Толокá або Толо́ка (наголос в цьому слові є предметом мовознавчих дискусій) — одноразова безоплатна праця гуртом для швидкого виконання великої за обсягом роботи. За давніми звичаями толока є формою селянської взаємодопомоги, на яку скликають сусідів, родичів та товаришів. Зазвичай толока передбачає частування працівників.
Толока в Україні Толока є давнім українським звичаєм. Її організовували на селі для виконання термінових робіт, що вимагали значної кількості людей: збирання врожаю, вирубування лісу, спорудження будинків, спільний випас худоби тощо. Іноді толоку використовували для проведення громадських робіт (будування церков, шкіл, читалень, доріг тощо).
У толоці односельці брали участь, тобто працювали толокою (спільно, разом), добровільно й задарма, не потребуючи плати за свою працю. Зазвичай людина, на користь якої працювали, частувала робітників. Також звичною справою було звершення толоки народним гулянням;— танцями та співами.
За панщини толока застосовувалася як додаткова робоча повинність кріпаків. Як кріпацьку повинність в Російській імперії її ліквідовано в 1847—1848 роках. Як інститут звичаєвого права й добровільної взаємодопомоги толока в Україні продовжувала й навіть продовжує існувати дотепер.
Українське слово толока, як і білоруське талака та польське тлока, деякі лінгвісти вважають запозиченнями з балтійських мов (можливо, з литовської)Запозичення української мови з балтійських мов. За Фасмером толока і толочити походять від одного кореня.
Також толокою (з наголосом на другий склад) українці називали громадське пасовищеУкраїнське народознавство, Лв.:"Фенікс", 1997 // Короткий словник народознавчих термінів, стор. 603.
У сучасній культурі слово толока вживається на позначення якихось громадських чи масових проєктів. Зокрема, на Першому національному каналі українського телебачення «Толокою» називається соціально-політичне ток-шоу«Толока» — нове соціально-політичне ток-шоу на Першому національному — «Телекритика».
На Закарпатті, на півночі Буковини та на півночи Бессарабії толокою називають землі, які нікому не належать, або є спільними тобто всього села.
Толока в інших країнах Звичай толоки є спільним для слов’ян — у білорусів і поляків він називається так само: відповідно тало́ка і tłoka (таку саму назву мав білоруський язичницький дух жнив і родючостіПантеон язичницької Бєларусі); у північних росіян — по́мочь.
Подібні до толоки звичаї спільної праці існували й існують у багатьох народів світу.
Зокрема у 18–19 століттях у Північній Америці були поширеними толоки для побудови стодол, стаєнь, корівників, амбарів та ін. під назвою «» (дослівно «зведення сараю»).
Толока також є частиною традиції Фінляндії. Саме фінське слово на позначення толоки — «» — прийшло до фінської мови з російської. Фіни використовують толоки переважно для справ будівництва.
В Норвегії також існує культура проведення толоки, там вона має назву dugnad.
Див. також Комуністичний суботник Коворкінг Вікіноміка Супряга
Примітки
Джерела Гурбик А. О. Толока // Посилання
Енциклопедія українознавства Українське народознавство, Лв.:"Фенікс", 1997.