Атюша

Атю́ша — село в Україні, у Коропській селищній громаді Новгород-Сіверського району Чернігівської області. До 2016 у складі Атюшівської сільської ради. Від 2016 орган місцевого самоврядування — Коропська селищна рада. Населення — 1026 осіб станом на 01.11.2024.info

Географія Село розташоване за 22 кілометри від центру громади Коропа та за 15 кілометрів від залізничної станції Алтинівка, за 4 кілометри від автотраси Київ-Бачівськ .

Назва Назва населеного пункту походить від назви річки Атюша, яка протікала через село і впадала в річку Сейм. У селі зберігся давній переказ про виникнення назви річки. Йшли три поселенці, і в долині невідомої річки зустрілися з вовком. Один з них крикнув — «А!», другий — «Тю!», а третій — «Ша!». З цих вигуків і виникла назва річки, а ті люди заснували на ній поселення. Ми часто всерйоз не сприймаємо такі перекази, хоча схожі факти мають місце в топонімії.

Пошуки кореня — «атю» в довідкових виданнях української мови вказують на можливість походження назви села від слова «атю», що означає бери, лови.

Символіка На гербі зображений вовк і три козацькі хрести (три поселенці), що випливає з легенди про заснування села. Сніжинка вказує на Морозівський ставок і вказує на перебування тут козацького отамана Морозенка. Синьо-жовті кольори і три виїмки (три яри за селом) в жовтій смузі вказують на перебування шведів під час війни між Росією і Швецією.

Історія Витоки Село Атюша було засноване не пізніше першої половини XVII ст. серед лісів і боліт Чернігівського Полісся, хоча за описом 1654 р. воно не згадується. За часів козаччини За матеріалами Слідства про маєтності Ніжинського полку (1729-1730), у часи Івана Брюховецького, Дем'яна Ігнатовича, Івана Самойловича, Івана Мазепи та Івана Скоропадського посполиті і угіддя навколо Атюші належали Новомлинському жіночому монастирю.Василенко Н. Генеральное следствие о маетностях Нежинского полка 1729 – 1730 гг. – Чернигов, 1901. С.45.

Так звана «Мазепина книга»Мазепина книга / упорядник І. Ситий. Чернігів, 2005. вказує на підпорядкування села Батуринській та Новомлинській сотням.

Історик Борис Крупницький у книзі «Гетьман Мазепа та його доба» згадує Атюшу у зв'язку з подіями Північної війни (1700—1721 рр.) між Росією і Швецією. Про них нагадують яри за селом, які називають Швединими. В місцях легендарного перебування козацького отамана Морозенка до сьогодні існує топонім — Морозів пруд. Є свідчення, що атюшани у 1708 році зустріли Мазепу та Карла ХІІ хлібом-сіллю. Також у «Мазепиній книзі» знаходимо згадку про те, що в січні 1726 року атюшівський отаман Іван Гаркавенко разом з військовим товаришем Остафієм Боченком давав свідчення у справі ревізії колишніх маєтностей Івана Мазепи.

Незважаючи на погану якість місцевих ґрунтів, місцеве населення у XVIII ст. швидко збільшувалося, цьому сприяла відсутність гніту державців й монастирських старшин, адже жіночий Новомлинський монастир не міг накласти на селян важкі повинності. У свою чергу, козацьку старшину не цікавили атюшівські піщані землі. За описом монастирської власності 1766 р. монастир володів с. Атюша та слобідкою Кербутівкою.

За даними Генерального опису у кінці 1760-х років у селі Атюша було дві дерев'яні церкви: в ім'я Архістратига Михайла та Святителя Миколая; 262 козацьких та 33 селянських дворів. Селяни належали Новомлинському жіночому монастирю. Дрібним власником був атюшівський священник Іван Вербицький.Лазаревский А. Обозрение Румянцевской описи Малороссии. Вип. 2: Полки Киевский і Нежинский. Чернигов : Губ. тип., 1867. С. 320-321.

Після анексії Гетьманщини і запровадження нового адміністративного поділу у 1782 р., Атюша стала центром волості Конотопського,Описи Лівобережної України кінця XVIII – початку XIX ст. / Упорядкув., передм. Т. Б. Ананьєвої; Ред. кол.: П. С. Сохань (відп. ред.), Г. В. Боряк, В. А. Смолій, Ф. П. Шевченко, Н. М. Яковенко. НАН України. Археографічна комісія, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського; Українська правнича фундація. – К.: Наук. думка, 1997. – 395 с. с.153 – (Описово-статистичні джерела) ISBN: 966-00-107-X а з 1802 р. Кролевецького повіту Чернігівської губернії, до якої входили села Билка, Ксьонзівка, Мельня, а з середини 19 ст. новоутворені хутори: Горохове, Рубанників, Пуста Гребля, Киселівка, Лотошевський, Гончарівка (Лубенець (Новгород-Сіверський район)).

ХІХ століття

Напередодні скасування кріпацтва, 1859 року у казенному й козацькому селі Кролевецького повіту Чернігівської губернії мешкало (1433 чоловічої статі та 1625 — жіночої, разом 3058), налічувалось 503 двори, діяли 2 православні церкви й сільська управа.

У 1859 році в Атюші налічувалося 503 двори, 3058 жителів.

Станом на 1886 у колишньому державному й власницькому селі, центрі Атюської волості, мешкало , налічувалось 577 дворових господарств, існували 2 православні церкви, школа, 6 постоялих будинків, 3 лавки, вітряний млин, відбувались базари й 2 ярмарки на рік. Того ж 1886 року з села Атюша в сибірське селище Чудсткі Пруди (в 1913 перейменоване в Романово), переселилось понад 150 осіб.Государственный архив Алтайского края. Фонд 3, опись 1, дело 717.

Станом на 1893 рік у поселенні мешкало (1930 чоловічої статі та 2029 — жіночої), налічувалось 709 дворових господарства.

.Працювала земська школа, бібліотека.

За кріпаччини в селі мали володіння поміщики Косач, Тарасов, Коронний, поручик Литовський та інші. У своєму володінні вони мали найкращі землі.

1857 року в селі побудували нову Миколаївську, а 1890-го Михайлівську церкви. До наших днів збереглася Миколаївська церква.

ХХ століття У 1926 — село Алтинівського району Конотопської округи, 4257 жит. Административно-территориальное деление Союза и список важнейших населенных пунктов с хронологическим перечнем постановлений об изменении границ губерний, областей и республик с 1917 до 1929 г. / Народный комиссариат внутренних дел, Статистическое бюро. ‒ М.: Издание НКВД, 1929. ‒ 322 с..

ХХІ століття 12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», увійшло до складу Коропської селищної громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Коропського району, увійшло до складу Новгород-Сіверського району Чернігівської області.

Житель села Василь Кравченко під час активних бойових дій під час російсько-української війни не призупиняв пасажирські перевезення. Примітки

Населення

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська154198.15%російська281.78%вірменська10.07%Усього1570100%

Уродженці У селі народилися: Карацюба Анатолій Миколайович (1 серпня 1946) — генерал-майор міліції у відставці, заслужений юрист України, заступник директора центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії. Генерал-майор у відставці. Ковтун Станіслав Григорович (1986—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Тимко Василь Федосійович — директор ДП «Городнянське лісове господарство», заслужений лісівник України. Рак Леонід Пилипович (25 лютого 1935 — 12 серпня 2005) — кандидат у майстри спорту з волейболу, відмінник народної освіти, Соросівський стипендіант у галузі хімії.

Пам'ятки Дерев'яна Миколаївська церква. Це великий дерев’яний п'ятибанний храм, який у минулому мав ще й прибудовану триярусну дзвіницю. Миколаївську церкву було збудовано 1857 році, але у 1904 її докорінно перебудували за єпархіальним проектом. Можливо, стару церкву взагалі було розібрано.

Топоніміка Кутки: Завгоріддя, Берег, Крупинівка, Кукібнівка, Зацерківка, Тимків куток, Ричиківка, Дедухівка, Портянків, Сушківка, Голомозівка, Дорошівка, Пісок, Морозівка.

Яри: Шведині ярки.

Болота: Удодове, Вольниця, За кручею, Корма.

Примітки

Посилання Погода в селі Атюша