Адрієнн Сесіль Річ (; , — , , США) — американська поетеса, публіцистка, представниця другої хвилі фемінізму, відкрита лесбійка. Її називали «однією з найбільш читаних і впливових поеток другої половини 20 століття».
Життєпис Мати ― піаністка і композиторка, належала до методисток, батько ― біолог і лікар єврейського походження. Адрієнн мала двох молодших сестер, одна з яких ― письменниця Синтія Річ (нар. 1933).
Ранній поетичний вплив Адрієнн Річ походить від її батька, який заохочував її читати, а також писати власні вірші. Її інтерес до літератури виник у бібліотеці батька, де вона читала роботи таких письменників, як Ібсен, Арнольд, Блейк, Кітс, Данте Габріель Россетті та Теннісон. Адрієнн Річ та її молодша сестра навчалися вдома, поки Адрієнн не почала державну освіту в четвертому класі. Вірші «Джерела» та «Після темряви» документують її стосунки з батьком, описуючи, як вона наполегливо працювала, щоб реалізувати амбіції своїх батьків щодо неї — переміщаючись у світ, у якому вона, як очікується, буде досягати успіху.
Вступила в Редкліф-коледж у Кембриджі, де зосередилася на поезії та навчанні письменницькому ремеслу. Після навчання отримала стипендію Гуггенхайма для навчання в Оксфорді протягом року. Однак після візиту до Флоренції вирішила не повертатися в Оксфорд і витратила час, що залишився в Європі, на письмо та дослідження Італії.
1953 року одружилася з Альфредом Гаскеллом Конрадом, професором економіки Гарвардського університету, з яким познайомилася ще в студентські роки. Про це сказала: «Я частково вступила в шлюб, тому що не знала кращого способу відірватися від своєї першої сім'ї. Я хотіла те, що я бачила повноцінним життям жінки, що б там не було». З 1966 року з чоловіком і трьома синами жила в Нью-Йорку.
Зблизилася з новими лівими, брала участь в антивоєнних демонстраціях, русі за громадянські права.
З 1967 по 1969 рік читала лекції в коледжі Свартмор і викладала у Школі мистецтв Колумбійського університету як ад'юнкт-професорка у письменницькому відділі. Крім того, 1968 року вона почала викладати за програмою SEEK в Сіті-коледжі Нью-Йорка, де вона працювала до 1975 року. За цей час Річ також отримала меморіальну премію Юніс Тітдженс від Poetry Magazine. Річ і Конрад влаштовували антивоєнні вечірки та вечірки зі збору коштів «Чорна пантера» у своїй квартирі.
В кінці 1960-х Річ розлучилася. Незабаром після цього, її колишній чоловік Гаскелл Конрад покінчив життя самогубством.
З 1976 року жила з письменницею ямайського походження Мішель Кліфф (нар. 1946).
Викладала в Колумбійському, Ратґерському, Брандейському, Стенфордському, Корнелльському університетах, Брін Мар коледжі та інші. Вела активне громадське життя.
1997 року Річ відмовилася від Національної медалі мистецтв США, протестуючи проти голосування Палатою представників щодо припинення діяльності Національного фонду мистецтв, а також політики адміністрації Клінтона щодо мистецтва в цілому та літератури зокрема, заявивши, що «я не могла прийняти таку нагороду від президента Клінтона або цього Білого дому, тому що саме значення мистецтва, як я розумію, несумісне з цинічною політикою цієї адміністрації… [Мистецтво] нічого не означає, якщо воно просто прикрашає обідній стіл влади яка тримає його в заручниках». Її наступні кілька томів були поєднанням поезії та есе: «Опівнічний спаситель: вірші 1995—1998» (1999), «Мистецтво можливого: есе та розмови» (2001) і «Лис: вірші 1998—2000» (2001).
На початку 2000-х років брала участь в антивоєнній діяльності, протестуючи проти загрози війни в Іраку, як через читання своїх віршів, так і через інші заходи. 2002 року була призначена канцлеркою нещодавно розширеної ради Академії американських поетів разом з Юсефом Комуньяка, Люсіль Кліфтон, Джеєм Райтом, Луїзою Глік, Хізер МакГ'ю, Розанною Воррен, Чарльзом Райтом, Робертом Крілі та Майклом Палмер. Вона була лауреаткою Єльської Боллінгенської премії 2003 року в галузі американської поезії, а журі схвалювала її «чесність, водночас люту, гуманну, глибоку навченість, а також її безперервне поетичне дослідження й усвідомлення багатьох „я“». У жовтні 2006 року Форум рівності вшанував роботу Річ, представивши її як ікону історії ЛГБТ.
Померла 27 березня 2012 року у віці 82 років у своєму будинку в Санта-Крус, Каліфорнія. Її син, Пабло Конрад, повідомив, що смерть сталася внаслідок тривалого ревматоїдного артриту. Остання її збірка вийшла за рік до смерті. У Річ залишилися сини, двоє онуків та її партнерка Мішель Кліфф.
Творчість Дебютувала 1951 року книгою віршів «Змінити світ» (), за неї за особистим вибором Г'ю Одена отримала Єльську премію для молодих поетес (Оден супроводжував збірку своєю передмовою). Авторка 25 книг віршів, 6 збірників есе і заміток. Належить до найбільших поетес США другої половини XX ― початку XXI ст., впливових фігур американської громадської сцени. Популярність, зокрема, отримала її книга «Народжені жінкою: материнство як особистий досвід і соціальний інститут» (1976) і феміністське есе «Примусова гетеросексуальність і існування лесбійки» (1980), пізніше включене в книгу «Хліб, кров і поезія» (1986).
Визнання Лауреатка численних премій за поезію, серед яких ― Національна книжкова премія за книгу «Diving into the Wreck» (1974, розділила її між письменницями Одрі Лорд і Еліс Вокер), медаль Роберта Фроста (1992), Поетична премія за книгу «Atlas of the Difficult World» (1992), премія «Лямбда» за книгу «Dark Fields of the Republic» (1995), премія Воллеса Стівенса (1996), премія Боллінг (2003), медаль Національного книжкового фонду за видатний внесок в американську літературу (2006), Гріффіновська поетична премія за життєве досягнення (Канада, 2010) і інші. Членкиня Американської академії мистецтв і наук (1991). Канцлерка Академії американських поетес (з 2002).
Бібліографія
Наукова література
1976: 1979: On Lies, Secrets and Silence: Selected Prose, 1966—1978 1986: Blood, Bread, and Poetry: Selected Prose, 1979—1985 (Включає згадане есе: «Примусова гетеросексуальність і існування лесбійки») 1993: What Is Found There: Notebooks on Poetry and Politics 1995: If Not with Others, How? pp. 399–405 in 2001: 2007: Poetry and Commitment: An Essay 2009: A Human Eye: Essays on Art in Society, 1997—2008 2018: Essential Essays: Culture, Politics, and the Art of Poetry, W.W. Norton, 2018
Поезія
Збірки
1951: 1955: 1963: 1966: 1967: 1969: 1971: 1973: 1975: 1976: 1978: 1982: (reprint 1993) 1983: 1984: 1986: 1989: 1991: 1993: 1995: 1996: 1999: 2001: (reprint 2003) 2004: 2007: 2010: 2016:
ISBN 978-0-393-28511-6
Critical studies and reviews of Rich's work
Special issue of Women's Studies: Adrienne Rich
Подальше вивчання
Colby Langdell, Cheri (2004) Adrienne Rich: The Moment of Change Praeger Gioia, Dana (January 1999) «Midnight Salvage: Poems 1995—1998» (first published in San Francisco Magazine) Henneberg, Sylvia (2010) The Creative Crone: Aging and the Poetry of May Sarton and Adrienne Rich University of Missouri Keyes, Claire (2008) The Aesthetics of Power: The Poetry of Adrienne Rich University of Georgia Press Shuman, R. Baird (2002) Great American Writers: Twentieth Century. Marshall Cavendish Yorke, Liz (1998) Adrienne Rich: Passion, Politics and the Body Sage Publications
Примітки
</div>
Посилання
Офіційний вебсайт Адрієнн Річ . Managed by The Adrienne Rich Literary Trust. Адрієнн Річ: профіль, поеми, есе на Poets.org Profile and poems written and audio at Poetry Foundation . Profile and poems written and audio at Poetry Archive. Profile at Modern American Poets . Profile at Barclay Agency and Rich videos . Griffin Poetry Prize Profile and videos . Reading and conversation at Lannan Foundation September 29 1999 (audio, 48 mins). Extensive audio recordings of Rich at PennSound, University of Virginia. «Legislators of the world» poetry article by Rich at The Guardian, November 18, 2006. «Adrienne Rich Papers». Archive at Schlesinger Library from the Radcliffe Institute.
Adrienne Rich at Library of Congress Authorities — with 61 catalog records