Морські птахи — птахи, пристосовані до життя в морському середовищі. Хоча всі морські птахи в значній мірі відрізняються один від одного як за фізіологією так і поведінкою, вони часто виявляють ознаки конвергентної схожості, що говорить про їх схожу еволюцію в спільних умовах та близьких кормових нішах. Найдавніші морські птахи з'явилися ще в Крейдяний період, а ознак сучасних родин вони набули переважно в епоху Палеогена.

У порівнянні з іншими групами птахів, морські птахи, як правило, живуть довше, розмножуються в зрілішому віці, а пташенят виводять менше, присвячуючи їм значну частину часу. Більшість морських видів гніздяться колоніями, які можуть варіювати від декількох десятків до декількох мільйонів особин. Багато з них щорічно мігрують на значні відстані, перетинаючи екватор, а в деяких випадках навіть здійснюють навколосвітні подорожі. Годуються ці птахи як на поверхні моря, так і на невеликій глибині під водою, а також іноді полюють один одного. Одні види пелагічні, тобто цілий рік проводять на океанічних просторах далеко від берегів, інші ж живуть виключно на узбережжі, а треті певну частину року взагалі проводять далеко від моря.

Морські птахи мають давню спільну історію з людиною: вони служили джерелами їжі для мисливців та вірним орієнтиром для рибалок і мореплавців. Проте, в результаті безконтрольної людської діяльності багато видів цих птахів у наш час опинилися на межі вимирання, внаслідок чого природоохоронні організації та уряди багатьох країн були змушені розробити спеціальні методи зі збереження біологічної спадщини.

Визначення Точного визначення того, що якась таксономічна група, наприклад, родина або вид, є морською, у сучасній науковій класифікації не існує, нечисленні запропоновані варіанти такого визначення знаходяться під питанням. За влучним виразом двох орнітологів, «єдиною загальною характеристикою всіх морських птахів є те, що всі вони годуються в солоній воді, але як і з будь-яким твердженням у біології, правду кажучи, деякі цього не роблять»() Schreiber, Elizabeth A. & Burger, Joanne.(2001.) Biology of Marine Birds, Boca Raton:CRC Press, ISBN 0-8493-9882-7. Проте, існує певний консенсус з приводу того, що усі пінгвіни, буревісникоподібні, пеліканоподібні (за винятком змієшийок) і деяких сивкоподібних (таких як поморники, мартини, крячкові, алькові і водорізи) все ж є морськими. Крім того, до морських птахів часто відносять і плавунців (Phalaropus), які, хоч і вважаються прибережними, але два з трьох видів дев'ять місяців на рік проводять на океанічних просторах, перетинаючи екватор у пошуках їжі.

Гагароподібні і пірникозові, які гніздяться на озерах, а до моря відлітають тільки у зимовий сезон, морськими не вважаються, а зазвичай класифікуються як водоплавні. Не зважаючи на те, що в родині качкових (Anatidae) ціла підродина крехових (Merginae) також зимує в морі, за загальною згодою ці птахи також зазвичай не включаються в список морських видів. Багато болотяних птахів, зокрема чаплі, також значну частину часу проводять на морських просторах, мешкаючи поблизу від узбережжя, але й вони на загальну думку морськими не є.

Еволюція

Завдяки літологічному осадковому середовищу (тобто морській акваторії, де тверді частинки легко осідають на дно) збереглася велика кількість викопних залишків морських птахів. Найбільш ранні знахідки відносяться до Крейдяного періоду — майже повні скелети представників стародавнього ряду гесперорнісоподібних (Hesperornithiformes) були виявлені в американському штаті Канзас. Ці зубаті нелітаючі птахи, зокрема схожий на сучасних гагар вид Hesperornis regalis, непогано плавали і упірнали подібно до пірникоз і гагар. Вважається, що рід Hesperornis виявився тупиковою гілкою еволюції і не залишив після себе нащадків, проте і предки сучасних морських птахів також беруть свій початок у Крейдяному періоді. Серед таких стародавніх видів можна назвати Tytthostonyx glauconiticus, що можливо належить до буревісникоподібних. Пізніше, в епоху Палеогена, на океанських просторах домінували ранні буревісники і гігантські пінгвіни, а також представники двох вимерлих родин — Pelagornithidae, у яких розмах крил досягав 5 м, і Plotopteridae (група крупних морських птахів, схожих на пінгвінів). Розквіт сучасних родів почався в період Міоцена, а рід справжніх буревісників (куди зокрема входять звичайний (Puffinus puffinus) і сірий (Puffinus griseus) буревісники) з'явився ще раніше, в Олігоцені. Здається, найбільше біорізноманіття морських птахів спостерігалося в пізньому Міоцені і Пліоцені. У кінці останнього Харчовий ланцюжок (система харчових зв'язків — поїдання одних організмів іншими) зазнав значних змін, зважаючи на вимирання значної кількості морських мешканців, і кінець кінцем збільшення числа морських ссавців привело до зменшення різноманіття морських птахів.

Опис Адаптація до морських умов У морських птахів спостерігається ряд морфологічних особливостей, що дозволяють їм виживати в морі. По будові крил можна сказати, яку екологічну нішу займали даний конкретний вид або родина протягом своєї еволюції, зокрема, дивлячись на форму крила або навантаження на нього, учений може визначити кормову поведінку птаха. Наприклад, довгі крила разом з малим питомим навантаженням властиві пелагічним видам (тобто повітряним видам, що мешкають далеко від берегів), а короткі крила характерні для видів, що активно упірнають. Такі птахи, як мандрівний альбатрос (Diomedea exulans), який здатний долати величезні морські відстані у пошуках їжі, багато в чому втратили здібність до активного польоту і безпосередньо залежать від динамічного ширяння (при якому енергія отримується від переміщення в горизонтальних повітряних потоках з різною швидкістю вітру) або похилого ширяння (при якому енергія отримується від постійної зміни шарів повітря із різними швидкостями)Pennycuick, C. J. (1982). «The flight of petrels and albatrosses (Procellariiformes), observed in South Georgia and its vicinity». Philosophical Transactions of the Royal Society of London B 300: 75-106.. Практично у всіх морських птахів лапи перетинкові, що допомагає їм при пересуванні по воді, а в деяких випадках і при пірнанні. У буревісникоподібних, на відміну від більшості інших птахів, дуже добре розвинені органи нюху, що дозволяє їм знаходити джерела їжі, сильно розкидані на безкрайніх просторах океану, і, можливо, вказати місцезнаходження косяків риб.

Сольові залози, розташовані в голові в області носової порожнини, використовуються для виділення концентрованих розчинів хлористого натрію, що споживається разом з водою і їжею, а також для регуляції осмотичного тиску крові і внутріклітинної рідиниHarrison, C. S. (1990) Seabirds of Hawaii, Natural History and Conservation Ithica:Cornell University Press, ISBN 0-8014-2449-6.

За винятком бакланових і деяких крячків, у всіх морських птахів оперення не намокає. Хоча водозахисне оперення часто зустрічається і в інших птахів, що ведуть наземний спосіб життя, у морських видів кількість такого пір'я незрівнянно більша. Таке густе оперення чудово захищає їх від намокання, а товстий шар пуху зігріває тіло. У бакланів же, чудових нирців за рибою, пір'я формує унікальний у своєму роді шар, який хоч і намокає, але все-таки порівняно з іншими видами зберігає тонкий повітряний прошарок. Така особливість збільшує їх питому вагу і дозволяє довше знаходитися під водою, проте також і зберігає тепло тіла при контакті з водою. В порівнянні з іншими птахами у більшості морських видів оперення менш барвисте і, як правило, являє собою різні варіації чорного, білого і сірого кольорів.

Лише у небагатьох тропічних видів і деяких пінгвінів забарвлення більш-менш різноколірне, у інших же колір виявляється тільки на дзьобі і лапах. Вважається, що у багатьох випадках оперення має захисне забарвлення (наприклад, оперення антарктичного пріона (Pachyptila desolata) подібне до забарвлення військових кораблів та зливає його з поверхнею моря), також білі груди багатьох хижих птахів приховують їх від потенційних жертв.

Живлення У процесі еволюції птахи навчилися здобувати собі їжу в морях і океанах, що неодмінно відбилося на їх фізіології і поведінці. Використовуючи схожі стратегії при здобичі корму і близькі адаптації при вирішенні загальних проблем, різні родини і роди отримали конвергентну схожість, тобто загальні ознаки в результаті конвергентної еволюції. Прикладом такої еволюції можна назвати схожих один алькових і пінгвинів, що відносяться до різних родин. В цілому вчені розрізняють чотири основні стратегії при здобичі корму в морському середовищі: здобич корму на поверхні, пірнання на глибину з повітря, підводне полювання за допомогою переслідування і полювання за вищими хребетними тваринами. У свою чергу кожна з цих стратегій розділяється на ряд варіацій.

Добування корму на поверхні Багато морських птахів шукають собі прожиток винятково на водній поверхні завдяки морським течіям, які виштовхують Криль, рибу, кальмарів та інших морських мешканців на невелику глибину, де птахові досить опустити під воду голову.

Полювання на поверхні води розділяється на два підходи: полювання на льоту (наприклад, у тайфунників (Pterodroma), фрегатів (Fregata) і качурок (Hydrobatidae)) і полювання на плаву (як це практикують фульмари (Fulmarus), мартини і багато буревісників). Полювання на льоту вимагає особливої спритності, яке полягає або в спробі схопити ласощі з льоту (як у фрегатів), або в зависанні над водою (як у деяких альків). Деякі з них навіть не опускаються на поверхню води, а наприклад фрегати насилу можуть злетіти знову, якщо опиняються на поверхні. Ще однією родиною птахів, які не приводнюються при полюванні, є водорізові. Їхня тактика полягає в тому, що вони летять близько над поверхнею, опустивши у воду своє піддзьоб'я. Як тільки дзьоб натрапляє на що-небудь тверде, він вмить закривається. Ця незвичайна особливість водорізів відбилася на їх морфології — піддзьобок у них довше за наддзьобок.

Унікальна будова дзьоба часто спостерігається також у птахів, що полюють на плаву. У пріонів (Pachyptila) дзьоб плоский і має спеціальні пластинки-фільтри, що називаються ламелами і виціджують планктон. У багатьох альбатросів та буревісників дзьоб загнутий на кінці, що допомагає ним ловити жертву, що швидко рухається. У мартинів діапазон живлення яких досить широкий, дзьоб має більш-менш загальну структуру.

Підводне полювання