Сирі́йське христия́нство ( / Mšiḥāyuṯā Suryāyṯā ; , masīḥīat surīānīa) є частиною східного християнства, чиї теологічні писання та традиційна літургія виражаються класичною сирійською мовою. Поряд із грецькою та латинською мовами класична сирійська була однією з трьох найважливіших мов раннього християнства.
Сирійське християнство складається з двох літургійних традицій. Західний сирійський обряд, який має Божественну літургію святого Якова в якості анафори. Модифіковану (протестантську) версію цього обряду використовують Сирійська церква східної Маланкари Мар-ТомаWorld Council of Churches, «Mar Thoma Syrian Church of Malabar»Ed Hindson, Dan Mitchell (editors), The Popular Encyclopedia of Church History (Harvest House Publishers, 2013), p. 225 та більш реформатська Євангельська церква св. Томи Індії. Східно-сирійський обряд (також відомий як халдейский, ассирійський або перський обряд),, основна анафора є літургія Тадея і Марії.
В Індії корінні східні християни (християни Святого Томи) обох літургійних традицій (східної та західної) називаються «сирійськими» християнами. Традиційна східносирійська громада представлена Халдейською сирійською церквою Індії (частиною Ассирійської церкви Сходу). Традиційна західносирійська громада представлена якобітською Сирійською християнською церквою (частина Сирійської православної церкви) та Маланкарською православною сирійською церквою, обидві вони належать до Орієнтального православ'я. Малабарська незалежна сирійська церква — це незалежна східна православна церква, яка не є частиною Орієнтального православного причастя. Дві індійські церкви, Сиро-Малабарська Католицька Церква та Сиро-Маланкарська Католицька Церква є частиною Католицької церкви, тоді як Сирійська Церква Мар-Тома в Малабарі належить до Англіканського Причастя. Усі ці Церкви використовують сирійські обряди у східному чи західному варіантах.
Сирійська мова — різновид середньоарамейської мови, що у ранньому віці з'явився в Едесі, Верхня Месопотамія у першому столітті нашої ери. Вона тісно пов'язано з арамейською мовою Ісуса, діалектом Галілеї. Ці стосунки додали престижу християнам.Robert L. Montgomery, The Lopsided Spread of Christianity: Toward an Understanding of the Diffusion of Religions (Greenwood Publishing Group 2002), p. 27 Форма мови, що використовується в Едесі, переважала в християнських працях і була прийнята як стандартна форма, «зручний засіб для поширення християнства скрізь, де існував субстрат розмовної арамейської мови». Територія, на якій розмовляли сирійською або арамейською мовами, зона контакту та конфлікту між Римською імперією та Сасанідською імперією, простягалася від Антіохії на заході до Селевкиї-Ктезіфона, столиці Сасанії (в Іраці), на сході. і охоплювала цілу частину нинішньої Сирії, Ліван, Ізраїль / Палестина, Ірак та деякі частини Туреччини та Ірану.
Історія
Християнство розпочалося на Близькому Сході, в Єрусалимі серед арамейськомовних євреїв. Незабаром воно поширилося на інші арамейськомовні семітські народи вздовж узбережжя Східного Середземномор'я, а також на внутрішні частини Римської імперії, а також на Парфянську та пізнішу Сасанідську імперії включаючи Месопотамію, де панували в різні часи і різною мірою цими імперіями.
Руїни церкви Дура-Європос, датовані першою половиною III століття, є конкретним свідченням присутності організованих християнських громад на арамейськомовній території, далеко від Єрусалиму та узбережжя Середземного моря, й існують традиції проповіді християнства в регіоні ще за часів апостолів .
Однак, «практично всі аспекти сирійського християнства до четвертого століття залишаються неясними, і лише тоді можна почувати себе на міцніших місцях». Четверте століття ознаменовано багатьма працями сирійською мовою святого Єфрема Сирійця, демонстраціями трохи старшої Афрахати та анонімною аскетичною Книгою сходів . Ефрем жив у Римській імперії, недалеко від кордону із Сасанідською імперією, до якої належали два інших письменника.
Інші предмети ранньої літератури сирійського християнства є Diatessaron з Татіана, то Curetonian Євангелій і сирійський Синайський, то Peshitta Біблія і Вчення Addai .
Єпископи, які брали участь у Першому соборі в Нікеї (325), першому з Вселенських соборів, включали двадцять із Сирії та одного з Персії за межами Римської імперії.Montgomery (2002), pp. 27, 57 Дві ради, що відбулись у наступному столітті, розділили сирійське християнство на дві протилежні партії.
Богословський контраст Схід-Захід
Сирійське християнство розділене щодо кількох богословських питань. У 431 р. Ефеський собор, який вважається третім вселенським собором, засудив Несторія та Несторіанство. Отже, це засудження було проігноровано Східно-сирійською Церквою Сходу, яка раніше була створена в Сасанійській імперії як окрема Церква на Соборі Селевкиї-Ктезіфон в 410 році, і яка на Синоді Дадішо в 424 році проголосила незалежність його глави, Католикоса, стосовно «західної» (Римської імперії) церковної влади. Навіть у своїй сучасній формі Ассирійської Церкви Сходу та Стародавньої Церкви Сходу вона вшановує Несторія як вчителя та святого.
У 451 р. Халкідонський собор, четвертий Вселенський собор, засудив монофізитизм. Цей собор був відхилений Орієнтальними православними церквами, однією з яких є Сирійська православна церква, яка використовує західно-сирійський обряд. Тоді Антіохійський патріархат був розділений між двома громадами, прохалкедонською та нехалкедонською. Халкедонців часто називали «мелкітами» (імперіалами), тоді як їхніх противників називали монофізитами (тими, хто вірить в одну, а не дві природи Христа) та якобітами (за Яковом Барадеєм).
Дві христологічні доктрини, які були таким чином засуджені, є полярними протилежностями.Brian Albert Gerrish, Faith: Dogmatics in Outline (Presbyterian Publishing Corp 2015), p. 152 Західно-сирійська церква і східно-сирійська стверджували, що їх власна доктрина не є єретичною, і звинувачували іншу у дотриманні суперечливої доктрини.
Відчуження їх у п'ятому столітті все ще зберігається. У 1999 р. Коптська православна церква заблокувала допуск Ассирійської церкви Сходу до Близькосхідної ради церков, яка має серед своїх членів Халдейську католицьку церквуAidan Nichols, Rome and the Eastern Churches: A Study in Schism (Ignatius Press 2010), footnote 98 і вимагала вилучити зі своєї літургії згадування про Діодор, Теодор та Несторій, яких він шанує як «грецьких лікарів».Metropolitan Bishoy, «The Assyrian Churches»
В VII столітті, виникли подальші розбіжності, що стосувалось монофелітства. Суперечка про монотелітизм призвела до створення давньої Маронітської церкви яка продовжувала існувати як самобутня конфесія протягом усього Середньовіччя. Сучасна Маронітська католицька церква стверджує, що мароніти завжди залишались у спілкуванні з Католицькою церквою.
Літургійний контраст Схід-Захід
Літургії східних та західних сирійців досить різні. Східно-сирійський обряд відзначається особливо своєю євхаристійною Курбаною Аддаю та Марі, в якій Слова Інституції відсутні. Західносирійці використовують сиро-антіохійський або західно-сирійський обряд, який належить до сімейства літургій, відомих як Антіохійський обряд.
Сирійська православна церква додає до Трисагіона («Святий Боже, Святий Могутній, Святий Безсмертний, помилуй нас») фразу «хто був розп'ятий за нас». Церква Сходу трактувала це як єретичне.Marijke Metselaar-Jongens, Defining Christ: The Church of the East and Nascent Islam (Vrije Universiteit Amsterdam 2016), p. 79 Церква Східного патріарха Тимофія I заявила: "У всіх країнах Вавилону, Персії, Ассирії та всіх країнах сходу сонця, тобто серед індіанців, китайців, тибетців, турків і всіх провінцій під юрисдикцією цього Патріаршого Престолу не використовується «Розп'ятий за нас».B.M. Thomas, «The St Thomas Christians and their East Syrian Connection: Sources and conclusions» (Federated Faculty for Research in Religion and Culture, Kottayam 2015), p. 3
Серед християн Святого Томи в Індії спочатку використовувався східно-сирійський обряд, але ті, хто в XVII столітті прийняв союз із Сирійською православною церквою, прийняли обряд цієї церкви.
Подальші поділи
Розкол 1552 р. у Східній Церкві породив окремий патріархат, який спочатку вступив в союз з католицькою церквою, але згодом сформував ядро сучасної Ассирійської церкви Сходу та Стародавньої Церкви Сходу, тоді як наприкінці 18 століття більшість послідовників попереднього патріархату обрали унію з Римом і разом з деякими іншими утворюють халдейську католицьку церкву .
В Індії всіх християн Святого Томи досі колективно називають «сирійськими християнами». Більшість християн Святого Томи, які спочатку залежали від Східної Церкви, підтримували союз з Римом, незважаючи на незручності, які відчували при латинізації їх португальські правителі та духовенство, проти чого вони протестували. Зараз вони утворюють Сиро-Малабарську католицьку церкву . Невелика група, яка відокремилася від них на початку 19 століття, об'єдналася на початку 20 століття під назвою Халдейська сирійська церква з Ассирійською церквою Сходу.
Ті, хто в 1653 р. Порвали з католицькою церквою, де домінували португальці в Індії, і незабаром обрали союз із Сирійською православною церквою, згодом розділилися на різні групи. Перше відокремлення відбулося в Малабарській незалежній сирійській церкві в 1772 р. В кінці XIX століття і в ХХ столітті виник розкол між тими, хто залишився об'єднаним із Сирійською православною церквою, які наполягали на повній автокефалії і тепер називаються Маланкарською православною сирійською церквою, а також Якобітською сирійською християнською церквою, які залишаються вірними патріарху.
Рух возз'єднання призвів у 1930 році до встановлення повного спілкування між деякими сирійськими православними Маланкарою та католицькою церквою. Зараз вони утворюють Сиро-Маланкарську католицьку церкву .
На Близькому Сході новопризначений патріарх Сирійської православної церкви Ігнатій Михайло III Ярве оголосив себе католиком і, отримавши підтвердження з Риму в 1783 році, став главою Сирійської католицької церкви .
У 19-20 століттях багато сирійських християн, як Схід, так і Захід, виїхали з Близького Сходу в інші країни, створивши значну діаспору.Chaillot, Christine, The Syrian Orthodox Church Of Antioch And All The East. Geneva: Inter-Orthodox Dialogue, 1998
Умови для сирійських християн
Корінні арамейські спікери Месопотамії ( , ) прийняли християнство дуже рано, можливо, вже з першого століття, і почали відмовлятися від своєї тритисячолітньої традиційної древньої месопотамської релігії, хоча ця релігія повністю не вимерла до кінця X століття. Королівство Осроена з містом Едеса було поглинуто Римською імперією в 114 році як напівавтономна васальна держава, а потім, після періоду під владою Парфянської імперії, було включено як просту римську провінцію в 214.Steven K. Ross, Roman Edessa: Politics and Culture on the Eastern Fringes of the Roman Empire, 114—242 °C.E. (Routledge c2000), p. 49
У 431 р . Ефеський собор оголосив несторіанство єрессю. Несторіанці, переслідувані у Візантійській імперії, шукали притулку в частинах Месопотамії, що входили до Сасанідської імперії . Це спонукало прийняти несторіанську доктрину Перською церквою Сходу, яка поширила християнство за межами Персії, до Індії, Китаю, Тибету та Монголії, розширивши ареал цієї східної гілки сирійського християнства. Західна гілка, якобітська церква, з'явилася після засудження Халкідонського собору монофізитства в 451 р.T.V. Philip, East of the Euphrates: Early Christianity in Asia
Церкви сирійських традицій
Західно-сирійський обряд Східні православні Сирійська православна церква (неалкедонська східна православна церква Антіохії та всього Сходу) Якобітська сирійська християнська церква (нехалкедонська Східна православна церква Індії в складі Сирійського православного патріархату)