Історія Башкортостану — історія Республіки Башкортостан та однойменної історичної області.
Стародавній період
Старо-Тукмалінське місцезнаходження раннього палеоліту було відкрито в 1955 році.Сериков Ю. Б. Следы раннего палеолита на территории Среднего Зауралья // Вестник археологии, антропологии и этнографии, 2015 № 4 (31) Найдавнішою пам'яткою періоду раннього та середнього палеоліту, виявленою на території сучасного Башкортостану, є стоянка Урта-Тубі біля озера Карабаликти в Заураллі, де були виявлені різні предмети, які колись використовували стародавні люди: ручні гостроконечники, рубила, різні вироби з місцевих порід каменю. Територія Південного Уралу характеризувалася великою кількістю рослинності, худоби та кам'яної сировини, і приваблювала людей з різних районів (в тому числі досить віддалених).
Нижній палеоліт на території Південного Уралу представлений двома культурними традиціями: більш архаїчний кизил-яровський тип і каришкінскій тип. Для каришкінского типу прямим культурним аналогом є пам'ятники з тейяксько індустрією у Франції (стоянка в печері Baume Bonne в Провансі)Котов В. Г. Стоянка-мастерская Карышкино-11 новый памятник нижнего палеолита на Южном Урале // Вестник Пермского университета. Выпуск № 1 (28) / 2015. Наявність паралелей в техніко-тіпоологіческой характеристиці колекції з пізніх етапів стоянки-майстерні Кизил-Яр 2 і матеріалів ряду кавказьких і аравійських стоянок (Кудара I, Кудара III і Цона в Південній Осетії, Мешхед III в Південній Аравії) свідчить про просування носіїв ашельской індустрії в епоху середнього плейстоцену з території Кавказу на Південний УралКотов В. Г. Нижнепалеолитическая стоянка-мастерская Кызыл-Яр 2 в Южном Зауралье // Вестник Пермского университета. Выпуск № 1 (21) / 2013.
Імовірно 50—40 тисяч років тому в печері Іманай, розташованій в однойменній балці на території національного парку «Башкирія», жили люди. Про це свідчить знахідка черепа малого печерного ведмедя зі слідами ушкодження, нанесеного кам'яним знаряддям. Також були знайдені знаряддя давніх людей, кістки печерних левів, їжатця, червоного вовка та інших тварин. На березі Нугушського водосховища знайдена найбільша на Уралі палеолітична стоянка.
Зображення в печерах Капова (Шульган-Таш) та Ігнатіївська належать до пізнього палеоліту. На їх стінах були знайдені різні зображення наскельного мистецтва (силуетні зображення мамонтів, шерстистих носорогів, коней, верблюда і інших тварин). Найстаріші зображення в Каповій печері мають вік у 36400 років. На палеолітичній стоянці Сергіївка 1 в Національному парку «Башкирія» знайдено зуби шерстистого носорога, бізона, північного оленя, коня і кам'яні знаряддя зроблені 16 тисяч років тому.В Башкирии учёные обнаружили зубы первобытных животных , 18 сентября 2019
В епоху мезоліту (XII—VII тисячоліття до нашої ери) відбувалося значне зростання населення на нинішній території Башкортостану, про що свідчать різні археологічні пам'ятки цього періоду в Башкирському Заураллі (наприклад, стоянки Янгелька, Мурат, Яктикуль). Расовий тип місцевого населення того періоду був європеоїдним з ознаками монголоїдної.
В цей же період відбувався розвиток продуктивних сил, про що свідчить знаходження пластинчастої техніки для виготовлення та використання складних знарядь. Даний період є часом панування присвоювального господарства — полювання, рибальства і збирання.
В епоху неоліту (VI—IV тисячоліття до н. е.) відбувався перехід від присвоювального до виробляючого господарства землеробства і скотарства, але воно сповільнювалось кліматичними умовами, і рибальство залишалося найбільш раціональним видом діяльності. У цей період також розвивається повсюдне виготовлення глиняного посуду. Також виготовлялися крем'яні знаряддя, найбільш поширеним серед яких були скребки, ножі та наконечники знарядь для полювання. Також були знайдені сокири, долота, різні прикраси.
В епоху енеоліту (кінець IV — початок II тисячоліття до н. е.) триває розвиток і взаємодія сформованих раніше масивів населення Південного Уралу. В цей період місцеве населення розводило дрібну та велику рогату худоба. Вважається, що саме в цих місцях було вперше одомашнено коня (стоянки прібельской культури Давлеканово II, Муллін II). В 21 поселенні Південного Уралу виявлено зернотерки, кістки домашніх тварин (див. агідельська культура, суртандінська культура).
З середини II до початку I тисячоліття до н. е., під час бронзової доби, починається період інтенсивного освоєння території Південного Уралу, пов'язане з приходом сюди племен абашевської культури. Абашевці мали високи1 рівень обробки бронзи та виготовлення з неї знарядь праці. Був створений пастушачий господарсько-культурний тип діяльності, а також стаціонарні поселення.
Під час формування зрубно-андроновских старожитностей (XVI—XV століття до н. е.) з'являються житлові та поховальні споруди, які свідчать про поглиблення соціальної неоднорідності суспільства (багаті поховання вождів і військової аристократії, яка зароджувалася) і консолідацію різних груп населення у великі міжплемінні спільноти. Яскравим свідченням цих процесів є розвиток селищ Баланбаш, Тюбяк, Сінташта, Устя, Аркаим і ін. Курганний могильник Чумарово-I в селі Новоабдрахманово складається з 15 поховальних комплексів і має два рівні поховання — XVII і III століть до нашої ери діаметром 16 і 20 метрів: епохи бронзи (зрубної археологічної культури) і ранньої залізної доби (сарматської культури).
Кушнаренковська (кінець VI — середина VIII ст.) та караякуповська (друга половина VIII—IX ст.) культури розташовувалися в басейні середньої та нижньої течії річки Білої.
Рання історія
Про країну башкирів, її народ і звичаї повідомляли в X—XIII століттях арабські географи Ахмед Ібн Фадлан і ал-Балхі, італійський монах Карпіні Плано і голландець Віллем Рубрук. Сама назва народу, «башкорт», вперше зустрічається в описі Саллама Тарджемана (перша половина IX століття). Географ Мухаммад аль-Ідрісі в XII столітті писав про дві області проживання башкирів, «внутрішню» та «зовнішню» і згадував башкирські міста Немжан, Гурхан, Каракія, Касра і Масра. Згадка місцевості з назвою «Башгурд» зустрічається в «Огуз-наме».Фазлаллах Рашид-ад-дин. Огуз-наме. Баку, 1987. С. 68, 69.
В X—XIII століттях західна частина башкирів входила до складу Волзької Булгарії.Кузеев Р. Г. Происхождение башкирского народа. Этнический состав, история расселения. М., «Наука», 1974 г. стр 457—458.Антонов Игорь Владимирович Ал-Идриси о башкирах и стране башкир // Проблемы истории, филологии, культуры. 2010. № 4 (30). стр 272—281. Багато башкирських родів склалися в цей період і мають булгарське коріння.Кузеев Р. Г. Происхождение башкирского народа. Этнический состав, история расселения. М., «Наука», 1974 г. стр 399
У складі Золотої Орди і постординських держав З 1220 до 1234 рік башкири безперервно воювали з монголами, фактично, стримуючи натиск монгольської навали на захід. Башкири неодноразово перемагали у битвах, і врешті решт, уклали договір про дружбу і союз. Монгольсько-башкирська війна тривала 14 років (тоді як похід через Русь зайняв тільки 3 роки).Гумилёв Л. Н. «Древняя Русь и Великая степь». гл. 165. «То же на уровне массы» В «Таємній історії монголів», башкири перераховані серед народів які чинили найбільший опір татаро-монголам.
В XIII—XIV століттях вся територія розселення башкирів перебувала в складі Золотої Орди. Башкири отримали право бейства, тобто фактично територіальну автономію у складі імперії монголів. В правовій ієрархії монгольської держави башкири займали привілейоване становище і зберегли власну родоплемінну систему і управління.Мажитов Н. А., Султанова А. Н. История Башкортостана с древнейших времен до XVI в. Уфа, 1994.
З часів утворення Золотої Орди в 1243 році і аж до 1391 року, тобто протягом періоду тривалістю в півтора століття, на території історичного Башкортостану функціонували два «іля» — Башкирський і Табинський, керовані своїми князями — беями.Зарипов А. Б. Об истории башкирской государственности. 2007.
В червні 1391 року на річці Кондурча відбулася «Битва народів». В цій битві зіткнулися армії двох світових держав того часу: хана Золотої Орди Тохтамиша та еміра Самарканда Тимура (Тамерлана). Битва закінчилася поразкою золотоординців, руйнуванням багатьох міст і поклала кінець Золотій Орді.
Після розпаду Золотої Орди башкири перебували в складі Ногайської орди, Казанського і Сибірського ханств.Рычков П. И. Топография Оренбургская. Ч. I, СПб., 1762, С.84.
У складі Росії
Приєднання Башкортостану до Московії
З другої половини XVI і до початку XIX століття башкири займали землі від лівого берега Волги на південному заході до верхів'їв Тоболу на сході, від річки Силви на півночі до середньої течії річки Урал на півдні.История Башкортостана с древнейших времен до наших дней: В 2 т. / И. Г. Акманов, , А. З. Асфандияров, и др.; Под ред. И. Г. Акманова. Т.1. История Башкортостана с древнейших времен до конца XIX в. — Уфа: Китап, 2004. — 488 с.: ил. — С. 111.
До 1557 року відбулося добровільне входження більшої частини сучасного Башкортостану до складу Московського царства. Після падіння Казані Іван IV Грозний звернувся до башкирів із закликом добровільно увійти до складу Московської держави.
Першими в 1554 році до царського намісника в Казані приїхали посли північно-західних башкирських родів і заздалегідь домовилися про умови входження. В 1554—1555 роках в Казань їздили представники племен юрматів, бурзян,кипсак, усерган, тамьян
В 1555—1556 роках посли башкирських родів вирушили до Москви за так званими «грамотами», в яких були викладені умови їх входження до складу Московської держави. В цих грамотах вказувалось повне право башкирів розпоряджатися своєю територією, мати на ній власне військо, адміністрацію, релігію. При цьому держава брала на себе зобов'язання допомагати башкирам у відбитті зовнішньої агресії, за що башкири мали платити данину і виділяти війська для участі в оборонних війнах Московії.Горохов А. В. Присоединение Урала и Западной Сибири к России в конце XVII — первой половине XVIII веков.
До середини XVII століття, після розпаду Сибірського ханства, фактично, відбулося остаточне входження території нинішнього Башкортостану до складу Росії.
Башкирські повстання За життя Івана Грозного умов угоди все ж дотримувалися, і він, попри свою жорстокість, в пам'яті башкирського народу залишився як добрий, «білий цар» (). З приходом до влади династії Романових в XVII столітті, політика царизму в Башкирії відразу ж стала мінятися на гірше. На словах влада запевняла башкирів у своїй вірності умовам угоди, на ділі — встали на шлях їх порушення. Це проявилось, в першу чергу, в розкраданні вотчинних башкирських земель і в будівництві на них застав, в'язниць, слобод, християнських монастирів, ліній. Бачучи масове розкрадання своїх земель, порушення споконвічних прав і свобод, башкири повставали в 1645, 1662—1664, 1681—1684, 1704—11/25 роках. Царський уряд був змушений задовольнити чимало вимог повсталих. Після башкирського повстання 1662—1664 років уряд ще раз офіційно підтвердив вотчинне право башкирів на землю, а під час повстання 1681—1684 років — свободу віросповідання ісламу.
Після повстання 1704—1711 років (посольство від башкирів знову присягнуло на вірність імператору лише в 1725 році) уряд знову підтвердив вотчинні права і особливий статус башкирів, а також провів судовий процес, який закінчився засудженням деяких чиновників за перевищення повноважень, оскільки вони вимагали від башкирів податків не передбачених законодавством, що і послугувало одним з приводів до повстання. В ході повстань башкирські загони досягли Самари, Саратова, Астрахані, Вятки, Тобольська, Казані і гір Кавказу. Людські та матеріальні втрати були величезні.
Найважчим по втратах для самих башкирів було