Гондура́с ( Онду́рас), офіційно Респу́бліка Гондура́с — країна в Центральній Америці, яка межує на південному сході з Нікарагуа, південному заході із Сальвадором, на заході та північному заході з Гватемалою, на півночі омивається Карибським морем, на півдні — Тихим океаном. Площа 112 100 км². Столиця — Тегусігальпа. (до 1880 — Комаягуа).
Етимологія Існує кілька теорій щодо походження назви країни — Гондурас, але жодна з них не має наукового обґрунтування. За однією з легенд назва країни походить від вислову Христофора Колумба. Під час своєї останньої, четвертої подорожі в Новий Світ 1502 його корабель потрапив у сильну бурю і коли йому вдалося врятуватися він вигукнув «Gracias a Dios que hemos salido de estas honduras» (Дякую Богові, що нам вдалося вибратися з цих глибин). Цей вислів дав назву мису Грасіас а Діос (Cabo Gracias a Dios) та країні Гондурас (Honduras). Глибини біля берегів Гондурасу дійсно великі, тому така назва могла бути дана і без зв'язку з вказаною фразою Колумба. Перша згадка назви «Гондурас» для позначення місцевості на захід від мису Грасіас а Діос з'явилася в текстах 1607 року.
Географія
Північне узбережжя Гондурасу омивається Карибським морем, південне — Тихим океаном. Клімат країни змінюється від тропічного в низинах до помірного в гірській місцевості. Центральні та південні регіони країни мають тепліший і вологіший клімат, порівняно з північним узбережжям. У центральній і південній частині і на південних схилах гір дощів випадає менше, переважно влітку, а з листопада по травень триває посуха. Досить часто трапляються сильні урагани. Унаслідок урагану Мітч 1998 було знищено майже 80 % посівів, загинуло приблизно вісім тисяч осіб, і майже 20 % мешканців країни лишилося без притулку.
Високі гірські масиви піднімаються від самого кордону з Сальвадором, досягаючи в західній частині країни відміток понад 2700 м. 80 % території Гондурасу — гірська місцевість, також є низини вздовж узбережжя. Глибока тектонічна долина розтинає гірські масиви з півночі на південь, від гирла р. Улуа до затоки Фонсека. Її довжина від карибського узбережжя до затоки становить 280 км, а найвища точка днища, що позначає внутрішньодолинний вододіл басейнів двох океанів, сягає 940 м над рівнем моря. У низинах розташована густонаселена долина Сан Педро Сула. На північному сході в низині існують джунглі Ла Москіта, які було визнано світовою спадщиною ЮНЕСКО, а також біосферний заповідник Ріо Плато.
Рослинний і тваринний світ Жаркі і вологі низовини Карибського узбережжя й прилеглі схили гір раніше були вкриті густими тропічними дощовими лісами, які станом на початок XXI століття частково знищені. Вище в горах, де температури нижчі, ростуть дубові і соснові ліси. У посушливіших внутрішніх територіях, зокрема районі Тегусігальпи і територіях на південь і схід, місцевість вкрита трав'янистою саваною і низькорослими рідкими лісами. Як і в інших країнах Центральної Америки, у лісах Гондурасу ростуть деякі цінні породи дерев. Особливо багато їх росте на обширній, майже непрохідній, низовині джунглів Ла Москіта і на схилах довколишніх гір.
По всій території Гондурасу мешкає безліч диких тварин, які уціліли завдяки слабкій заселеності цього гірського краю, тропічний клімат якого був не дуже придатний для людини. Тут зустрічаються як звичайні для Центральної Америки, так і рідкісні види тварин: ведмеді, різні види оленів, мавпи, дикі свині і пекарі, тапіри, борсуки, койоти, вовки, лисиці, ягуари, пуми, рисі, оцелоти, рідкісна чорна пантера і багато інших, дрібніших котячих. Також є алігатори, крокодили, ігуани і змії, зокрема отруйні (зокрема смертельно небезпечні кайсака і каськавела), а також мурахоїди, коаті, лінивці, броненосці і кінкажу. З орнітофауни присутні: дикі індички, фазани, папуги (зокрема ара), чаплі, тукани.
Адміністративно-територіальний поділ
Територія Гондурасу ділиться на 18 департаментів (після тире вказані адміністративні центри): Атлантида — Ла-Сейба Чолутека — Чолутека Колон — Трухільйо Комаягуа — Комаягуа Копан — Санта-Роса-де-Копан Кортес — Сан-Педро-Сула Ель-Параїсо — Юскаран Франсіско Морасан — Тегусігальпа Грасіас-а-Діос — Пуерто-Лемпіра Інтібука — Ла-Есперанса Острови Іслас-де-ла-Байя — Роатан Ла-пас — Ла-Пас Лемпіра — Грасіас Окотепеке — Окотепеке Оланчо — Хутікальпа Санта-Барбара — Санта-Барбара Вальє — Накаоме Йоро — Йоро
Великі міста Столиця Тегусігальпа є найбільшим містом у південній частині країни з населенням 1 682 725 (2006). Найбільше місто в північній частині країни — Сан-Педро-Сула (населення: 491 000). Це місто розташоване на узбережжі Карибського моря і тому має важливе значення для торгівлі і промисловості країни. Два важливі порти Ла-Сейба і Пуерто-Кортес (населення: 111 000 і 36 000) теж розташовані на карибському узбережжі країни.
Історія
Доколумбівський період Територія сучасного Гондурасу входила до культурного регіону, що історики називають Мезоамерика. На території країни існувало кілька стародавніх цивілізацій, найвідоміша з них — імперія мая. Залишки культури мая на території країни знаходять у місті Копан на заході країни.
Колоніальна доба Першим європейцем, який досяг цієї землі, був Христофор Колумб, що висадився 1502 року на східному узбережжі Гондурасу, на мисі, який він назвав Грасіас-а-Діос («Дяка Богові»). Тоді в цьому регіоні мешкало кілька індіанських племен. Після підкорення Мексики Ернан Кортес відправив сюди 1524 року загін під керівництвом Крістобаля де Оліда для дослідження і колонізації цієї території. Того ж року Олід заснував перше поселення, Тріумфо-де-ла-Крус. Виявивши родовища срібла, Олід Крістобаль вирішив відокремитися. Дізнавшись про його зраду, Кортес вирушив форсованим маршем із Мексики через джунглі і болота уздовж узбережжя Мексиканської затоки, перетнув півострів Юкатан і досяг Гондурасу 1525. Олід на той час вже був убитий. Кортес заснував кілька поселень, проте завойовники зіткнулися із запеклим опором індіанців під керівництвом вождя Лемпіри, який вважається національним героєм Гондурасу.
До 1539 року Гондурас входив до складу генерал-капітанства Гватемала, яке складалося з двох провінцій — Тегусігальпа і Комаягуа, кожна з яких управлялася губернатором. Колонія розвивалася поволі, незважаючи на безжалісну експлуатацію індіанців на срібних копальнях. 1821 року Гондурас, як інші країни Центральної Америки і Мексика, проголосив свою незалежність від Іспанії, але того року ж був анексований Мексикою, де Агустін де Ітурбіде встановив режим монархії (Перша Мексиканська імперія).
Федерація Центральної Америки Після розвалу імперії Ітурбіде 1823 року Гондурас і сусідні з ним республіки утворили федеральну державу Сполучені Провінції Центральної Америки. За конституцією 1824 року це державне утворення отримало назву Федерація Центральної Америки. Політичні чвари, що почалися майже одразу після утворення федерації, поставили Гондурас разом з іншими республіками у вкрай важке становище. Основна боротьба відбувалася між консервативними елементами — великими іспанськими землевласниками, які виступали в союзі з католицькою церквою, і лібералами, до яких належала інтелектуальна еліта і креоли-землевласники, які виступали за світську державу і ринкову економіку.
1825 року сальвадорського ліберала Мануель Хосе Арсе було обрано першим президентом Федерації Центральної Америки, проте наступного року він відрікся від своєї партії, вжив низку заходів, які повернули до влади консерваторів і фактично відмінив ліберальну конституцію. У громадянській війні, що почалася потім, важливу роль відіграв видатний уродженець Гондурасу ліберал Франсіско Морасан, що став національним героєм. 1829 року армія під його командуванням отримала перемогу над армією Арсе і окупувала місто Гватемалу. Федеральна конституція була відновлена, і 1830 року Морасан був обраний президентом. Він був здібним керівником, але надмірно поспішав із ліберальними реформами. Крім того, республіки, що входили до складу федерації, побоювалися претензій Гватемали на верховенство, хоча Морасан і переніс 1832 року столицю до Сан-Сальвадору.
1838 року республіки офіційно оголосили про свій вихід із Федерації.
Незалежність 26 жовтня 1838 року законодавчі збори в Комаягуа проголосили Гондурас незалежною республікою. Гватемальський диктатор Рафаель Каррера, що утримував владу з 1844 по 1865 рік, повалив ліберальні уряди в Гондурасі та Сальвадорі. Це частково спонукало три сусідні країни — Сальвадор, Гондурас і Нікарагуа, де було досить сильне прагнення до об'єднання, утворити 1849 року конфедерацію. Союз проіснував до 1863 року.
З 1871 по 1874 рік Гондурас був у стані війни з Сальвадором і Гватемалою. Після закінчення цієї війни спалахнула громадянська війна в самому Гондурасі; вона закінчилася з обранням на пост президента Понсіано Лейва, кандидатуру якого підтримувала Гватемала. Наступним президентом (1876—1883) був Мазко Ауреліо Сотий, прихильник ліберальних реформ. 1880 року довге суперництво між містами Тегусігальпа і Комаягуа закінчилося тим, що Тегусігальпа остаточно утвердилася як столиця.
Двадцяте сторіччя На початку XX-го сторіччя Гондурас залишався найбіднішою і найменш розвиненою країною Північної Америки. Фруктові компанії США, які почали виробництво бананів на плантаціях уздовж карибського узбережжя, незабаром стали вирішальною силою в економічному і політичному житті країни. До 1910 року американські компанії контролювали 80 % усіх бананових плантацій, а виробництво бананів було основною галуззю господарства. Гондурас прозвали «банановою республікою».
1933 року президентом став Тібурсіо Каріас Андіно, який встановив режим жорстокої диктатури. У січні 1949 року Каріас пішов із посади президента, призначивши своїм наступником Хуана Мануеля Гальвеса, якого підтримувала Національна Партія. Гальвес запровадив низку важливих економічних і соціальних реформ. За його правління будувалися нові дороги, школи, заклади охорони здоров'я.
У жовтні 1954 року відбулися президентські вибори, але жоден кандидат не отримав необхідної більшості і у грудні владу захопив віце-президент Хуліо Лосано Діас.
У жовтні 1956 року військова хунта повалила Лосано й організувала вибори в законодавчі збори, а 1957 року обнародувала нову конституцію.
У листопаді 1957 року законодавчі збори провели вибори президента, яким став Рамон Вільєда Моралес. Вільєда почав здійснення аграрної реформи, що викликало незадоволеність землевласників і армії. Президентське правління Вільєди ускладнювалося періодичними повстаннями населення, і в жовтні 1963 року в країні відбувся черговий військовий переворот.
1965 року відбулися нові вибори в законодавчі збори, які потім обрали президента на черговий 6-річний термін. Ним став військовий, полковник Освальдо Лопес Арельяно, який припинив початі при Вільєде аграрні реформи.
У 1960-ті роки відбулося помітне погіршення відносин між Гондурасом і Сальвадором, причиною якого стали прикордонні суперечки, а також численні факти переселення безземельних і безробітних громадян Сальвадору до Гондурасу. 14 липня 1969 року, услід за скандальним футбольним матчем між командами цих країн, що відбувся в Сан-Сальвадорі і супроводжувався сутичками між уболівальниками, спалахнула «футбольна війна». Чотири дні військових дій, за оцінками, коштували життя двом тисячам осіб. У червні 1970 року конфлікт вдалося частково врегулювати — країни домовилися про встановлення демілітаризованої зони, а 1976 року погодилися улагодити суперечку через посередників. Відносини між Гондурасом і Сальвадором залишалися напруженими до 1980 року, коли був підписаний мирний договір. 1992 року прикордонні суперечки були вирішені Міжнародним судом (ООН).