Радя́нська окупа́ція Украї́ни — процес військового, політичного та культурного підкорення українських земель Більшовицькою Росією (що згодом була перетворена на Союз Радянських Соціалістичних Республік) протягом 1917—1991, який почався з радянсько-української війни (1917—1921) і окупації Української Народної Республіки та створення на її теренах маріонеткової Української Радянської Соціалістичної Республіки. Процес супроводжувався червоним терором, голодоморами, масовими репресіями, депортаціями, розстріляним відродженням, тотальним зросійщенням тощо. У 1939 до УРСР були приєднані західноукраїнські землі згідно з укладеним пактом Молотова — Ріббентропа з нацистською Німеччиною. Радянська окупація України тривала до серпня 1991 року, коли Україна відновила свою незалежність, ухваливши «Акт проголошення незалежності України».
У 1992 році останній президент УНР в екзилі, Микола Плав'юк, передав повноваження першому президентові сучасної України Леоніду Кравчуку, підкресливши спадкоємність України від УНРDavid James Smith, Estonia: independence and European integration, Routledge, 2001, , pXIXGennady Charodeyev, Russia Rejects Latvia's Territorial Claim, Izvestia, (CDPSP, Vol XLIV, No 12.), 20 March 1992, p.3.
Передумови
З поваленням влади імператора Миколи II у лютому 1917 року Переяславська угода між Гетьманщиною, тобто Україною, та Московією, тобто Росією, втратила чинність.
Після більшовицького перевороту 7 листопада 1917 року Українська Народна Республіка була проголошена автономною республікою в складі Російської Республіки. 22 січня 1918 року, після початку радянсько-української війни, вона була проголошена незалежною державою.
Напередодні мирних переговорів у Бересті німецькі експерти з міжнародного права заявили, що в разі укладення мирного договору з Росією його положення застосовуватимуться і до України. Голова української делегації Всеволод Голубович це заперечив, виклавши таку аргументацію: щодо відносин України з Росією передбачалася угода в Переяславі; оскільки один з учасників укладення цього акту — династія Романових — залишилася в минулому, він втратив чинність разом із усіма зобов'язаннями України перед Росією. Німецька сторона погодилася із законністю цих тверджень, а проголошення УНР незалежною державою зміцнило її статус рівноправного учасника переговорів. Російська делегація в особі Льва Троцького також заявила, що «не бачить жодних перешкод для незалежної участі делегації УНР у мирних переговорах». Таким чином, фактично глава російської делегації визнав право українців на самовизначення.Велика війна 1914—1918 pp. і Україна. У двох книгах. Книга 1. Історичні нариси.— К.: TOB «Видавництво „КЛІО“», 2014.— С. 670—671.
Дипломатичні відносини були встановлені з більш ніж 20 країнами. УНР користувалася міжнародною підтримкою Центральних держав, але після їх поразки у Першій світовій війні УНР залишилася без їхньої допомоги.
29 квітня 1918 року в Україні відбувся переворот, у результаті якого до влади прийшов Павло Скоропадський, а замість УНР була сформована Українська Держава. 14 грудня 1918 року в результаті антигетьманського повстання УНР була відновлена. 22 січня 1919 року відбувся Акт Злуки між Українською Народною Республіклю і Західноукраїнською Народною Республікою.
15 липня 1919 року отаман Зелений разом зі своїми переяславськими солдатами здійснив вражаючий символічний акт і урочисто скасував рішення козацької ради про об'єднання Гетьманщини з Московським царством.
Радянська окупація та анексія (1917—1941)
Українська Народна Республіка
Проголошення Української Народної Республіки викликало невдоволення більшовицького уряду Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки в Петрограді — Ради народних комісарів. У ніч з на року більшовики спробували підняти повстання у Києві проти Центральної Ради, але зазнали поразки. Українізовані частини роззброїли їхні загони й вислали з України. У відповідь року Петроград висунув українському урядові ультиматум, вимагаючи припинити роззброєння і, фактично, здати владу. Одночасно з цим більшовики відкрили в Києві Всеукраїнський з'їзд рад, на якому планували заволодіти Центральною Радою шляхом переобрання її складу і керівництва. Попри тиск, делегати з'їзду висловили підтримку чинній Центральній Раді і її курсу, проголошений III Універсалом, а сама Центральна Рада відхилила ультиматум. Плани більшовицького керівництва були зруйновані й воно розпочало відкриту агресію проти Української Народної Республіки.
року червоногвардійські загони під командуванням Володимира Антонова-Овсієнка, надіслані російським урядом, окупували український Харків. року більшовики відкрили у завойованому місті альтернативний Всеукраїнський з'їзд рад, що проголосив утворення Радянської Української Народної Республіки зі столицею у Харкові як автономії радянської Росії. року керівний орган цього утворення — Центральний виконавчий комітет на чолі з Юхимом Медведєвим — видав маніфест про скинення влади Центральної Ради, скасував заборону на вивіз українського хліба до Росії, встановлену українським урядом, і офіційно закликав Раду народних комісарів по допомогу. року 30-тисячна російська більшовицька армія розпочала загальний наступ на Київ.
Після окупації більшовиками Харкова, року, український уряд звернувся до міжнародної спільноти з нотою, в якій заявив, що здійснюватиме міжнародні відносини незалежно від Росії. року Українська делегація, очолювана Всеволодом Голубовичем, а згодом Олександром Севрюком, приєдналася до мирних переговорів у Брест-Литовську, що велися між країнами Четверного союзу та більшовиками. Українці домагалися закінчення Першої світової війни на українській ділянці фронту. Також обговорювалося питання про входження Галичини, Буковини, Закарпаття, Холмщини й Підляшшя до складу Української Народної Республіки, або утворення з цих земель національно-територіальної автономії у складі Австро-Угорщини.
Через ворожу політику російського керівництва щодо України, року Центральна рада прийняла IV Універсал. Він проголошував незалежність Української Народної Республіки від Росії і закликав українців на боротьбу з більшовиками:
року в Одесі та Миколаєві спалахнули більшовицькі повстання. року відбувся бій під Крутами в якому Студентський Курінь з 300 бійців був розбитий 4-тисячним більшовицьким загоном. Незважаючи на таку перевагу, "муравйовці" втратили 350 вояків, після чого 50 студентів-добровольців, взятих у полон, було розстріляно. Того ж дня в Києві спалахнуло більшовицьке повстання робітників на заводі «Арсенал». року його придушили вояки куреня Січових Стрільців та Вільного Козацтва. Перед лицем більшовицької загрози 2 лютого 1918 року УЦР і її уряд перебрались з Києва до Вінниці. Наступ російських червоногвардійців з Бахмача і Лубен на Київ тривав, і 8 лютого український уряд залишив столицю. року більшовицькі війська під командуванням Муравйова захопили Київ, столицю УНР. Три дні в місті тривав терор, спрямований проти антибільшовицьких сил.
Після укладення Берестейського миру (9 лютого 1918) і домовленості з німецьким і австрійським урядами про звільнення України від більшовицької окупації, українські частини під проводом генерала К. Прісовського і С. Петлюри, разом з німецькими (з 24.02.1918) і австрійськими (з 27.02) частинами повели успішні бої на Правобережжі під Житомиром, Бердичевом, Козятином, Бучею і 01.03.1918 звільнили Київ. Вночі з 21 на 22 лютого 1918 Звенигородський кіш Юрка Тютюнника розбив переважаючі сили більшовиків на станції Бобринська.
Упродовж березня-квітня німецькі і австрійські війська звільнили Лівобережну Україну, а військові загони отамана П. Болбочана і В. Сікевича — Крим і Донеччину. Переляканий німецьким наступом, В. Ленін доручив 14.03.1918 своєму представникові в Україні С. Орджонікідзе удавано українізувати російські загони В. Антонова і Муравйова, однак і цей маневр не мав успіху. У той час бої відбувалися за залізничні вузли, а просування військових частин здійснювалося панцерниками залізничними коліями. Тим часом радянська Росія змушена була визнати умови Берестейського миру і згодом, 12.06.1918, підписала з Українською Державою прелімінарний мир.
Друга фаза радянсько-української війни розпочалася під час антигетьманського повстання, очолюваного Директорією УНР. 17 листопада 1918 у Москві створено Тимчасовий Робітничо-Селянський Уряд України, який з допомогою частин Червоної армії на чолі з В. Антоновим-Овсієнко, Й. Сталіним і В. Затонським, без оголошення війни, у грудні 1918 почав з Курська наступ на Україну. У ніч на 18 листопада 1918 з Чернігівщини повідомили про оволодіння більшовиками Глухівським повітом. 19 листопада радянські війська оволоділи Ямполем та хутором Михайлівським, стискають кільце навколо Глухова; 20 листопада — до станції Коренєво (нині Курська область РФ). 26 листопада почався наступ авангарду радянських частин у напрямку Мозир-Калинковичі. 7 грудня кордонна варта і гетьманські сили полишили Новгород-Сіверський, переїхавши до Городні.
Проти цієї агресії Директорія вислала радянському урядові ноти протесту (31 грудня 1918, 3, 4 та 9 січня 1919). 5 січня 1919 з Москви надійшла нота народного комісара закордонних справ РСФРР Г. Чичеріна у відповідь на радіотелеграми уряду УНР від 31 грудня, 3 — 4 січня. У ній стверджувалося, що військ РСФРР в Україні нема, а проти Директорії воює армія «українського радянського уряду, який є цілком незалежний». Під час війни на окупованій ними українській території більшовики створили маріонетковий радянський уряд УСРР. Голова Ради народних комісарів РСФРР Володимир Ленін зазначав, що створення місцевих радянських урядів на окупованих територіях національних республік «забирає можливість в шовіністів України, Литви, Латвії, Естонії розглядати рух наших частин, як окупацію».Ленин В. И. Полное собрание сочинений. — Т. 37. — С. 234 Після бою за Чернігів Директорія 16 січня 1919 оголосила війну радянській Росії. Впродовж грудня 1918 — січня 1919 більшовицькі війська, за співпраці деяких отаманів, зайняли Лівобережжя, а 5 лютого 1919 підійшли до Києва, і український уряд знову був примушений залишити столицю. У лютому 1919 більшовики повели подвійний наступ: на півночі по лінії Мозир-Коростень, Лунинець-Сарни-Рівне, намагаючись відтягти відділи Армії УНР від УГА, і на півдні з району Кременчук-Катеринослав через Знам'янку на Бірзулу-Жмеринку, з метою ізолювати українські військові частини від десанту Антанти. На цьому відтинку Армія УНР зазнала поразки, бо в певний момент отаман М. Григоріїв, незадоволений поступливістю Директорії супроти Антанти, перейшов на більшовицький бік. Третя більшовицька група повела наступ з Києва в напрямі Бердичів-Козятин-Жмеринка, щоб не допустити з'єднання між північними і південними частинами Армії УНР.