Вересо́ч — село в Україні, у Куликівській селищній громаді Чернігівського району Чернігівської області. Населення становить 676 осіб. До 2017 орган місцевого самоврядування — Вересоцька сільська рада.
Село засновано 1627 року на території Київського воєводства Речі Посполитої.Аліна Кудрявцева, Інна Романюк. Адміністративно-територіальний устрій Ніжинщини у складі Речі Посполитої (перша половина 17 століття). Науковий журнал «Ніжинська старовина», вип. 8 (11). Ніжин, 2009. С.69-71
Географія Через село протікає річка Вересоч, яку місцеві жителі називають Смолянкою. Її витоки розташовані біля села Орлівка. Через 50 км вона впадає в Десну біля села Хибалівка. Єдиною притокою Смолянки є річка Багачка, яка бере свій початок біля Вертіївки. Але ж за офіційними документами (і нинішніми, і давніми) ця річка носить назву Вересоч, і залишається загадкою: хто кому дав назву чи річка селу, чи село річці? На березі річки були буйні зарості вічнозеленої кущової рослини — вересу. Мабуть, ще в старовинні часи місцеві жителі поклонялись йому. Тому найбільш імовірно, що назва села Вересоч походить від цієї чудодійної рослини.
Археологія Археологами з Чернігівського педагогічного університету на території села були знайдені кістки мамонта. Це ще не свідчить, що на території села в палеоліті були стоянки мисливців. Типова стоянка була відкрита видатним українським археологом Вовком 100 років тому в селі Мезин Коропського району. Там були знайдені житла людей, зроблені з кісток мамонта, покритими шкурами. Вони відносились до верхнього періоду палеоліту, епохи солютре. Це приблизно 18 тисяч років до нашої ери. Це період останнього осташківського (вюрмського) зледеніння.
Історія Історично Вересоч — відмінюється як іменник жіночого роду. Тобто Вересоч, з/до Вересочі. Деякі старожили також вживають Вересочи.
Приклади написання староукраїнською в ревізіях Гетьманщини (ЦДІАК України, фонд Генеральної військової канцелярії)
1737 рік: того ж сεла Вεрεсочи подсɤсѣдки коƶачіε (ф.51., оп.3, спр.19371)
1747 рік: того жъ сεла Вεрεсочи козаки (ф.51. оп.3, спр.19344)
Періоду імперії в церковних документах, коли священиками були місцеві з Чернігівщини (рід Бордоносів) — зі сповідних розписів (Держ.архів Чернігівської області ф.679)
1808 рік: села Вересочи
1828 рік: села Вересочи
У часи СРСР офіційна влада поширювала легенду, що буцімто село Вересоч заснували козаки сотника Вереса, які йшли 1654 від присяги московському цареві. Вони збудували на території села козацьке укріплення — січ. Вважалося, що село раніше називалося Вересіч. Навіть наприкінці 19 століття залізнична станція іменувалася Вересіч. Але ще на початку XVII століття і пізніше в документах село називалось Вересоч. Це підтверджують і зібрані в середині XIX століття фольклорні матеріали. Зокрема, побутували перекази: «Переїхав міст у Вересочі — можеш їхать, куди хочеш», або «Ти такий поганий, як вересоцька гребля».
Чернігівський, Київський і Переяславський князі Святослав, Ізяслав, Всеволод 1060 стали наймати для охорони південних рубежів кочівників або ковуїв. Це були торки, чорні клобуки (кора-колпаки), берендеї, хозари. Так, на території сучасної Куликівщини вони були поселені в районі Ковчина та майбутнього села Вересоч. У нинішньому селі від їх поселення залишився топонім Козаровщина.
Заснування села
Одна з перших польських доріг воєводського значення — це Ніжин-Чернігів, яка йшла на північ через Вертіївку. 1625 був зведений міст через річки Смолянку, Горбів та, власне, Вересоч. Отож поява села на такому важливому шляху стало справою часу.
Село Вересоч засновано 1627 року на території Чернігівського князівства Речі Посполитої зусиллями панів Василя та Павла СолтиківАліна Кудрявцева, Інна Романюк. Адміністративно-територіальний устрій Ніжинщини у складі Речі Посполитої (перша половина 17 століття). Науковий журнал «Ніжинська старовина», вип. 8 (11). Ніжин, 2009. С.71 — відомих організаторів мережі населених пунктів на звільнених від Москвовії землях Чернігово-Сіверщини.
Там само
1636 село Вересоч передане до складу новоутвореного Чернігівського воєводства (воєводою призначено Мартина Калиновського), а саме село стало центром Вересоцької округи. Згідно з адміністративним поділом, все воєводство ділилося на два повіти — Чернігівський і Новгородський (Сіверський). Чернігівський повіт ділився на округи: Городенський, Седнівський, Чернігівський, Слабинський, Менський, Борзнянський, Ніжинський і Вересоцький.
Згідно подимного 1638 року Вересоч — село Чернігівського воєводства у власності Солтиків.
Нині село поділяється на декілька якби мікрорайонів, кожний з яких має свій мікротопонім: Центр — від Хрещика до кладовища (до центру примикають дві густозаселенні вулички — Сокірня та Попівка), Веселий хутір, Загребля, Жуківський шлях, Дуричанівка, Лози, Глинки, Ткачівка і Станція.
Мабуть, село засновувалося за хутірською схемою, як й інші козацькі поселення в різних реґіонах України, а з часом ці хутори розросталися, розбудовувалися і злилися в одне село, а хутірські назви-мікротопоніми збереглися. Назви хуторів походили найчастіше від прізвищ засновників (Дурицький — Дуричанівка), природних особливостей (Лози, Загребля), професій поселенців (Ткачівка, Сокірня). Ці мікротопоніми збереглися донині.
Вересоцький округ Речі Посполитої
Вересоцький округ був майже в два рази більший, ніж сучасний Куликівський район. Його площа була близько 350 кв. миль і охоплювала, крім Куликівського, частини сучасних Ніжинського, Менського і Борзнянського районів. Невідомо, скільки «димів» або дворів на той час було у Вересочі. Але коли в 1654 році посли московського царя приймали присягу на вірність, то в своїх записках вони називали Вересоч або великим багатим селом, або містечком, у якому було 150 дворів козаків і міщан.
На карті французького інженера-фортифікатора Г. Л. де Боплана, яку він склав у 20-30 роках XVII ст., Вересоч була як велике село чи містечко. Боплан залишив також цінні записки про Україну першої половини XVII століття. Вересоч на той час була багатим містечком. Ніжинський війт Васюжинський претендував на Хибалівку, яка була важливим місцем торгового шляху з Вересочі через Десну.
Гетьманат (Військо Запорозьке Городове)
З 1649 року Вересоч містечко Ніжинського полку — територіально-адміністративної та військової одиниці новопосталого Гетьманату. На певний час Вересоч входила до складу недовговічного Борзенського полку, а також Чернігівського.
Вересоцькі козаки вже в часи Гетьмана Іоанна Самойловича належали до Третьої полкової сотні Ніжинського полку. Довгий час значними площами у Вересочі володіли ніжинські полковники Барсук, Жураківський, Забіла — це були рангові землі або ліси. З 1694 року гетьман Іван Мазепа передав село ніжинському полковому писарю Івану Пироцькому, спадкоємці якого володіли основним земельним фондом Вересочі до остаточної інкорпорації Гетьманщини до Російської імперії 1782 року та зберегли позиції і після.
Господарство В містечку розвивались ремесла. Ремісники однієї спеціальності селилися поруч, утворюючи цехи. Досі в селі збереглися назви кутків за спеціальностями ремісників. Це Сокирня, де виготовляли металеві речі з заліза, зробленого з болотної руди. В селі було багато прізвищ Коваленки. Другим кутком є Ткачівка, де колись з льону і конопель ткали полотна на продаж. Один з кутків села називається Лози. Тут ремісники виготовляли корзини, кошики, коші, колиски. На кутку, який носить назву Глинки і який славився хорошими сортами глини, виробляли цеглу — сирівку для облаштування печей і різноманітний глиняний посуд.
У вересоцькому дворі жила типова для України XVII—XIX століття велика сім'я. В неї входили діди, батьки, сини з сім'ями. А середня сім'я на той час становила 8-10 чоловік. На чолі сім'ї стояв батько, влада якого над сім'єю була дуже велика. Він керував роботами синів. Без великої сім'ї було важко, неможливо обробляти землю, осушувати її та розчищати від чагарників. Велика сім'я також захищала межі своїх земельних володінь, дуже часто лаючись і навіть б'ючись із сусідами. Сінокоси і пасовища в містечку були спільними, але більшість угідь мала власників. Досі у селі є топоніми, які відображають імена власників: Носальова левада, Приймачкова долина, Супуркове і Шеметунове болота, Шкарупине. На той час у селі була П'ятницька дерев'яна церква, яка теж мала землю та інші угіддя. Досі зберігся топонім Попове болото.
Козаки і міщани займались рільництвом, розводили велику рогату худобу, коней, овець. Про це свідчать наявність до десятка вітряків, які були в селі. На них перемелювали, в основному, жито. Пшеницю сіяли рідше. Перемелювали також багато гречки. Переробляли на крупу просо і гречку. Вирощували соняшник, б'ючи з нього олію. Так само з лляного насіння теж били олію. У Вересочі була невелика торговиця, на яку приїжджали жителі навколишніх сіл.
Вересоцькі ремісники пропонували на ній полотна з льону та конопель, вироби з лози і глини. Крім того, ковалі продавали сокири і інше сільськогосподарське знаряддя. Вони виробляли для козацтва і деякі види холодної зброї: бойові молоти-келепи, ножіколодачі та наконечники для списів. Лимарі пропонували упряж для коней. Вироби вересоцьких ремісників та продукти землеробства вивозились на ринки Ніжина та Чернігова.
Важливими предметами торгівлі були дьоготь і деревне вугілля. Дьоготь використовували для обробки взуття, вироблення коломазі. Часто його застосовували як ліки. Досі у селі є топонім, який називається Дьогтярня. Деревне вугілля випалювали в лісі, у так званих Скрипчиних ямах. Воно використовувалось в кузнях, домницях та для виробництва різних видів димних порохів.
Тому в 30-40 роках XVII століття Вересоч була людним, багатим козацьким містечком. Це підтверджується наступним: коли чернігівські землі відійшли в 1618 до Польщі, то в 1636 році було утворене Чернігівське воєводство, у якому був Вересоцький округ. Вересоч згадується в документах посольства, яке приймало присягу на вірність московському цареві в 1654 році, як містечко з повітом. У Вересочі тоді було 150 дворів, козаків та міщан. У селі була дерев'яна П'ятницька церква. Пізніше на її місці у 1885 році була збудована Троїцька церква.
Як згадують тогочасні джерела на вересоцьких землях вирощували у великій кількості льон. Через село проходив шлях з гетьманської столиці Батурина на полковий Чернігів.
Російська імперія
1782 у Вересочі Московія скасувала сотенне та курінне управління за запровадила повітове. Вересоч передана до складу Ніжинського повіту.
А в 19 ст. з Чернігова через Вересоч на Ніжин і далі на південь йшов поштовий тракт, яким через село проїжджали, між іншим, Тарас Шевченко та Леонід Глібов.
Після селянської реформи 1861, селяни Вересочі,... У той же час на один козацький двір Вересочі припадало 9,5 десятин землі, а на один селянський — 1,3 десятини.
В кінці 19 ст. в Україні був демографічний бум, який теж торкнувся Вересочі. В 1897 в селі вже було 490 дворів і населення 3005 осіб. (після злочинів комуністичної адміністрації кількість дворів на 1967 рік зменшилася до 371).
Освіта
При церкві ще з козацьких часів у селі Вересоч існувала школа, де навчались діти священно- та церковнослужителів. Попри міф про високу освіченість населення Гетьманщини, місцеві козаки вкрай рідко залишали власні підписи на документах.
У 1876 році в селі відкрита міністерська школа I ступеня, а у 1880 році була створена земська російськомовна школа.
В 1909 році в селі було народне училище, у якому навчалось хлопчиків 92, дівчаток 4. В училищі працювало 3 вчителі. Навчальних посібників було 48 на суму 13 крб. 25 коп., а в бібліотеці було 275 книг. Багато жителів села були мобілізовані у царську армію і з 1914 року брали участь у I світовій війні, яка загострила всі суперечності в Україні. Тому в березні 1917 році в Україні відбулась національно-демократична революція, село увійшло до складу УНР. За період 1918—1919 року встигло побувати під різними урядами, поки наприкінці 1919 року не затвердилась радянсько-бльшовицька влада.