Антикатон

Антикатон (лат. Anticato) — втрачений твір Гая Юлія Цезаря, що був написаний в серпні 45 року до Р. Х. у відповідь на втрачений памфлет Цицерона «Катон», у якому автор звеличував Марка Порція Катона Молодшого та критикував Цезаря. Текст обох творів втрачено, залишились лише згадування у роботах тогочасних авторів, а також невеликі фрагменти. Вважається, що «Антикатон» був збіркою усіх чуток, що порочать Катона, як наприклад історія, ніби Катон просіював попіл кремованого брата в пошуках золота Плутарх. Катон Молодший, 11.

Історія написання

Коли Марк Порцій Катон у квітні 46 р. до н.е. після поразки помпеянців при Тапсі наклав на себе руки, щоб не потрапити в полон до Цезаря, це незабаром виявилося останнім і найважчим ударом з усіх, що він зумів завдати в багаторічній боротьбі своєму противнику. Своїм самогубством він позбавив Цезаря безсумнівно бажаного приводу виявити великодушність, пробачити переможеного і таким чином продемонструвати всьому світу, що він вищий за ненависть і мстивістьPlut. Cat. Min. 72. 2—3 ; Caes. 54. 1—2 ; Cass. Dio XLIII. 12. 1; App. BC. II. 99. 414 ; Val. Max. V. 1. 10.. Таким чином, переможець втратив можливість протиставити ригоризму супротивника свою терпимість і, помилувавши переможеного, довести перевагу власної справи, щоб таким чином досягти схвалення та визнання у широких громадських колах.

Натомість Республіка отримала свого мученика; і вже дуже скоро з'ясувалося, наскільки особистість Катона підходила для цієї ролі — а саме коли опозиційна партія стала інтерпретувати його смерть як прояв незламної волі до опору, як останній відчайдушний крок, вжитий для того, щоб уникнути існування в умовах політичної та духовної несвободиЗгідно Х. Бертольду (Ber­thold H. Der jün­ge­re Ca­to bei den Kir­chen­vä­tern // Stu­dia Pat­ris­ti­ca. Bd. 9. 3. 1966. S. 10) в цьому варто вбачати вплив «Катона», написаного Цицероном: припущення про політичні мотиви самогубства породили "Образ вражаючкої смерті (am­bi­tio­sa mors, Tac. Ag­ric. 42. 4) у стоїчної опозиції.

Слідом за цією ефектною смертю почалася все зростаюча ідеалізація образу Катона, і коли критики, що не змусили себе чекати, не зуміли надовго досягти визнання, все життя Катона стало єдиним у своєму роді прикладом безстрашної боротьби за вільну державу (libera res publica). Це чудово демонструє його життєпис, написаний Плутархом, який цілком пронизаний такою завищеною оцінкою.

Нібито на прохання Марка Юнія БрутаCic. Or. 35 : Ita­que hoc sum adgres­sus sta­tim Ca­to­ne ab­so­lu­to, quem ip­sum num­quam at­ti­gis­sem tem­po­ra ti­mens ini­mi­ca vir­tu­ti, ni­si ti­bi hor­tan­ti et il­lius me­mo­riam mi­hi ca­ram ex­ci­tan­ti non pa­re­re ne­fas es­se du­xis­sem. Саме на ці слова посилається і Авл Цецина (Cic. Fam. VI. 7. 4) : in Ora­to­re tuo ca­ves ti­bi per Bru­tum et ad ex­cu­sa­tio­nem so­cium quae­ris Цицерон уже у квітні 46 р. до н. е., тобто безпосередньо після отримання звістки про смерть Катона, приступив до написання твору Att. XII. 4. 2 : Sed de Ca­to­ne πρόβ­λη­μα Άρχι­μήδειον est. non ad­se­quor, ut scri­bam, quod tui con­vi­vae non mo­do li­ben­ter, sed etiam aequo ani­mo le­ge­re pos­sint; quin etiam, si a sen­ten­tiis eius dic­tis, si ab om­ni vo­lun­ta­te con­si­liis­que, quae de re p. ha­buit, re­ce­dam ψι­λῶσque ve­lim gra­vi­ta­tem con­stan­tiam­que eius lau­da­re, hoc ip­sum ta­men is­tis odio­sum ἄκουσ­μα sit. sed ve­re lau­da­ri il­le vir non po­test, ni­si haec or­na­ta sint, quod il­le ea, quae nunc sunt, et fu­tu­ra vi­de­rit et ne fie­rent con­ten­de­rit et fac­ta ne vi­de­ret, vi­tam re­li­que­rit. ho­rum quid est, quod Ale­dio pro­ba­re pos­si­mus? (Но насчет Като­на — это Архи­медо­ва про­бле­ма; не став­лю себе целью напи­сать то, что твои сотра­пез­ни­ки мог­ли бы про­честь не толь­ко с удо­воль­ст­ви­ем, но даже спо­кой­но. Более того, если бы я не кос­нул­ся выска­зан­ных им мне­ний, если бы я не кос­нул­ся все­го его обра­за мыс­лей и наме­ре­ний, кото­рые у него были отно­си­тель­но государ­ства, и про­сто захо­тел бы хва­лить его стро­гость и посто­ян­ство, то уже это было бы нена­вист­ным для их слу­ха. Но, по спра­вед­ли­во­сти, нель­зя хва­лить это­го мужа, если не пре­воз­но­сить того, что он и пред­видел то, что есть теперь, и борол­ся за то, чтобы это не совер­ша­лось, и чтобы не видеть совер­шив­ше­го­ся, рас­стал­ся с жиз­нью. Что из это­го я могу заста­вить одоб­рить Аледия? (пер. В. О. Горен­штей­на).. Вже на початку липня Цицерон писав про нього «Катон захоплює мене»Att. XII. 5. 2 : Ca­to me qui­dem de­lec­tat, і до цього часу твір мало бути вже закінчено. цитата з «Оратора», який був опублікований у листопаді, ясно свідчить, що «Катон» був уже завершений, коли починалася робота над «Оратором». Крім того, у листі Цицерона до Тірона, написаному в липні 46 р. до н. е., повідомляється про те, як поширювався «похвальний твір» (Laudatio); а саме, Цицерон просив у ньому Тирона допомогти переписувачам, якщо вони в якомусь місці не зможуть прочитати його почерк.

Незважаючи на це, очевидно, до фактичної публікації «Катона» у листопаді 46 р. до н. е. пройшло ще кілька місяців. Близько 5 листопада 46 р. до н. е.. Цезар вирушив на Іспанську війну. Перші звістки про «Катона» Цицерона він отримав, перебуваючи на театрі бойових дій.

Цезар, а також, можливо, і його найближче оточення, здатні були відразу ж усвідомити приховану небезпеку, яку представляв цей твір для нього та подальшої реалізації його політичних цілей, і тому вважали за необхідне негайно відреагувати.

Спочатку Гірцій — відповідно до побажання Цезаря і, напевно, за домовленістю з ним, — пише заперечення, яке відправляє Цицерону; 9 травня 45 р. воно вже знаходиться у розпорядженні останнього. За два дні Цицерон запитує в Аттіка його думки про цей твір. Цицерон хоче підтвердження власного судження, згідно з яким публікація твору Гірція не применшує, але підвищує авторитет Катона — всупереч наміру автора. Так, принаймні, звучить наведене Цицероном обґрунтування його неодноразових прохань до Аттіка широко поширити книгу Гірція. Цицерон не дуже помиляється в цьому своєму судженні про твори Гірція, оскільки Аттік явно прийшов до подібної думки і повідомив її Цицерону, як випливає з його листа 2. Однак перш за все невдача Гірція очевидна з того, що Цезар, зі свого боку, все ж таки вважав за потрібне додатково взяти слово з того ж питання.

Твір Цицерона, опублікований листопаді 46 р., наприкінці року прибуває в Іспанію і потрапляє до рук Цезаря. Після цього, у січні та лютому, Гірцій береться за складання заперечень на нього. Цезар визнає їхню безрезультатність і у березні 45 р. сам береться за перо. Його «Антикатон» дістався Цицерона, приблизно влітку. Бо з листа Цицерона до Аттика від 22 або 23 серпня 45 до н. е. ясно, що Цицерон на той час прочитав «книгу проти Катона», сприйняв її схвально і вже відправив Цезарю послання з цього приводуAtt. XIII. 50. 1 , про це також наступний лист Att. XIII. 51. 1 від 24 серпня 45 до Р. Х..

Проте літературна дискусія про особистість Катона не обмежилася працями Цицерона, Гірція і Цезаря. Приклад Цицерона особливо швидко знайшов послідовників, так що вже незабаром великий шанобливий твір про Катона з'явився з-під пера того самого Брута, який раніше надихнув Цицерона на його працю. Цезар міг прочитати його і порівняти з книгою Цицерона ще в Іспанії або дорогою назад, коли він кілька тижнів провів у Нарбонській Галлії. 12 серпня 45 р. Цицерон повідомляє Аттику судження Цезаря про цей твір, яким той поділився в листіAtt. XIII. 46. 2 : le­gi epis­tu­lam [sc. Cae­sa­ris]: mul­ta de meo Ca­to­ne, quo sae­pis­si­me le­gen­do se di­cit co­pio­sio­rem fac­tum, Bru­ti Ca­to­ne lec­to se si­bi vi­sum di­ser­tum.. Також видається, що до цього написаного Брутом прославлення (laudatio) належить уже лист від 17 березня 45 р. до н. е., де Цицерон скаржиться, що Брут на користь Катона применшив його власні заслуги у переслідуванні катилінаріївLendle O. Ciceros ὑπόμνημα περὶ τῆς ὑπατείας // Hermes. Bd. 95. 1967. S. 99. Про можливий взаємозв'язок між «Катоном» Брута і зображенням Цицерона в «Змові Катіліни» Саллюстія див: Mazzarino S. Il pensiero storico classico. Vol. 2. 1. Рома; Bari, 1974. P. 415 f.; пор. також 453 f..

Заперечення Бруту проти цього «Катона» за кілька десятиліть написав уже літній АвгустSuet. Aug. 85. 1. Про це див: Berthold H. Cato von Utica im Urteil seiner Zeitgenossen // Acta Conventus XI «Eirene» 1968 / Ed. C. F. Куманійкі. Wrocław, 1971. S. 141, Anm. 35, де висловлено припущення, що в ньому Август «дискутував із сенатською опозицією, яка під приводом шанування Катона використала літературу у політичній боротьбі». Таким чином, спадкоємець Цезаря міг тут цілком свідомо наслідувати приклад свого прийомного батька в обставинах, що представлялися йому подібними. Коли 45 р. до Р. Х. Октавіан вирушив за Цезарем до Іспанії<ref>Suet. Aug. 8. 1; Vell. II. 59. 3 , то, перебуваючи в його найближчому оточенні, він міг бути безпосереднім свідком доопрацювання «Антикатону».

У листуванні Цицерона є також відомості про «Катона», що вийшов з-під пера епікурейця Марка Фадія Галла. Цей твір також виник пізніше серпня 45 р. до н. е.Fam. VII. 24. 2 (ймовірно, від 22 серпня 45 до Р. Х.): Catonem tuum mihi mitte; cupio enim legere, me adhuc non legisse turpe utrique nostrum est — цей вираз припускає, що публікація відбулася трохи раніше, а також Fam. VII. 25. 1: vereor, ne in catomum Catoni (a) nos..

Також життєпис Катона був написаний його найближчим другом Мунацієм Руфом, ймовірно, одночасно з похвалою Ціцерона або трохи пізніше, у відповідь на атаку Цезаря. Через посередництво Тразея Пета його зміст, вочевидь, було включено в плутарховий життєпис Катона.

З творами їхніх супротивників було трохи інакше. Бо після того, як Цезар власноруч виклав свою точку зору ніхто з оточення Цезаря більше не вважав ні за необхідне, ні навіть за розумне брати участь у дискусії.

Згодом лише твори Цицерона і Цезаря, з огляду на видатне становище обох своєю суперечкою визначили дискусію про справжній образ Катона, що тривала протягом усієї античності.

Літературна форма Дослідники нерідко давали твору Цезаря такі визначення, як інвектива, пасквіль чи памфлет. Ці поняття загалом можуть сказати лише небагато про форму і жанрову належність праці, бо памфлет міг бути і поемою, і листом, і промовою, але все ж таки подібне уявлення спрямовує думку — і, не без наміру, — у певний бік. Бо такі поняття, звісно, викликають деякі асоціації. Так, приходять в голову сумнозвісна інвектива проти Цицерона, що збереглася під ім'ям Саллюстія, або твір Дідія, представлений як відповідь Цицеронупринаймні, так його називає Діомед (GL. I. p. 387. 6)..

«Антикатон» слід розглядати у безпосередньому зв'язку з подібними творами повсякденної політичної боротьби, що призвело до оманливих висновків про його характер. Бо «Антикатон» і за задумом, і за змістом не можна порівняти з тими традиційними брошурами, націленими в основному на моментальний і різкий впливІншу думку див.: Koster S. Die Invektive in der griechischen und römischen Literatur // Beiträge zur Klassische Philologie. H. 99. Meisenheim am Glan, 1980. S. 139—141), де «Антикатон» названий «некрологом найгіршого сорту»..

Коли Цицерон говорить про «Антикатон» Гірція «Якщо ти прочитаєш лист Гірція…», це ще не означає, що цей твір був складений у формі листа — щонайменше за своїм фіктивним оформленням. Навпаки, Цицерон тут характеризує словом «Лист» (лат. epistula) лише те що, що твір йому надіслали . Це повідомлення не дає жодних відомостей про зовнішній вигляд твору. В інших місцях Цицерон називає його словом «книга» (лат. liber).