Русла́н Олекса́ндрович Тара́нченко ( 27 лютого 1990, сел. Недригайлів (нині — Роменського району) Сумщини — 24 лютого 2022, м. Очаків Миколаївської області) — український військовослужбовець, капітан 3 рангу Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, який відзначився і загинув у ході відбиття російського вторгнення в Україну. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня (2022, посмертно).
Життєпис Руслан Таранченко народився 1990 року в селищі Недригайлові (нині — Роменського району) на Сумщині. Після закінчення загальноосвітньої школи (2007 р.) навчався в Академії Військово-Морських Сил імені П. С. Нахімова, яку закінчив 2012 року (з відзнакою).
Потому проходив військову службу на кораблі управління «Донбас». У березні 2014-го став свідком і безпосереднім учасником драматичних подій на озері Донузлав під час аннексії Кримського півострова Росією. Відмовився перейти на бік окупантів і зійшов на берег, після чого, прийнявши пропозицію знайомого офіцера морського тральщика «Черкаси» замінити тих, хто дезертирував, зрадивши Військовій присязі, за допомогою місцевих кримських татар човном переправився на борт «Черкас» і у складі його екіпажу до останнього героїчно чинив опір росіянам під Військово-морським прапором України.
Потому проходив військову службу у ВМС ЗСУ на Миколаївщині. Станом на 23 лютого 2022 року — капітан 3 рангу, заступник командира 29-го дивізіону надводних кораблів (ВМБ «Намив», м. Очаків) з електромеханічної частини — начальник електромеханічної служби. У зв'язку із тим, що командир дивізіону напередодні дістав тяжку травму, Руслан Олександрович тимчасово виконував його обов’язки та обов’язки начальника Очаківського гарнізону.
24 лютого, одразу ж після початку російського вторгнення в Україну за сигналом бойової тривоги організував виведення всіх кораблів дивізіону у море, а сам на чолі групи з 16 моряків залишився на причалі, виконуючи бойові завдання. Близько 6.50 зв’язок із ним обірвався — Руслан Олександрович та його підлеглі потрапили під удар ворожої ракети…
Він не дожив кілька днів до свого 32-річчя. 18 березня 2022 року капітана 3 рангу Таранченка поховали із військовими почестями у рідному Недригайлові, на кладовищі біля Митрофанівського храму.
Родина У Руслана Олександровича залишилися дружина, маленька донька, батьки (які на момент загибелі сина перебували у Очакові і їм довелося особисто займатися впізнанням його останків).
Нагороди «орден За мужність» III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність під час виконання бойових завдань, самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Примітки
Джерела Таранченко Руслан Олександрович // Книга пам'яті полеглих за Україну Абаровська Ж. #Герой_мого_часу Руслан Таранченко: честь офіцера і людська совість // МЕДІА-КОЛО — 2023. — 24 лютого.
Див. також Кіш Шандор Шандорович