національному заповіднику в Каневі.

У мистецтві Скульпторка послугувала прообразом київської скульптури «Батьківщина-Мати» Василя БородаяЧернігівщина у вогні: Календар 2003 / Чернігівське земляцтво; Автор-упорядник І. М. Корбач. — Київ: Український центр духовної культури, 2002. — 768 с.: іл. ISBN 966-628-051-5.

Відзнаки Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1964 року; Народний художник УРСР з 1967 року; Республіканська премія ЛКСМУ імені Миколи Островського за 1970 рік; Срібна медаль імені Митрофана Грекова (1970); Державна Премія УРСР імені Тараса Шевченка за 1974 рік (разом з архітектором Анатолієм Ігнащенком за пам'ятник Лесі Українці в Києві); Орден Трудового Червоного Прапора; Орден «Знак Пошани».

Примітки

Література ; Верба І. І. Галина Кальченко. — , 1969; Кальченко Галина Никифорівна: альбом репродукцій. — , 1969; Кальченко Галина Никифорівна // ; Кальченко Галина Никифорівна // ; Кальченко Галина Никифорівна // ; Кальченко Галина Никифорівна // , сторінка 272; Народний художник Української РСР Галина Кальченко: каталог. — , 1976. Авраменко А. Этюд о скульпторе // Радуга. — 1977. — № 3 ; Яценко В. Немеркнучий талант // Образотворче мистецтво. — 1977. — № 6. Кальченко Галина Никифорівна // ; Жадько В. О. Український некрополь: іст. наук. довід. —  : СПД Жадько В. О., 2005. — С. 190. — ; Жадько В. О. Некрополь на Байковій горі: літ.-публіц. вид. —  : Фенікс, 2008. — С. 107, 268. — ; ; Видатний майстер скульптурного портрета. До 90-річчя від дня народження Г. Кальченко (1926—1975) // Дати і події, 2016, перше півріччя: календар знамен. дат № 1 (7) / Нац. парлам. б-ка України. — Київ, 2016. — С. 41—44;